З огляду на вищевикладене, можна вважати, що питання, що стосуються пошуку більш надійних методів місцевого лікування хронічного тонзиліту, як і раніше дуже актуальні.
Хронічний тонзиліт є найпоширенішим захворюванням, яке вимагає проведення курсів профілактичного лікування, складовими якого, зокрема, є промивання лакун піднебінних мигдалин і полоскання ротоглотки. Часто дані маніпуляції виконуються в поєднанні з фізіотерапевтичним впливом у вигляді фонофорезу на підщелепні область з лікарськими препаратами, що також покращує ефективність проведеної терапії.
Традиційно серед оториноларингологів найбільш широко використовуваним препаратом для промивання лакун піднебінних мигдалин є розчин фурациліну, який має низку переваг і недоліків.
Мета даної роботи - порівняти ефективність застосування розчину фурациліну і препарату Бетадин ® (виробництва компанії EGIS) при місцевому лікуванні пацієнтів з хронічним тонзилітом.
Бетадин ® - препарат, діючою речовиною якого є повідон-йод (1 мл розчину містить 100 мг повідон-йоду).
ПВПйод - комплекс йоду і полімеру полівінілпіролідону. Має сильну бактерицидну дію, має широкий спектр протимікробної активності щодо бактерій, вірусів, грибів і найпростіших. Одним з важливих властивостей ПВПйоду є його вплив на резистентні штами мікроорганізмів, в той час як до самого препарату стійкість не розвивається. Інша особливість цього препарату полягає в наявності антибактеріального ефекту в поєднанні з низькою токсичністю, що визначає його широке локальне використання при різній гнійно-запальної і хірургічної патології. В результаті дії ПВПйоду виділяється менше токсинів, у зв'язку з чим поліпшення загального стану пацієнта можливо ще до вираженого пригнічення росту мікрофлори.
Мал. 1. Хронічний тонзиліт
в поєднанні з гіпертрофією піднебінних
мигдалин 2 ст.
Мал. 2. Хронічний тонзиліт
в поєднанні з підгострим фарингіт
Критерії включення в дослідження:
- наявність скарг на періодичні болі в горлі при ковтанні;
- першіння в горлі;
- відчуття «грудки» в горлі;
- неприємний запах з рота.
Клінічними ознаками хронічного тонзиліту були: потовщення, застійна гіперемія передніх піднебінних дужок, спаяність з піднебінними дужками піднебінних мигдалин, наявність патологічного вмісту (рідкий гній, казеозно-гнійні пробки) в лакунах піднебінних мигдалин.
- наявність ознак декомпенсації хронічного тонзиліту (часті ангіни, паратонзиллит);
- паратонзіллярний абсцес в анамнезі;
- тривалий субфебрилітет;
- регіонарнийлімфаденіт;
- наявність патології з боку нирок, суглобів, серця.
У всіх пацієнтів визначалася клінічна картина хронічного тонзиліту, флора і чутливість до антибіотиків вмісту лакун піднебінних мигдалин. Оцінку зазначених параметрів виконували перед початком санації піднебінних мигдалин і після закінчення курсу лікування. Для визначення флори в лакунах піднебінних мигдалин проводили посів вмісту на агарові середовища. Забір вмісту з лакун піднебінних мигдалин здійснювався вранці, натщесерце.
Результати та обговорення
Згідно з результатами клінічного спостереження всі пацієнти як в основній групі, так і в групі порівняння після проведеного курсу лікування відзначали зникнення симптомів подразнення в горлі, неприємного запаху з рота, відчуття чужорідного тіла в глотці. При фарингоскопии після завершення терапії зареєстровано відсутність патологічного вмісту в лакунах піднебінних мигдалин, зменшення набряклості передніх піднебінних дужок мигдалин.
Результати обстеження вмісту крипт піднебінних мигдалин на флору і чутливість до антибіотиків в основній групі були наступними: Staphylococcus aureus виявлено у 9 хворих (49,5%), Streptococcus viridans - у 4 (22%), Klebsiella pneumoniae - у 3 (16,5 %), змішана флора Candida + Klebsiella pneumoniаe - у 1 (5,5%), Staphylococcus aureus + Candida - у 1 (5,5%). У групі порівняння при первинному дослідженні вмісту лакун піднебінних мигдалин у 6 (35,3%) пацієнтів був виявлений Staphylococcus aureus, у 2 (11,7%) - Streptococcus viridans, у 2 (11,7%) - Enterobacter, у 3 ( 17,6%) - Neiseria spp. у 2 (11,7%) - Klebsiella pneumoniae, у 1 (5,8%) - Candida, 1 (5,8%) хворий мав паралельну мікрофлору Neiseria spp. + Candida.
При повторному дослідженні вмісту крипт піднебінних мигдалин після курсу місцевого лікування із застосуванням розчину Бетадин ® в основній групі показники були такі: Staphylococcus aureus виявлено у 2 (11%) дітей, Streptococcus viridans виділений у 1 (5,5%) дитини, Klebsiella pneumoniae - у 1 (5,5%) обстежуваного, у 15 (78%) пацієнтів патогенна та умовно-патогенна мікрофлора не визначена. У групі порівняння після санації лакун піднебінних мигдалин розчином фурациліну Staphylococcus aureus виявлено у 5 (29,4%) хворих, Streptococcus viridans виділений у 2 (11,7%), Klebsiella pneumoniae - у 2 (11,7%), патогенна мікрофлора була відсутня у 8 (48,2%) обстежуваних (табл. 1, 2).
Таблиця 1. Результати дослідження вмісту крипт піднебінних мигдалин у пацієнтів основної групи
До санації лакун
піднебінних мигдалин
розчином Бетадин
Після санації лакун
піднебінних мигдалин
розчином Бетадин
Порівняння результатів посівів після проведеного курсу санації показало, що реєструється кількість пацієнтів, які не мають патогенної мікрофлори в лакунах піднебінних мигдалин, було більше при використанні полоскань і промивань фізіологічним розчином в розведенні з препаратом Бетадин ® (78%), ніж при такому ж місцевому застосуванні розчину фурациліну (48,2%).
Використання препарату Бетадин ® при місцевому лікуванні хронічного тонзиліту у дітей сприяє більш швидкому зникненню скарг у пацієнтів і клінічним зменшення вираженості запального процесу.
Результати дослідження вмісту лакун піднебінних мигдалин на наявність флори і чутливість до антибіотиків свідчать про відсутність патогенної мікрофлори на фоні застосування препарату ПВПйоду у 78% хворих, а при використанні розчину фурациліну - у 48,2%.
Таким чином, на підставі отриманих даних можна зробити висновок про більш вираженою ефективності місцевого застосування препарату Бетадин ® в порівнянні з фурациліном при лікуванні хронічного тонзиліту у дітей.