Гіпертонічна хвороба (ГБ) - це підвищення артеріального тиску (АТ) вище 140/80 ми ртутного стовпа.
Розрізняють гіпертензію есенційну і симптоматичну. На частку есенціальній гіпертонії, яка часто називається гіпертонічною хворобою (ГБ), припадає близько 90% всіх випадків артеріальної гіпертензії. При есенціальній гіпертонії конкретну причину підвищення АТ виявити, як правило, не вдається. У розвитку цієї форми захворювання велика роль належить активації симпатоадреналової, ренінангіотензинової, калекріеін-кінінової систем. Причинами подібної активації може служити спадкова предрас-положення, психоемоційне перенапруження, надлишкова маса тіла, гіподинамія і т.д. Гіпертензія називається симптоматичної або вторинної, якщо причиною підвищення тиску є захворювання або пошкодження органів (нирок, ендокринні порушення, вроджені та набуті вади серця і судин). Лікування цієї форми ГБ починають з усунення причини, яка викликала підвищення артеріального тиску. Гіпертонічна хвороба небезпечна не сама по собі - загрозу представляють ускладнення гіпертонічної хвороби - геморагічний інсульт, серцева недостатність, нефросклероз, ішемічна хвороба серця.
Терапія хворих гіпертензією має два завдання:
1. знизити артеріальний тиск нижче 140/90 мм рт. ст.
2. попередити або уповільнити розвиток ускладнень;
В даний час для лікування ГБ застосовується велика кількість груп лікарських-них коштів:
2. інгібітори АПФ;
4. блокатори повільних кальцієвих каналів;
6. блокатори АТ1-анігіотензінових рецепторів;
7. агоністи I1 -імідазодінових рецепторів;
8. агоністи центральних α2-адренорецепторів
10. інші групи засобів, що знижують артеріальний тиск.
Однак, не дивлячись на безліч фармакологічних груп, основне значення при ле-чении гіпертонічної хвороби відіграють перші чотири.
Β-адреноблокатори.
(Докладний опис групи см. Лекцію β-адреноблокатори)
β-адреноблокатори відносяться до препаратів першого ряду гіпотензивних засобів, осо-бенно актуально використання їх у хворих з підвищеною активністю симпатоадреналової системи, β-адреноблокатори володіють декількома механізмами, що приводять до стійкого зниження артеріального тиску:
- зниження серцевого викиду на 15-20% за рахунок ослаблення скорочувальної здатності міокарда та уражень частоти серцевих скорочень,
- зменшення активності судинного центру,
- зниження секреції реніну,
- зниження загального периферичного опору судин (цей ефект виражений у препа-ратів з вазоділятірующее активністю)
При лікуванні гіпертонії перевага повинна віддаватися β-адреноблокатори з вазоділятірующее властивостями (карведилол і небіволол) і кардіоселективним препаратів (атенолол, бетаксолоп, бісопролол). Перші рекомендується використовувати через підвищений пери-ферической опору судин у більшості хворих. Другі в меншій мірі, ніж неселективні препарати негативно впливають на тонус судин. Крім того, кардіоселективні блокатори більш безпечні при призначенні хворим з бронхіальною астмою. При гіпертонії доцільно застосування довготривалих препаратів (бетаксолол, талинолол-ретард, надолол, атенолол). По-перше, хворим зручніше приймати препарати один раз на добу. По-друге, застосування коротко діючих препаратів має недоліки: коливання активності симпатоадреналової системи відповідно до змін концентрації препарату в ор-ганизме протягом доби, а при раптовій відміні препарату можливий більш розвинутою синдрому "від-дачі" - різкого підвищення артеріального тиску. Стабільне гіпотензивну дію β-блокаторів розвивається через 3-4 тижні після початку прийому препарату. Воно стійке і не залежить від фізичної активності і психоемоційного стану пацієнта. β-адреноблокатори зменшують гіпертрофію лівого шлуночка і поліпшують скоротливу активність міокарда.
Гіпотензивну дію β-блокаторів посилюється при комбінації з сечогінними-ними, антагоністами кальцію, α-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ.