Наводимо главу 1.2 "Зарубіжний досвід здійснення державної інвестиційної політики" монографії:
Глава 1.1 "Стан державної інвестиційної політики в Росії" доступна тут.
Аналіз державної інвестиційної політики, що проводиться в країнах з ринковою економікою, свідчить про те, що вона, як правило, не зводиться лише до створення загальних умов інвестиційної діяльності, а передбачає активну роль держави в створенні системи довгострокового фінансування економіки. Багато розвинених країн, в тому числі держави Євросоюзу, хоча і пред'являють до іноземних держав жорсткі вимоги щодо мінімізації державного втручання в економіку, самі проводять активну державну протекціоністську політику. Це викликано тим, що рішення ряду інвестиційних завдань, поставлених державою, неминуче вимагає такого втручання.
Державне фінансування економіки за кордоном здійснюється за допомогою різноманітних, в тому числі і програмно-цільових, методів і розподіляється по різних секторах економіки, для чого використовуються різні типи спеціальних державних фінансових інститутів.
Для Фінляндії та Італії, наприклад, характерно активне державне субсидування промисловості. Причому державна підтримка в цих країнах орієнтована на надання сприяння промисловому експорту, включаючи пряме фінансування.
У Фінляндії короткострокове фінансування експорту в основному здійснюється комерційними банками, однак середньо і довгостроковим фінансуванням займаються спеціальні організації, що надають кредити як на комерційних, так і на пільгових умовах, а також провідні дотаційне фінансування [49]. Велика увага в Фінляндії приділяється залученню іноземного капіталу, необхідного для стимулювання зростання економіки, тому держава надає необхідну підтримку іноземним інвесторам, які планують вести діяльність в економічно менш розвинених районах Фінляндії. Така підтримка надається за допомогою регіональних фондів розвитку, координаторами діяльності яких виступають різні міністерства. Крім того, в Фінляндії діють і деякі інші спеціалізовані фонди, основна мета діяльності яких полягає у сприянні залученню іноземних інвестицій та підтримки венчурних фінських проектів за кордоном [50].
Франція і Німеччина орієнтують державну економічну політику на вирівнювання регіональної економічної диференціації, тобто використовують, крім галузевого методу розподілу коштів, ще й регіональний, оскільки вважають його більш ефективним.
У Франції відносини держави і регіонів будуються на контрактній основі в рамках національної системи планування з метою державного сприяння економічному розвитку регіонів. Кожен регіон укладає з державою планові контракти, які прив'язують обидві сторони до певної програми інвестицій і вносяться в якості пріоритету в національний план держави. З 1989 р підвищена увага приділяється наданню додаткових коштів найбільш проблемних регіонів [51].
У Німеччині в даний час невід'ємною частиною національної економічної політики є регіональна політика, мета якої - забезпечення рівної участі структурно слабких регіонів в економічному розвитку країни. Реалізується така політика через реструктуризацію економіки регіонів за допомогою сприяння поліпшенню регіональної інфраструктури і створення робочих місць у пріоритетних галузях за допомогою інвестиційних грантів. Конституційний механізм узгодження інтересів федерації та земель в справі регіонального розвитку - загальнодержавне завдання «Поліпшення структури регіональної економіки» - діє відповідно до загального (рамковим) планом, який розробляється федеральними і земельними органами влади і затверджується Бундестагом. Ця система перетворює федеральний рівень влади в учасника регіональної політики, але при цьому вона організована таким чином, щоб залишити поза увагою переважну роль земель в забезпеченні власного розвитку [52].
На основі французького і німецького досвіду принцип державного фінансування для вирівнювання диспропорцій між різними регіонами вже використовується і на рівні Євросоюзу, для чого був створений спеціальний Структурний фонд. Він акумулює кошти всіх держав-членів Євросоюзу, а їх одержувачами є тільки держави, на території яких знаходяться найбільш проблемні з точки зору економічного розвитку регіони. Таким чином, подальша європейська економічна та політична інтеграція не заважає здійснювати і удосконалювати заходи державної підтримки економіки [53].
В Австрії важливу роль в опосередкованому державному фінансуванні відіграє система спеціальних інвестиційних фондів, діяльність яких реалізується через механізм банківського кредитування. Засоби таких фондів поповнюються не тільки за рахунок надходжень з бюджету, а й шляхом залучення вільних коштів Австрійського національного банку [54].
Японія і Китай для фінансування найбільш важливих структурних проектів в економіці, що будується в основному за галузевим принципом, активно використовують як власне бюджетні кошти, так і різні форми заощаджень громадян, які перебувають під відповідальністю держави (пенсійні накопичення і поштові депозити).
Кредитування економіки в Китаї покладено на банківську систему. Двома основними видами кредитування є кредитування комерційне та відмінне від нього «політичне». У сфері комерційного кредитування процентні ставки по кредитах, а також напрямки кредитування формуються на основі ринкових принципів. «Політичне» кредитування покликане грати роль основного інструменту здійснення державної економічної політики, для чого в Китаї сформовані три державні банки розвитку, які обслуговують цілі державної політики. Джерелом формування коштів для «політичного» кредитування головним чином є державний бюджет [55].
В Японії бюджетний дефіцит відзначається на всіх рівнях, державні підприємства і установи в значній мірі фінансуються за рахунок заощаджень громадян, оскільки головним передплатником державних облігацій на первинному ринку і головним покупцем на вторинному є «Бюро довірчих фондів», яке управляє державною пенсійною системою і ощадними і страховими внесками громадян в поштово-ощадні каси. Засоби Бюро і державні облігації використовуються для фінансування великомасштабних проектів розвитку інфраструктури, в яких приватний сектор не має прямого комерційного інтересу. Таке фінансування здійснюється через Програму інвестицій і позик ( «дзайто»), прийняту щорічно парламентом як частина державного бюджету [56].
ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ KfW (НІМЕЧЧИНА)
Розглянемо більш докладно один з найбільш відомих і найбільших федеральних інвестиційно-кредитних інститутів в Німеччині, створений спеціально для надання сприяння розвитку економіки, - Кредитний інститут по відновленню економіки (Kreditanstalt für Wiederaufbau (KfW)).
Згідно з планом Маршалла, США надавали ФРН грошові кошти на поворотній основі, але згодом, після виплати всієї суми боргу, кошти фонду в повному обсязі перейшли у власність ФРН [59].
В даний час KfW розглядається як банк розвитку німецької і європейської економіки. Основною метою його діяльності є довгострокове кредитування загальнонаціональних програм структурних перетворень в економіці і контроль їх цільового використання.
Правовий статус і діяльність KfW регламентуються вищевказаним Законом про KfW і статутом [60]. Положення статуту спрямовані на конкретизацію норм Закону про KfW, що стосуються статусу, компетенції та взаємовідносин органів управління KfW.
Згідно з абзацом 1 §1 Закону про KfW, за своєю організаційно-правовій формі KfW є установою публічного права, тобто публічно-правовим правоздатним юридичною особою, призначеним для тривалого служіння певним управлінським цілям [61]. У той же час він може використовувати найменування «банківська група» і «банк», згідно з абзацом 1 §11 Закону про KfW, хоча не є банком і не підпадає під дію Закону «Про кредитної системі» (Gesetz über das Kreditwesen (Kreditwesengesetz - KWG )), основоположного в регулюванні банківського сектора економіки ФРН, і під контроль Німецького федерального банку.
Основний капітал KfW, що становить відповідно до абзацу 2 §1 Закону на даний момент 3,75 млрд євро, сформований на 80% за рахунок коштів федерації і на 20% за рахунок коштів федеральних земель. KfW звільнений від обов'язків по сплаті податків (абзац 1 §11 Закону про KfW).
ФРН відповідно до §1а Закону про KfW несе субсидіарну відповідальність за всіма наданими KfW кредитами, випущеними цінних паперів, виданими гарантіями за кредитним договором, тобто по суті за всіма зобов'язаннями KfW. Крім того, ФРН в деяких випадках надає за зобов'язаннями KfW прямі гарантії.
Для фінансування своїх кредитних операцій KfW отримує цільові бюджетні кошти, а також залучає кошти шляхом запозичення на світовому ринку позикових капіталів. В основному фінансування діяльності KfW будується на випуск їм облігаційних позик, дозволеному йому відповідно до §4 Закону про KfW. Облігації, випущені KfW, володіють високим інвестиційним рейтингом в силу субсидіарної відповідальності держави. Це дозволяє йому залучати значні обсяги позикових коштів на тривалий термін і на умовах, необхідних для того, щоб здійснювати довгострокове кредитування за пільговими відсотковими ставками.
Крім власних і позикових коштів, на реалізацію програм KfW спрямовуються кошти Фонду «Особливе майно» (ERP-Sondervermögen). KfW, як і раніше, є найбільшим провідником коштів цього фонду, поряд з іншими інститутами розвитку [65].
У структурі KfW є два органи управління - правління і керуючий рада (§5 Закону про KfW). В якості дорадчого органу діє також рада з середньому бізнесу (§7а Закону про KfW). Їх функції визначаються §6-7а Закону, а також статутом KfW. Правління здійснює ведення справ, управління майном і функції представництва KfW. Керуючий рада спостерігає за загальним веденням справ і за управлінням майном, дає дозвіл на видачу великих кредитів і затверджує річний баланс. Рада по середньому бізнесу конкретизує державні завдання, націлені на розвиток малого і середнього підприємництва, консультує і бере участь у визначенні вимог до малих і середніх підприємств при плануванні діяльності KfW.
Оскільки KfW виконує публічні завдання, федеральний міністр фінансів і федеральний міністр економіки і технологій є поперемінно головою і заступником голови керуючої ради; рада з середньому бізнесу також очолює федеральний міністр економіки і технологій (в якості голови).
До складу керуючої ради входять федеральні міністри, що призначаються представники від Бундестагу і Бундесрату, які призначаються Федеральним урядом представники банків і ощадних кас, промисловості, громад, сільського господарства, торгівлі, ремесла, житлового господарства та профспілок. Дані норми закріплені в Законі про KfW (абзаци 1-3 §7).
Ліквідація KfW, згідно §13 Закону про KfW, може бути здійснена тільки в разі прийняття відповідного закону.
Коло завдань, що реалізуються KfW, сформульований в §2 Закону про KfW. В цілому вони охоплюють реалізацію федеральних програм розвитку та фінансове співробітництво з країнами, що розвиваються. У конкретизированном вигляді вони розподілені між чотирма «сферами діяльності» KfW. Статус останніх не знайшов закріплення в установчих документах KfW, однак, згідно з даними, наданими на запит Інформаційним центром KfW, вони не володіють правоспобностью і організаційно не виділені зі складу KfW, хоча і використовують найменування «банки».
Таким чином, окремі види діяльності KfW здійснюють:
1. Förderbank (Банк розвитку) - фінансування в галузі житлового господарства, охорони навколишнього середовища, інфраструктури, освіти, інновацій;
2. Mittelstandbank (Банк середнього бізнесу) - фінансування та консультування малого і середнього бізнесу;
3. IPEX-Bank - експортне фінансування і фінансування міжнародних проектів;
4. Entwicklungsbank (Банк економічного розвитку) - фінансування федеральних проектів і програм, спрямованих на підтримку державного сектора в країнах, що розвиваються [68].
KfW має частки участі в капіталі деяких компаній як в Німеччині, так і за кордоном. Деякі з них є банками, і специфіка виконуваної ними діяльності також полягає у виконанні завдань, що стоять перед KfW [69]. Кредитування економіки KfW здійснює за допомогою фінансування інвестиційних програм. При цьому робиться це, як правило, на пайовій основі: залучаються власні і позикові кошти KfW, кошти Фонду Sondervermögen і засоби приватного сектора. Залучення приватного капіталу - один із принципів діяльності KfW, оскільки ринкові механізми оцінки ризиків та відбору проектів для кредитування вважаються набагато більш ефективними.
У ролі співінвестора може виступати венчурна інвестиційна компанія, холдинг або інвестиційна компанія, банк, ощадна каса, фізична особа [70].
Кредитування KfW здійснює переважно за допомогою агентських відносин з банками-посередниками на місцях, які беруть на себе ризики, пов'язані з видачею кредитів. За окремими програмами частина ризиків KfW зобов'язується взяти на себе. Система розрахунку процентної ставки по наданих KfW кредитами в даний час орієнтована на ступінь ризику. Ставка по кредиту визначається безпосередньо банком-посередником, що надає кредит і несе ризик його неповернення, з урахуванням встановленого KfW «стелі». Величина процентної ставки залежить від двох показників: кредитоспроможності позичальника і якості застави. Відповідно, діє правило: чим краще ділова репутація позичальника та надані їм гарантії, тим нижче процентна ставка. Раніше банки-посередники видавали всім позичальникам кредити за єдиною затверджується KfW процентній ставці і при цьому не завжди могли покрити свої витрати, пов'язані з ризиком неплатежів [71].
Таким чином, німецький досвід реалізації державної інвестиційної політики, заснований на використанні спеціалізованого інституту - KfW, представляється досить перспективним, що підтверджується і терміном існування KfW, і масштабами його діяльності, і може бути використаний при створенні подібних інститутів економічного розвитку в Росії.
Зарубіжний досвід в цілому показує, що держава дійсно відіграє активну роль в цільовому фінансуванні пріоритетних напрямків в економіці, використовуючи як бюджетні кошти, так і інші джерела, жорстко контролюючи напрямки, цілі і способи фінансування. Принципи і критерії при цьому відрізняються від комерційних: цілі ставляться не стільки по прибутковості операцій, а в основному в області економічного розвитку, включаючи формування заданих галузевих пропорцій і вирівнювання рівнів розвитку регіонів.
[53] Тейлор С. Указ. соч.