Пояснювальні принципи психології. Принципи взаємодії, детермінізму, цілісності, активності, суб'єктності, реконструкції.
Предмет і методи психології. Визначення предмета психологічного дослідження. Експериментально-реконструктивний метод і методики психологічного дослідження. Загально характер методу психології та специфіка її предмета.
Термін «психологія» вживається в кількох значеннях, які часто сме-Шива в повсякденній свідомості: під ним можуть розуміти як наукове, так і ненаукове психологічне знання.
Кожна наукова дисципліна має власні предметом і методом дослі-нання, понятійним і методичним апаратом, які відповідають визначено-ним пояснювальним принципам. Психологія вивчає внутрішні, приховані від зовніш-нього спостереження структури і процеси, знання яких необхідно для пояснення поведінки людини і тварин, а також психологічних особливостей як кон-конкретного людини, так і груп людей. Психологія як багатогалузева дисципліна включає в себе фундаментальну психологію, мета якої полягає в встановлен-ванні фактів, механізмів і законів психічної діяльності, а також прикладну психологію, що вивчає психічні явища в природному середовищі і викорис-зує отримані у фундаментальній науці знання в конкретних ситуаціях і умовах , і практичну психологію, яка використовує психологічні знання для вирішення конкретних завдань в медицині, педагогіці, спорті і т. д.
В рамках ненаукового психологічного знання можна виділити кілька облас-тей. Популярна психологія надає фундаментальні і практичні пси-хологіческіе знання для широкої аудиторії, спрощуючи їх і уникаючи використання професійної і наукової термінології; іноді такого роду відомості називають поп-психологією. Позитивна роль популярної психології полягає в формирова-ванні загальної психологічної культури буденного знання і в залученні інтересу до психології як наукової дисципліни. Повсякденна психологія, як будь-яка система буденного знання, складається стихійно на основі популярної психології, часом неправомірних узагальнень та інтерпретацій даних наукової психології, релігійні-них, етнічних і культурних установок, що нерідко мають характер предрассуд-ков. Для повсякденного психології характерно змішання наукових термінів і побутових, релігійних та окультних понять.
Проведене зіставлення показує, що буденна психологія як одна зі складових буденного знання не відповідає вимогам, нормам і цінно-ня побудови наукового знання і ні за своїм походженням, ні за способом фор-мування, ні за ступенем логічної узгодженості і об'єктивності не може бути включена в склад психології як наукової дисципліни. Цей висновок не знижує високої оцінки повсякденного психології як невід'ємної частини буденного знання.
Парапсихология, або «околопсіхологія», сформувалася в XX в. на основі ок-культних наук, запозичивши у них основну мету дослідження - встановлення надприродних або виходять за рамки наукового пізнання можливостей пси-Хікі людини. Парапсихологи застосовують методики експериментальної психології для вирішення власних завдань, але це не може служити достатньою підставою для надання парапсихології статусу наукового знання. У парапсихології основну увагу приділяють дослідженню чотирьох груп передбачуваних феноменів:
1) телепатія (сприйняття однією особою думок іншої особи без використання будь-яких відомих сенсорних каналів);
2) ясновидіння (отримання відомостей про об'єкти або події без використан-ня органів почуттів);
3) проскопія (передбачення майбутніх думок іншої особи або майбутніх подій);
4) психокинез (здатність впливати на фізичні об'єкти або події силою думки).
Мал. 1-1. Карти для експериментів по парапсихології (Дж. Б. Райн)
Ці феномени є описані в термінах деякого системат-чеського мови вірування, які давно вже ставляться до області фольклору і суеве-рії, т. Е. За своїм походженням основні поняття парапсихології сходять до повсякденної знання давнини.
Парапсихологічні феномени виявляються лише в умовах несуворого досвіду, і в міру збільшення суворості дослідження вони виявляються все рідше; поло-тивних попередні результати перестають підтверджуватися при переході від пошукової стадії до суворого дослідження. Важливо, що при перевірці парапсихологічних гіпотез практично не застосовується експеримент як найбільш суворий тип дослідження, який міг би дати недвозначну відповідь на питання про существова-ванні парапсихологічних явищ. Судячи з даних літератури, в парапсихологічних дослідженнях не застосовується принцип фальсифікації (див. Нижче). Всі ці спостереження показують, що для парапсихології характерно відхилення від будів-тьох норм проведення наукових досліджень. Серед найбільших учених, які згадують як прихильників парапсихології або допускають існування парапсихологічних феноменів, кидається в очі відсутність психологів-професіонала-лов. Це вказує на принципові труднощі досягнення згоди професійні-ного психологічного співтовариства з цілями і оцінкою результатів парапсихологічних досліджень.
Проблема специфічності наукового пізнання і його відмінності від інших практик і традицій пізнання особливо важлива для психології як відносно молодий дис-ціпліни, оскільки процес розмежування сфери її компетенції з повсякденним зна-ням або з паранауки ще триває. Одна з найбільш відомих спроб сформулювати критерій, що розрізняє наукове і ненаукове знання, була пред-прийнята К. Поппером. На його думку, наукове знання на відміну від ненаукового мо-же бути спростовано в процесі емпіричної перевірки. Принцип потенційної спростовності наукової теорії Поппер назвав принципом фальсифікації. З цієї точки зору ненаукова теорія не може бути спростована, а наукова долж-на бути потенційно опровержімие. Фальсифікація може вважатися складалася-ся тільки в тому випадку, якщо надійно встановлений відтворений ефект, опровер-гающих теорію (Поппер К. 1983). Спростування, як і підтвердження, має будуватися відповідно до всіх науковими нормами і цінностями. Використовуючи принцип фальсифікації, а також норми і цінності, що регулюють діяльність наукового співтовариства, можна проілюструвати специфіку наукового знання.
Функції виробництва, збереження і відтворення знань в різні епо-хи виконували спочатку менш спеціалізовані інститути, такі як релігія, потім більш спеціалізовані - філософські (наприклад, платонівська Академія, VI - V ст. До н. Е.) Або медичні школи (наприклад, Гіппократа і Галена).
У цей період склалися системи донаучного знання, такі як астрологія, алхімія, в надрах яких зародилися сучасні наукові дисципліни. Ці знання були переважно окультними, т. Е. Закритими для непосвячених, і володіли рисами релігійних навчань.
Еволюція наукового знання протікає як формування, конкуренція і зміна парадигм. Парадигма (від грец. - зразок, модель, приклад) - поняття, введене в наукознавство Т. Куном (Кун Т. 1977); воно означає тип дослідження, прийнятий певною групою фахівців за зразок.
Парадигма наказує визначити:
- цілі вивчення (які закони, закономірності, факти повинні бути встановлен-ни);
- способи досягнення цих цілей (які гіпотези повинні бути сформульовані і який їхній пріоритет, які повинні бути методи, апаратура, прийоми обработ-ки матеріалу);
- систему критеріїв оцінки відповідності всіх компонентів дослідження требо-ваниям парадигми (математико-статистичні критерії, критерії валідності, надійності).
· Парадигма - тип дослідження, прийнятий певною групою фахівців за зразок.
Згідно з концепцією Т. Куна, по-перше, парадигма зароджується як принципово новий спосіб вирішення оригінально сформульованих актуальних наукових проблем. Потенційними прихильниками нової парадигми є фахівці, які зіткнулися з нездатністю старих парадигм розв'язати існуючі про- блеми і / або з аномалією (неможливістю пояснити отримані факти з позиції парадигми, в рамках якої ці факти були уста-новлено), а також фахівці, що знаходяться в стадії становлення , професіоналізації.
· Аномалія - невідповідність завдань, поставлений-них парадигмою, встановленими фактами і закономірностям.
По-друге, розвиток парадигми протікає як диференціація всіх істотних сторін організації дослідження. Відбувається уточнення пред-полагаемого опису предмета дослідження. Виробляється все більш точний і спеціалізований мову, термінологія. Розробка витонченого обладнання, поглиблюється спеціалізація мови забезпечують формулювання все більш точ-но сфокусованих гіпотез і параметрів шуканих фактів. На цій стадії пара-Дигма характеризується Т. Куном як нормальна наука.
По-третє, один з результатів розвитку парадигми - досягнення можливості з високим ступенем точності і достовірності виявляти невідповідність завдань, по-ставлених парадигмою, встановленими фактами і закономірностям, т. Е. Зіткненнях-ня з аномалією. Чим більше строга і розвинена парадигма, тим більше вона чутлива до аномалій. Залежно від характеру аномалії парадигма або дозволяє кри-зіс і отримує можливість розвиватися до наступної кризи, або складається революційна ситуація зміни вичерпала себе парадигми новим зразком ис-проходження.
Таким чином, епоха існування парадигми укладена між двома після-послідовно науковими революціями, які покликані подолати кризи, що не-розв'язні в рамках нормальної науки, через зміну найбільш глобальних катего-рій, пояснювальних принципів, методів дослідження і / або навіть світогляду.
Конкуренція парадигм - наслідок непорівнянності картин світу, що лежать в їх основі, і подібності пізнавальних завдань, що стоять перед ними. Однак важливість загальнонаукових норм і цінностей для будь-яких наукових парадигм дозволяє зробити межпарадігмальние відносини конструктивними. Ці норми забезпечують преем-ність парадигм, а також роблять неминучим визнання деяких результатів досліджень або опору на ці результати і, в кінцевому рахунку, сприяють роз-витку загальнонаукового знання і загальнонаукової методології.
Цінності і норми науки. Функціонування сучасної науки як соціаль-ного інституту регулюється в числі інших факторів цінностями і нормами, які розчленовують наукове співтовариство. Цінності і норми забезпечують існування науки як єдиного цілого і наказують всім членам спільноти переваги, зразки і межі прийом-лемого і неприйнятного в науковій діяльності.
Немотетіческій підхід - дослі-довательскій підхід, направ-ленний на уста-новлення обоб-щений.
Идиографический підхід - дослі-довательскій підхід, ориенти-ний на опис уні-Кальний, единич-них об'єктів.
До основних цінностей наукового співтовариства відносяться:
1) загальнонаукових гипотетико-дедуктивний метод, який на-правлю на виявлення причинно-наслідкових закономірностей на основі строго регламентованої маніпуляції об'єктом дослідження і кількісної, формальної оцінки ефектів впливу;
2) наукове дослідження, яке представляє собою ефективний ін-струмент побудови узагальненого, надійного, об'єктивного знання, яке може бути передано без спотворень і представлено в обоб-щенной формі - у вигляді законів, закономірностей, залежностей;
3) узагальненість наукового знання - застосовність знання до більш-менш широ-кому колі об'єктів або явищ. Номотетіческім (від грец. # 957; # 959; # 956; # 959; # 950; -закон, # 964; # 941; # 952; # 956; # 959; # 950; - встановлення) називають дослідницький підхід, спрямований на встановлення узагальнень. Йому протиставляють идиографический підхід (від грец. # 943; # 948; # 943; # 969; # 963; # 943; # 950; - осо-бою відміну, індивідуальні ознаки, особливості, запис, малюнок, з-браженіе), який орієнтований на опис унікальних, одиничних об'єктів. Прикладами ідіографіческого підходу в психології можуть служити розуміє психологія В. Дільтея і Е. Шпрангера, а також гуманістична психологія.