Зоонози (антропозоонози) - група ін-фекціонних паразитарних хвороб челове-ка, при яких джерелом і резервуаром інфекції є інфіковані жи-Вотня (хворі або носії).
Виділяють 2 групи зоонозів:
передаються від домашніх і синантроп-них тварин (сибірська виразка, бруцельоз, ту-беркулез, сальмонельози, лептоспіроз, сап, мелиоидоз, орнітоз, ящур, аспергільоз, три-Хофіт, мікроспорія, балантидиаз, токсо-плазмоз, трипаносомоз, лейшманіоз та ін. );
передаються від диких тварин - при-родно-вогнищеві зоонози (чума, туляремія, лістеріоз, кліщів спірохетози, ріккет-сіози, геморагічні лихоманки, вірусний енцефаліт та ін.).
Таблиця 16.40. Лабораторна діагностика мікоплазмових інфекцій
Мета дослідження Виділення збудника
Посів досліджуваного матеріалу на елективні живильні середовища, виділення і ідентифік-ція чистої культури збудника.
Збудниками зоонозних інфекцій можуть бути всі представники світу мікробів: бак-терії, гриби, найпростіші і віруси. Група зоонозних інфекцій об'єднана на основі спільності епідеміології. В даному розділі розглядаються тільки найважливіші бакте-ріального зоонози, інші зоонозои будуть розглянуті в інших розділах підручника.
Так як зоонози об'єднані разом на ос-нове подібності епідеміології, то для всіх зоонозних інфекцій характерні загальні чер-ти епідеміології, патогенезу, імунітету, клініки, підходів до мікробіологічної діагностики, лікування та профілактики.
Загальні риси зоонозних інфекцій
Джерелом інфекції є живіт-ние- хворі або носії. Людина як джерело інфекції, за рідкісним винятком (наприклад, при чумі), особливої ролі не грає, випадки зараження людини людиною вкрай рідкісні або взагалі не спостерігаються, так як при ряді інфекцій, наприклад при бруцел-лезе, людина є біологічним тупиком.
Більшість зоонозів є природно-осередковими захворюваннями. Природні оча-ги сформувалися в далекій давнині в ході еволюції паразитизму. Вони представ-ляють собою великі географічні ланд-шафти, до кордонів яких приурочений ареал поширення в природі виду або видів тварин, які є резервуаром цієї інфекції в природі. Якщо в епідемічес-ком процесі є переносник, то і його ареал також приурочений до кордонів даного природного вогнища. епідемічний процес
(Епізоотія) в популяції тварин протікає автономно, без участі людини за зако-нам саморегуляції. Збільшення чисельності популяції тварин за рахунок природного приросту веде до активізації механізмів передачі та підйому епізоотії, що веде до загибелі частини популяції, а інша частина, пере-болев, набуває імунітет. У зв'язку з цим імунний прошарок в популяції увеличива-ється, і епізоотія йде на спад, переходить у фазу резервації. З появою нових поко-лений неімунних тварин в популяції знову збільшується чисельність неімунний-ної прошарку, і епізоотія, переходячи в фазу поширення, спалахує з новою силою. Після чого все повторюється спочатку. Таким чином, епізоотія протікає нескінченно з циклічними коливаннями. Людина вовле-кається в епідпроцесу при зоонозах вдруге, в результаті освоєння території природного вогнища, тому з филогенетических позицій людина є дуже молодим, по порівняй-нію з тваринами, учасником епідпроцесу. Якщо природні осередки сформувалися де-сяткі і сотні тисяч років тому, то чоло-вік бере участь в епідпроцесу при зоонозних інфекціях сотні, максимум тисячі років.
Оскільки з еволюційних позицій чоло-вік недавно став учасником епідпроцесу при зоонози, то, на відміну від тварин, за такий короткий проміжок часу його ор-організми не встиг виробити адаптаційних механізмів до збудників зоонозів; мик-роби також не встигли як слід адаптується-тися до організму людини. У збудників
зоонозів в зв'язку з цим відсутній орган-ний тропізм, т. е. вибірковість ураження органів і тканин організму людини, вони осібність вражати практично будь-який орган ілюбую тканини отже, і передаватися за допомогою різних механізмів і шляхів. Таким чином, Епідеміологія зоонозів харак-теризують множиною механізмів, шляхів іфакторов передачі.
Збудники зоонозів є поліпатія-генними мікробами, вони здатні вражати велику кількість різних видів живіт-них. Так, наприклад, збудник чуми - близько 250, туляремії - близько 50 видів. Це надає високу стабільність природних вогнищ, роблячи їх практично неунічтожае-мимі.
Зоонозами зазвичай заражаються і хворіють особи, пов'язані за родом своєї роботи з жи-Вотня: скотарі, чабани, пастухи, дояр-ки, конюхи, ветеринарні лікарі, мисливці, кушніри, забійники на м'ясокомбінатах і т.д. тому цих інфекцій притаманний про-професійної характер.
Так як організм людини погано адаптуються-ван до збудників зоонозних інфекцій, то клінічно зоонози протікають дуже важки-ло, з високою летальністю. Клінічна кар-тину залежить не стільки від виду збудника, скільки визначається ураженим органом.
Лабораторна діагностика проводить-ся в лабораторіях особливо небезпечних інфекцій, так як збудники зоонозів за ступенем небез-ти відносяться до 1-ї та 2-ї груп мікробів. При лабораторній діагностиці використовуються всі п'ять методів мікробіологічної діа-гностики. Однак, з огляду на біологічну небезпеку, всі роботи, пов'язані з їх чис-тими культурами, можуть проводитися тільки
в режимних лабораторіях. В базових лабораторіях-торіях допускається проведення Микробиол-ня діагностики зоонозних інфекцій, але з використанням методів, які пов'язані з виділенням чистої культури. Оскільки від правильності і швидкості встановлення етіологічного діагнозу залежить вчасно-менность, адекватність і, отже, еф-ність лікувальних і протівоепідемі-чеських заходів, в діагностиці зоонозів широко використовуються методи експрес-діа-гностики (РІФ, ІФА, ПЛР, фагодіагностіка і ін. ). Збудники зоонозів викликають сен-сібілізаціі організму, тому для їх діа-гностики застосовуються шкірно-алергічні проби з відповідними діагностично-ми алергенами (Пістинь при чумі, тулярином при туляремії, бруцеллін при бруцельозі і антраксином при сибірку).
Лікування більшості бактеріальних зоонозів в даний час при своєчасно пос-тавления діагнозі вельми ефективно, таккак збудники бактеріальних зоонозів чувс-твітельни до антибіотиків.
Специфічна профілактика проводиться епідемічними показаннями імунізацією живими і іншими вакцинами. Спеціфіческаяпрофілактіка спрямована на санітарну охра-ну території, щоб не допустити завезення цих збудників в країну або поширення їх за межі природних вогнищ, а також проведення санітарно-ветеринарних мероп-ріятій.
З огляду на високу біологічну небез-ність збудників зоонозів, особливо чуми, сибірської виразки, туляремії та ін. Вони рас-розглядаються як потенційні агенти длявикористання в якості бактеріологіческогооружія.