При будь-соционормативной регуляції використовуються заборони і дозволу. Причому право-ше регу-воджується вимагає визна-льон-ного з-відносини законо-давальний заборон і дозволить-ний. Це співвідношення дозволяє розрізняти право-вої і неправовий (силовий) способи регуляції. А саме: рівна для всіх максі-мальна міра свободи законодавчо окреслюється шляхом запре-тов, а міра влади (повноваження владних суб'єктів) встанов-ється шляхом дозволу [31]. При правовому регулюванні інді-види діють за принципом "незаборонені дозволено", а вла-стние суб'єкти - "недозволене заборонено" (див. 8.1.1; 8.1.2.).
Навпаки, при неправовій (силовому) регулюванні все вва-шається початково забороненим і допускається лише те, що дозв-лено владою. І якщо поведінка людей підпорядковується принципу "недозволене заборонено", то це неправове регулювання.
При правовому способі регуляції люди виступають як суб'єктів незалежно-єкти права двох основних видів: як вільні індивіди, фор-мально рівні в від-носіння між собою, і як носії власт-них повноважень - державно-владні суб'єктів незалежно-єкти.
Зрозуміло, вільні індивіди не потребують дозвіл того, що вони можуть робити в силу своєї волі. Щоб вказати межі правової свободи, закони повинні забороняти, а саме: забороняти все, що є несумісним з правовою свободою - рівною свободою всіх. Отже, ис-хід-ним спо-со-бом визначення міри, об'єк-е-ма правової сво-бо-ди яв-ля-ють-ся НЕ доз-во-ле-ня, а за-пре-ти. Така логіка правового регулювання.
Правові заборони визначають максимальну міру свободи: індивідам дозволено все, що не заборонено. Це максимум юри--діческі можливого, допустимого. Правові дозволу визна-ділячи мінімальну міру свободи (гарантований мінімум).
Наприклад, в ст.503 ГК РФ говориться, що по-ку-па-тель, ко-то-ро-му про-дан то-вар НЕ-над-ле-жа-ще-го ка-че-ст-ва , вправо-ве (тобто йому доз-во-ле-но) по сво-йому ви-бо-ру по-тре-бо-вать за-ме-ни то-ва-ра, умень-ше-ня це-ни, уст-ра-ні-продукти не можуть-дос-тат-ков, воз-ме-ще-ня рас-хо-дів на уст-ра-ні-ня НЕ-дос-тат-ков або віз-вра -та де-млостей. Це мінімум правової свободи, гарантований покупцеві на той випадок, якщо куп-ний товар виявиться неналежної якості. Гарантуючи цей мінімум, закон встановлює обов'язок продавця виконати одну з перерахованих вимог покупця. Таким чином, покупцеві у відносинах з продавцем, по-перше, дозволено все, що не заборонено (максимум правової свободи), і в дого-злодія купівлі-продажу може бути будь-яка умова, не заборонене правом. По-друге, незалежно від згоди продавця, покупа-телю дозволений будь-який з варіантів поведінки, визначених у ст.503 ГК РФ (мінімум правової свободи).
Але що дозволяє формулювання може виражати і общепром-Вовою заборона. Наприклад, право забороняє порушувати непрікосно-ності приватного життя. Пряма формулювання цієї заборони гла-сила б: "ніхто не має права порушувати недоторканність приватного життя". Але в ч.1 ст.23 Конституції РФ ця заборона сформулювати-ван не прямо, а опосередковано: "кожен має право на непрікосновен-ність приватного життя". Зрозуміло, не потрібно розуміти Конститу-цію так, ніби вона дозволяє вільним індивідам непрікосно-ності приватного життя. Конституція не дозволяє, а гарантує недоторканність і забороняє кому б то не було її порушувати.
Отже, правова свобода індивідів означає можливість діяти за принципом "дозволено все, що не за-прещено пра-вом". На владних суб'єктів цей принцип не поширюється. При правовому регулюванні властеотношений закони, перш за все, дозволяють владні повноваження і забороняють вживати влада за межами дозволеного.
Державно-владні суб'єкти (державні ор-гани і посадові особи держави) законодавчо наделя-ються владними правомочностями. тобто тільки такий компетенцією, яка необхідна для забезпечення правової свободи. Як і це-му го-жа-ст-вен-но-владним суб'єктам за-пре-ще-но все, що їм не раз-ре-ше-но.
Сле-до-ва-тель-но, з юридичної точки зору, є зобов'язаний-ність підкорятися владі лише в межах здійснення власт-них правомочностей, дозволених законом. Це один із проявів принципу формальної рівності.
Звичайно, в самих відносинах веління-підпорядкування ника-кого рівності немає. Формальне рівність залишається за межами цих відносин. Якщо під-чи-няю-щий-ся зо-за-н під-чи-нять-ся лише в пре-де-лах того, що право доз-во-ляє по-ве-ле-ваю-щему суб'єкту, то у всьому ос-таль-ном звичайні члени суспільства і люди, виступила-пающие від імені держави, формально рівні.
Ес-ли ж люди, що займають державно-владні долж-ності, ставлять себе вище за інших за межами владних пів-номочій (особливо в економічній діяльності), то це оз-на-ча-ет при-ві-ле-гии, що ха -рак-тер-но для не-раз-ві-тих пра-во-вих куль-тур. Ес-ли владні суб'єкти взагалі не ог-ра-ні-чо-ни в сво-їх пів-но-мо-чи-ях, то- це орга-ні-зації вла-сти силового типу, дес-по-ти- я.
При силовому ре-гу-ли-ро-ва-ванні з-від-но-ху за-пре-тов і доз-во-ле-ний яв-ля-ет-ся прин-ци-пі-аль- але іншим. По-пер-вих, влада верхів-ного правителя (деспота) ог-ра-ні-чо-на лише фактичними адміні-ністратівно-силовими ресурсами. По-дру-яких, під-вла-ст-ні Ні-сво-бод-ни, а невільні можуть робити тільки те, що наказано або доз-во-ле-но; всі ос-таль-ве за-пре-ще-но. Тут є безліч спе-ци-аль-них за-пре-тов - заборон дея-ний, ко-то-які при-зна-ють-ся небез-ни-ми для існуючого порядку. Але ці за-пре-ти лише дуб-ли-ру-ють іс-хід-ний за-прет на все, що не доз-во-ле-но, і конкре-тізіруют покарання.