1 На відміну від обмеженої заходи дозволів і широких за-заборон, що диктуються зрівнялівкою, правові дозволу і заборони покликані виразити і гарантувати всім членам суспільства максі-мально можливу на даному етапі його розвитку рівну для всіх міру свободи.
Вибір дозволів або заборон (або певної конструк-ції їх поєднання і комбінації) як способів і режимів правового регулювання залежить від потреб, цілей і завдань такого регулювання на відповідному етапі суспільного розвитку, специфіки об'єкта регулювання, характеру і змісту правової полі- тики законодавця і держави в цілому, ступеня розвиненості де-демократами, гласності, законності та правопорядку в країні, право-вих традицій, рівня правової культури і правосвідомості населе-ня, громадської думки і т. д.
Глава 9. Право і зрівнялівка
стору для творчості, прогресу, руху до нового, ще нез-Укр. Оскільки при дозволительного порядок регулювання все, прямо не дозволене, заборонено, нове в принципі знаходиться під забороною як щось негативне.
Також і в праві дозволу (дозволу) мають важливе ре-гулятівное значення, але вихідну і визначальну роль тут можуть і повинні грати саме заборони. При зрівнялівки заборони жест-ко пов'язані з вихідним дозволом і по суті покликані своїм регулятивним дублюванням забезпечити дотримання і реалізаторів цію дозволеного мінімуму. Навпаки, в праві заборони носять ис-Ходна, фундаментальний характер і висловлюють саму суть пра-ва і правової регуляції, яка полягає в тому, щоб вичерпно, чітко і прямо заборонити все негативне (суспільно шкідливий в діях і відносинах людей) і таким шляхом визнати і взяти під свій захист все інше як позитивний, загально-відно, не шкідливого. Саме своєю забороною (і відповідним покаранням) суспільно шкідливого право грає свою особливу твор-чний роль, оскільки тільки така опосередкована і непряма форма визнання і захисту суспільно корисного надає максимально можливу міру свободи, відповідну потреб-ності і інтересам членів суспільства і необхідну для общест- венного прогресу.
З визначального характеру правової заборони випливає і наступне істотне юридичне правило: все, що прямо не заборонено правом (правовим законом), дозволено. Такий презумп-ції правомірності незаборонені, звичайно, немає і не може бути при зрівняльної регуляції, де найчастіше забороняється навіть те, що дозволено.
Зі сказаного, зрозуміло, зовсім не випливає, ніби у всіх випадках правові заборони переважніше правових дозволить-ний. Навпаки, очевидно, що для захисту визнаного максиму-ма правової свободи для одних випадків відповідно необхід-мо встановити мінімум правової свободи для інших випадків. Саме таким шляхом і будується система юридичних гарантій прав і свобод. Так, в силу особливого значення публічно-владних повноважень в життя державно-організованого суспільства і
Розділ I. Загальні проблеми філософії права
звідси виникає необхідність ввести організацію і діяль-ність державної влади (і її носіїв) в строго визна-поділені правові рамки належним методом правової регуляторної-ції цього кола відносин (визначення компетенції державних валют-ських органів, правомочностей посадових осіб і т. п.) є саме правові дозволу. Там же, де мова йде про регулювання дій суб'єктів, котрі мають владними повноваженнями, бо-леї адекватним, як правило, є метод правових заборон.
Тільки при належному, внутрішньо узгодженому поєднанні цих регулятивних методів право в повній мірі може виконати свою регулятивну роль, нормативно гарантувати необхідні умови для ефективного суспільного розвитку, припинити воз-можности зловживання владою, захистити права і свободи членів суспільства, легалізувати творче начало життя.
В цілому можна сказати, що вся нормативна шкала заходів регу-ляції, що працюють на гальмування або прискорення суспільного розвитку, тягнеться від зрівняльного мінімуму до правового мак-симум. Звідси ясно, що повна заміна зрівняльного типу ре-регуляції правовим є нормативним вираженням требова-ний визнання і захисту свободи людей.