вміст
З проповіді єпископа Васильківського Миколая (Поштового) після читання Великого канону Андрія Критського в Георгіївському храмі м.Києва (Центральний ж.-д. вокзал).
- Дорогі брати і сестри! Вже половину святого часу Великого посту ми провели в молитві, постить, творячи милостиню, просячи у Господа прощення наших гріхів. Сьогодні ми прочитали покаянний канон преподобного отця нашого Андрія Критського. Кожне слово Великого канону пронизує до глибини душі, звернене до самого серця. Слова цього дивного церковного твору і викривають людські немочі, і дають надію на порятунок.
«Звідки почну плакатися окаянного мого житія діянь?» - цими словами починається перша пісня канону. Дійсно: звідки нам починати каятися в своїх гріхах? З якого моменту нашого життя ми будемо проливати сльози за свої гріхи? Чи будуть це дитячі гріхи, які ми створили вперше, ще не усвідомлюючи, що це гріх, але вже розуміючи, що зробили щось недобре, про що нікому не можна говорити. Або це гріхи, які ми творимо усвідомлено вже в зрілому віці? Звідки почати плакати і сповідатися Богові в своїх недосконалості, плакати про втрачену чистоту і втраченої дитячої святості?
І як іноді душа тужить і плаче про цю втраченої святості, як вона знову хоче парити в чистоті, легкості і радості! І як обтяжують нас наші гріхи, які ніби каменем лежать на наших плечах і душах, не даючи піднести очі наші до неба ...
Коли ми зі сльозами сповідуємо свої гріхи перед священиком і відчуваємо полегшення, але відчуваємо і гріховну тяжкість, і часом здається, що Господь нам ніколи нам не пробачить.
Слухаючи Великий канон, ми молимося і преподобної Марії Єгипетської, слухаємо її житіє. Дивно оповідання життя цієї жінки дає нам відповіді на всі питання покаяння, які нас турбують, показує нам, що немає такого гріха на світлі, який би не пробачив нам люблячий Господь. Але для прощення і звільнення від гріхів слід покласти покаянний працю.
І хоча житіє Марії Єгипетської більшості з нас знайоме, в храмі кожен раз між піснями канону нам знову відкривається ця дивовижна історія занепалої жінки Марії, яка в юному віці покинула рідну домівку і без упину віддалася пристрасті блуду. Ця пристрасть настільки вразила її і оволоділа нею, що вона вдавалася їй, як сама розповідала старця Зосими в пустелі, віддаючи своє тіло безкоштовно. І навіть паломники, які їхали на кораблі поклонитися Чесному Животворящого Хреста, не збентежили її: Марія подумала, що там їде багато молодих людей і що за проїзд на кораблі готова вдаватися до гріха. І ось, приїхавши на місце паломництва, наблизившись до храму, щоб увійти в нього з іншими, якась сила не пускала її. І так кілька разів. Люди зі сльозами йшли в рятівну глибину під покров храму, несли Богу своїми радощами й печалями, прославляли Його, каялися в своїх гріхах, знімаючи з себе пута гріховні. Марія ж залишалася перед порогом.
Заплакавши, вона побачила в темряві храму ікону Пресвятої Богородиці, і ніби пелена спала з її очей. Марія зрозуміла, що щось важливе пройшло повз її життя, щось дуже істотне вона упустила. В її душі стався переворот, вона раптом усвідомила глибину свого падіння. Заблагає Пречистій Діві, Яка тримала на руках Сина, Господа нашого Богонемовля Ісуса Христа, просячи про допомогу, дала обіцянку повністю змінити своє життя. І тоді вільно увійшла в храм.
Ми знаємо, що Марія пішла в пустелю, де трудилася до кінця своїх днів. Трудилася ревно, так само, як і грішила, всю себе віддаючи Богу, всі сили віддаючи свого порятунку.
На питання: «Звідки почати своє покаяння?» - маємо відповідь з життя преподобної Марії, коли ми розуміємо, що недосконалі перед Богом, коли відчуваємо камінь гріховний на своїх плечах, що також часом не можемо як раніше вільно входити в храм Господній тому, що ми в нього входили як діти, а зараз нам часто соромно туди увійти, усвідомлюючи свою провину, свої пристрасті, свої гріхи. І вже не перед батьками нам соромно, як в дитинстві, а перед Творцем всього Всесвіту, перед нашим Небесним Отцем, Господом Ісусом Христом.
Це усвідомлення своєї гріховності має спонукати нас до покаяння, до прагнення до іншого життя - без гріха, до життя у Христі.
У каноні Андрія Критського наводяться і приклади з житій інших людей: всі вони без винятку грішили. І нам теж іноді здається, що ми самі грішні, і це смиренне почуття. Але чому канон призводить нам приклади цих людей? Тому, що одні грішили і до кінця життя так і не знайшли в собі сили подолати свою гріховність, інші теж грішили, але одного разу, усвідомивши згубність свого стану, повністю змінили своє життя.
Ось так і ми, дорогі, усвідомивши гріховність свою, повинні прагнути змінити себе, щоб знайти Царство Небесне. І не потрібно думати, що це відбудеться відразу, іноді потрібні роки, а іноді і ціле життя, як у Марії Єгипетської. Але ставши на шлях покаяння, ми вже знаходимо свободу від гріха, ми стаємо ближче до Бога, ми вже на шляху порятунку.
Хай допоможе нам в цьому Господь наш Ісус Христос за молитвами преподобного матері Марії і всіх святих! Амінь.
Записав Сергій Герук