Головна сторінка / Вулах Костянтин «Ізраїль поблизу, Ненаписані мемуари»
що пізніше я дізнався, що це літо - незвичайно прохолодне для Ізраїлю. Зазвичай в цей час в тіні буває не 30, як при мені, а 35-36).
Сідаємо в Аеропортівський автобус. Перше незнайоме слово. "Мазган". Ви знаєте, що таке "мазган". Ви думаєте, що це "кондиціонер" на івриті. Ні. Що таке кондиціонер, я знаю (я так думав). А той _мазган_, що працював в цьому автобусі, змусив мене відчути себе, як на березі річки в вітряний осінній день.
Аеропорт Бен-Гуріона. Прикордонний контроль. Віконця. У віконцях - приємні дівчата у військовій формі. До деяких віконець - черги. Підходжу до того, що без черги. Простягаю паспорт. "For Israelites only!" Займаю місце в черзі в сусіднє віконце.
З уже зазначеним паспортом знову проходжу повз купки зовсім молоденьких дівчат в уже знайомій формі. А вони симпатичні, ці ізраїльтянки.
Цікаво, хто мене зустрічає. Швидше за все, Генка, двоюрідний брат. Сім з половиною років тому, коли він їхав, йому ще не було п'ятнадцяти. Ми були майже як рідні, бо рідних братів і сестер у нас не було. На останній фотографії, яку батьки привезли з Ізраїлю в минулому році, він у формі, з автоматом і з прямим носом. Ніс у нього завжди ого-го який виразний. Пластична операція. Та й вимахнув там сантиметрів на 20 за розповідями.
Я помітив його першим в натовпі зустрічаючих. Боже. Що за акцент. Це мій брат_. Брат виявився не тільки з прямим носом, але і з черговою подружкою. Зустрітися. Дуже приємно.
Мало часу. Їдемо в Хайфу, поговоримо по дорозі.
Степ. Автострада. Розповідай. Що тобі розповісти. Служу. Що в тебе.