Спочатку наночастинки розроблялися для лікування онкологічних захворювань, оскільки вони здатні відносно легко проникати всередину пухлини через її неповноцінні новостворені судини. Використовувати ж такий принцип доставки для органів з нормальними судинами раніше уявлялося неможливим. Однак дослідникам на чолі з Дональдом Інгбер (Donald Ingber), засновником і директором Інституту біоніки Уїсс, вдалося вирішити дану проблему за рахунок приєднання до наночасток певного пептиду, який здатний розпізнавати капілярні судини острівців Лангерганса - відділів підшлункової залози, що відповідають за секрецію інсуліну.
Вчені відзначили, що використання вищезазначених наночасток дозволяє зберегти цілісність лікарського засобу і в повному обсязі доставити його в пункт призначення. При цьому в дослідженні in vitro відзначено 200-кратне підвищення ефективності дії препарату.
«Наслідки цукрового діабету накладають відбиток на якість життя хворих, а також тягнуть за собою великі витрати. Ми сподіваємося, що можливість програмувати маршрут наночастинок дозволить надати ефективну допомогу пацієнтам з даною патологією, - зазначив Д. Інгбер. - Це може бути альтернативою системного прийому лікарських засобів, оскільки за рахунок підвищення концентрації препарату в підшлунковій залозі його можна застосовувати в менших дозах, а значить - зменшити кількість побічних реакцій від призначеної терапії.
За матеріалами www.wyss.harvard.edu