Известия про виникнення ВЛІ з'явилися з моменту надання медичної допомоги хворим в умовах лікувальних установ. Однак як раніше, так і в насто-ящее час достовірного обліку тих, що заразилися пацієнтів не проводиться.
У минулі століття значне зростання ВЛІ спостерігався в періоди епідемій чуми, натуральної віспи, холери. Але і пізніше втрати при виникненні госпітальних ін-фекции були великі. Слабка матеріальна оснащеність приміщень, скупченість хворих сприяли внутрішньо лікарняного зараження і медичного персоналу. Так, є відомості про щорічної втрати 30% лікарів в 20-30-ті роки XX ст. заразивши-шихся в інфекційних стаціонарах. З відкриттям дитячих лікарень та інфекційних відділень найбільшу загрозу в 1940-1960-і роки стали представляти такі інфек-ції, як дифтерія, скарлатина, кір, вітряна віспа. Отмечавшаяся висока леталь-ність при цих інфекціях різко зростала в зв'язку з реінфікування; величезних зусиль робилися медичним персоналом для її зниження в країні.
Різкого зниження рівня внутрішньо лікарняного інфікування при дифтерії, кору, кашлюку вдалося досягти лише при масової імунізації дитячої популярної-ції і створення колективного імунітету.
Термін ВЛІ не має на увазі якусь певну етіологію забо-левания. У числі збудників ВЛІ виділяють групи безумовних патогенів та умовно-патогенних мікроорганізмів. У I групу включені збудники тради-ційних «дитячих» інфекцій: дифтерії, скарлатини, кору, вітряної віспи, крас-Нухі, кишкових інфекцій, вірусних гепатитів і респіраторних захворювань. Умовно-патогенні мікроорганізми в якості збудників частіше регістр-ють при гнійно-запальних захворюваннях шкіри та слизових оболонок, при гнійно-септичних інфекціях (ГСИ) новонароджених дітей, у пацієнтів відділі- ванні реанімації та інтенсивної терапії. Багато років основними збудниками ВЛІ вважали стафілококи і стрептококи, в подальшому відзначено зростання частки грамнегативнихбактерій (клебсієл, кишкової палички, протея, синегной-ної палички та ін.). Домінування окремих збудників в структурі ВЛІ пе-періодичних змінюється в зв'язку з існуючою епідемічною обстановкою. Зростання частоти виникнення ВЛІ залежить і від рівня культури медичного персо-налу, від інтенсивності розмноження УПМ і масивності накопичення мікробної маси, збільшення значущості контактно-побутового та включення харчового шляху передачі інфекції, циркуляції в відділеннях стійких до лікарських пре-Параті культур, що сформувалися в результаті необгрунтовано широкого примі-вати антибіотиків.
Фактором, що сприяє збільшенню числа ВЛІ, є також зростання чис-лінощів ослаблених груп дитячого населення з недостатньою імунної защи-щенности щодо виникнення інфекцій.
В останні десятиліття внутрілікарняна захворюваність дітей зумовлена переважно респіраторними і кишковими інфекціями.
Тривалість стаціонарного лікування сприяє формуванню кон-тінгента хворих з діагнозом затяжного або хронічного шигеллеза. Значна кількість таких хворих зумовило необхідність створення відділень для ре- конвалесцентов або санаторних груп. Недостатня обгрунтованість діагнозу затяжного і хронічного шигеллеза послужила підставою для дозволу ис-користування терміна «клінічна дизентерія», який може бути встановлений при виникненні ГКІ без проведення лабораторного підтвердження. Це може служити поясненням настільки частої постановки діагнозу «хронічного шигеллеза» дітям з повторним інфікуванням або нових хворих на дизентерію, викликаної іншим типом шигелл.
При встановленні діагнозу шигельозу, поєднаного з гострою респіраторною ві-РУСН інфекцією, необхідно роздільне розміщення хворих по палатах не тіль-ко в залежності від етіології кишкового захворювання, а й від наявності ГРВІ, з ог-зпечних переміщення дітей по відділенню. Це сприяє попередженню внутрішньо лікарняного інфікування шигеллами і поширенню ГРВІ.
Зниженню частоти ВЛІ сприяє також скорочення надходжень хворих в санаторні відділення або навіть закриття останніх, що обмежує спільне перебування дітей з шигельоз, викликаним різними сероварами збудників, тобто в результаті призводить до зменшення ризику реінфікування.
Зміна етіологічної структури ГКІ в дитячих відділеннях пов'язано глав-ним чином з ростом сальмонельозу (спочатку з домінуванням збудника S. typhimurium, а потім і більш різноманітного пейзажу сальмонел).