Візантійський вплив на подальший розвиток освіти
У розвитку світової культури Візантія зіграла роль моста, який з'єднав античну освіченість із середньовічною культурою. Слід мати на увазі, що і після 1453 р коли сама імперія фактично припинила існувати, візантійська освітня тра-діція, що йде з V ст. не переривається.
Разом з цим слід зазначити, що Візантія вже з першого століття свого існування сприяла рас-рення грецької шкільної традиції в Персії і далі на схід. За часів імператора Юстиніана (482 / 483-565), після закриття їм в 529 р Афінської академії, язичницькі філософи і вчителі переїхали до двору іранського шахін-шаха Хосрова (? - 579), який приєднав значитель-ву частину Візантії до своєї імперії і організував тут центр «еллінської мудрості». Навіть в далекому среднеазіатс-ком Мерві в той час існувала колонія християн з Сирії і функціонували школи «вільних мистецтв».
У культурну орбіту Візантії входив і кавказький причорноморський регіон, де відчувався вплив Василя Кесарійського, Григорія Назіанського, Григорія Нісського, думки яких були добре відомі в середовищі освічений-них вірмен і грузин. У Грузії закінчив свій життєвий шлях піддався опалі і засланий в один з абхазьких мона-Стир Іоанн Златоуст.
На початку V ст. вірменський просвітитель Месропа Маштоца со-здал оригінальну вірменську писемність, що дозволило почати в Вірменії навчання дітей рідною мовою, чому спо-собствовать переклад візантійської навчальної літератури на вірменську мову. Школи по грецькому зразком суще-ствовали в Вірменії і раніше. Після VII ст. в монастирях Ар-меніі стали відкриватися школи підвищеного рівня. У XIII в. на південному сході Вірменії був заснований Гладзорський універ-ситет, де навчали, як і у візантійській вищій школі, не тільки богослов'я, але і світським наукам.
Грузія також випробувала сильний вплив візантійсько-православної культури. Центром грузинського освіти стала Гелатская академія, заснована поблизу Кутаїсі Давидом IV Будівельником (бл. 1073-1125). Навчання в ній велося по Віза-тійскій зразком. Грузинський Іверський монастир на підлозі-острові Афон в Греції здійснював безперервну передачу візантійського досвіду монастирського освіти в Грузію.
Інтелектуальний міст з арабо-ісламським світом виник завдяки творцеві Корану пророку Мухаммеду (бл. 570-632), який був знайомий з християнсько-візантійської книжкової культурою. Вважається, що грецький переклад Корану в Візан-тії був відомий вже до Х ст.
У VII ст. араби завоювали багато східних і південних про-винця Візантії, де була високо розвинена педагогічна культура. Через сирійський мову, один з діалектів Арам-ського, близького до арабського, мусульмани познайомилися з греко-візантійською культурою і педагогічною думкою. Характерно, що після перемоги над Візантійською імперією в 830 р араби зажадали контрибуції не золото, а кни-гами. У 832 р халіф аль-Мамун створив у Багдаді знаменитий Будинок мудрості, що був одночасно і місцем листування книг, і вищою школою. Багато викладачів цієї школи були християнами. За візантійським мосту арабо-ісламський світ від Андалузії до Індії сприймав спадщина ан-тичний думки перш за все через твори Платона і Арі-стотеля, трактати мислителів пізніших епох - Порфирія, Симплиция, Іоанна Граматика і ін.
В період візантійського панування (1018-1185), коли в болгарських школах насаджувався грецьку мову, вчителі слов'ян-ської книжності переселилися в Київську Русь. З прийняттям християнства в 988 р князь Сміла відкрив в Києві школу «учення книжного». Турбота Смелаа та інших давньоукраїнських володарів про справу освіти, створення ними центрів навчений-ня, швидше за все, запозичені від Візантії, імператори ко-торою протегували палацовим школам, де навчалися діти службового панства з метою підготовки державних чи-чиновниками. У давньоруської школі «учення книжкового» в значній-котельної ступеня відбилися порядок вивчення «семи вільних мистецтв» і методи навчання, прийняті в античну епоху.
Гуманістична концепція людини і трактування цілей його виховання ставали загальними і виводилися з відно-шення людини з Богом, який розумівся як вічне особистісне початок і ключ до розуміння цінності суще-вання окремої людської особистості.
Багато з візантійських мислителів стали видними вчених-ними і професорами давньогрецької мови, риторики, античної філософії, пропагандистами греко-елліністічес-кого спадщини в італійських та інших європейських універси-тетах. Безпосереднє їх спілкування з західноєвропейськими гуманістами було надзвичайно плідним і своєчасним. Для Західної Європи, знайомих з античністю за результатами розкопок археологів і розрізненим текстам, здобутим в глибинах монастирських книгозбірень, зустріч з живими носіями античної спадщини була дуже важливою.
Ознайомлення з практикою освіти і педагогічної думкою Візантії справила величезний вплив на вос-харчування і навчання в середньовічній Русі і в країнах Вос-точної Європи, а також стимулювало розвиток западноев-ропейской педагогічної думки в епоху Відродження.
Під ударами турків-османів у 1453 впав Костянтино-поль. З цього часу Візантія припинила своє существова-ня як держава, але візантійсько-православна тради-ція навчання і виховання як частина загальної культури збереженні-нилась надовго.
Авілушкіна Л. Т. До питання про місце «Хроніки» Михайла Глік в системі візантійського освіти // Проблеми социаль-ной історії та культури середніх віків. Л. 1987.
Агафий. Про царювання Юстиніана. М .; Л. тисяча дев'ятсот п'ятьдесят дві.
Антологія світової філософії: У 4 т. Т. I. Філософія стародавності і середньовіччя. М. 1969.
Анна Комніна. Алексіада. М. тисяча дев'ятсот шістьдесят п'ять.
Античність і Візантія: Зб. ст. / Под ред. Л.А. Фрейберг. М. 1975.
Бібліотека в саду. Письменники античності, середньовіччя і Віз-народження про книгу, читанні, бібліофільство. М. 1985.
Валенберг В. Філософські погляди Михайла Пселла // Візан-тійскій збірник. М .; Л. 1945.
Візантійська література. М., 1974.
Гранстрем Є.Е. Наука і освіта // Історія Візантії. М. 1967.
Житія Кирила і Мефодія / Под ред. Д.С. Лихачова і П.Н. Дінекова. М. 1986.
Ігнатенко О.О. У пошуках щастя: Суспільно-політичні погляди арабо-ісламських філософів середньовіччя. М. 1 989.
Іоанн Дамаскін. Про дев'яти муз і семи вільних мистецтвах. Про розум. Про думки. Харків. Тисячі вісімсот вісімдесят чотири.
Історія Візантії. Т.2. М. 1967.
Карпов С.П. Трапезундская імперія і західноєвропейські дер-жави в XIII-XV ст. М. один тисячі дев'ятсот вісімдесят одна.
Каждан А.П. Візантійська культура. М. 1968. Наступні
Культура Візантії. IV - перша половина VII ст. М. 1984.
Культура Візантії. Друга половина VII-XII ст. М. 1 989.
Курбатов Т.Л. Фролов Е.Д. Фроянов І.Я. Християнство: Антич-ність, Візантія і Давня Русь. Л. 1 988.
Липшиц Е.З. Нариси історії візантійського суспільства і культу-ри. VIII - перша половина IX століття. М .; Л. тисяча дев'ятсот шістьдесят-один.
Литаврин Г.Г. Як жили візантійці. М. 1974.
Ладиженський М.В. Світло Незриме. Харків. 1915.
Лордкіпанідзе М.Д. Історія Грузії XI - початку XIII століття. ТБИ-лісі, 1974.
Любарський Я.М. Михайло Пселл: Особистість і творчість: До исто-рии візантійського предгуманізма. М., 1978.
Медведєв І.П. Літературні «салони» в пізньої Візантії // Літ. і мистецтво в системі культури. М. 1 988.
Медведєв І.П. Візантійський гуманізм XIV- XV ст. Л. 1 976.
Михайло Псьол. Хронограф. М., 1979.
Пам'ятники візантійської літератури IV-IX століть. М. 1968. Наступні
Пігулевська Н.В. Сирійська середньовічна школа // Палестінс-кий збірник. 1966. Вип. 15 (78).
Поляковская М.А. Чекалова А.А. Візантія: побут і звичаї. Сверд-Ловський, 1989.
Рудаков А. П. Нариси візантійської культури за даними гречес-кою агіографії. М .; Пг. 1917.
Соколов В.В. Середньовічна філософія. М. 1 979.
Соколов П.П. Історія педагогічних систем. Пг. 1916.
Фрейберг Л.А. Попова Т.В. Візантійська література епохи рас-кольору IX-XV ст. М. тисяча дев'ятсот сімдесят вісім.
Цвєтаєв І.В. З життя вищих шкіл Римської імперії. М. 1902.
Удальцова З.В. Візантійська культура. М. 1 988.
Успенський Ф.І. Нариси з історії візантійської образованнос-ти. Харків. +1891.