Тільки в X-XII ст. феодалізм в Візантії став розвиватися в прискореному темпі. У цю епоху склади-валась велика феодальна власність. Але феодал візантійський ще сильно відрізнявся від феодала захід-ноевропейских. Він не був повним господарем в своєму маєтку. Держава контролювала кількість землі, якою володів феодал, і число залежних селян, мало право конфіскувати землю і регулюються-ровать розміри податків. Крім того, феодали в Візан-тії не могли здійснювати вищий суд над своїми селянами. Одним словом, держава тримала вла-дення феодала під своїм наглядом.
Саме держава була власником величезних земель, розкиданих по всій території імперії, на яких працювали «державні» селяни-на-логоплательщікі. Тому велика феодальна соб-ність поширювалася в Візантії набагато мед-леннее, ніж в Західній Європі, а феодали були багато в чому залежні від державної влади.
Ситуація змінилася лише в XIII-XV ст. т. е. в останній період життя Візантії. Після 1204г. коли Константинополь був захоплений хрестоносцями, імперія розпалася на частини, міць держави була підірвана. Саме в той час феодали стали звільняються-датися з-під його опіки. У Візантії складається фе-одальная вотчина, близька західноєвропейської. І хо-тя у другій половині XIII в. єдність імперії було відновлено і Константинополь знову став її столи-цей, державна влада вже була не в змозі впоратися з різким зростанням силою феодальної арис-тократіі. У XIV-XV ст. Візантія все більше дробу-лась на уділи, функції державної влади на місцях переходили до феодалів. По суті, Візантія вступила в епоху феодальної роздробленості. Але так-же в цей період центральна влада не втратила пів-ністю своїх позицій. Селянство, не тільки дер-дарственное, а й залежне від феодалів, продовжувало платити податки скарбниці. Доходи держави хоча і зменшилися, але все-таки створювали для нього еконо-мічного базу. Постійна, незгасаючі військова небезпека теж допомагала збереженню централізований-ної державності.
Важко сказати, як склалася б далі доля феодалізму у Візантії, якби не загибель цієї цивілізації. Але протягом кількох століть раз! витку в ньому з'єднувалися елементи східного «дер | дарчого »феодалізму і західноєвропейського ^ З Сходом Візантію зближувала сильна централі-зовано влада, яка стримувала зростання приватного великого землеволодіння, обмежувала автономні-ність феодальних маєтків. І все-таки феодалізм в Візантії ні повністю «державним». І це природно: адже імперія ромеїв унаследова-ла і зберегла римське право, яке узаконивало приватну власність на землю. Чим більше слабкі-ла централізована влада, тим сильніше проявля-лось схожість візантійського феодалізму з західно-європейським. *
2. Чому варварські племена прискорювали розкладання рабо-власницьких відносин? Зіставте роль варварських пле-мен в Візантії і Західній Європі в процесі становлення фе-одалізма Що таке Синтезное і безсинтезний розвиток феоду-лізм? Дайте визначення Чи був синтез у Візантії настільки ж глибокою, як і на Заході? До чого це призвело?
3. Поясніть, як сильна централізована державним-ва влада впливала на особливості розвитку феодалізму в Ві-Зантен Що в X-XI! ст. відрізняло візантійського феодала від за-падноевропейского? В яку епоху і чому феодальні відно-шення в Візантії зближуються з західноєвропейськими? Чому феодальна роздробленість мала в Візантії більш згладжений-ні форми в порівнянні із Західною Європою?
Незважаючи на величезні географічні масштаби цивілізації, незважаючи на строкатість і розмаїття со-ставлять її регіонів, в Візантії управління здійснювалося з єдиного центру, т. Е. З Константинополя. Там створювалися списки податків, звідти розсилалися збір-щики податей, суд в Константинополі брав жа-лоби на рішення провінційних судів. І вищим початком в цій системі контролю за життям країни вважався імператор з оточуючими його сановника-ми. Імператор мав майже необмежену влас-тьма: він міг стратити підданих, в тому числі і самих високопоставлених, конфісковувати їхнє майно, зміщувати і призначати на посади. Імператор изда-вал закони, був вищим суддею, керував армією і визначав зовнішню політику. Крім того, хоча він і не був власником всіх земель імперії, але його володіння були воістину величезні, і це істотно відрізняло Візантію від західноєвропейських дер-жав.
Імперія представлялася візантійцям найбільш досконалим державним устроєм, оліцет-Ворен гармонії і порядку. Ідея імперії обгрунтувати вивалісь і височіла в політичних теоріях; культ імператорської влади був одним з найважливіших-ших елементів державної релігії.
Все це, здавалося б, нагадує нам про Сході. Але в якому ступені Візантія була близька до східної деспотії? Ідея імперської влади була успадкована від Риму, де держава вважалося вищою і непорушний-мій цінністю, а імператор паном, неограні-ченним правителем, але не власником держави, як на Сході. Римський імператор був зобов'язаний під-чиняться законам, і це правило було засвоєно і в Ві-Зантен.
Велику роль в зміцненні ідеї імперії сигра-ло християнство, яке додало їй священний ха-рактер. Ще в IV ст. один із сподвижників імператора Костянтина Євсевій розробив політичну тео-рію, яка давала релігійне обгрунтування візантійської державності. Вона залишалася практичні скі незмінною протягом багатьох століть і зробила великий вплив на політичну самосвідомість країн Східної Європи, в тому числі і Росії.
Євсевій вважав, що не тільки людина, але і загально-ство рятується завдяки вірі. Тому Візантія, оплот істинного християнства, знаходиться під божест-венним заступництвом і повинна вести до порятунку інші народи. Таким чином, виявлялося, що осно-виття візантійської державності є хрис-тіанство. З цього Євсевій зробив висновок про те, що ду-ховного і світська влада повинні бути злиті воєдино, діючи в ім'я єдиної мети і в одному напрямку, т. Е. Утворювати симфонію. Імператор в цьому випадку був не тільки мирським правителем, а й главою церкви. Тому він повинен володіти талантами дер-жавного діяча і якостями досконалого християнина - благочестям, ретельністю у вірі, мило-сердиться.
Імператор не обожествлялся в повному сенсі цього слова - це суперечило б самим основам християнства. Він вважався смертним людиною, якій слід усвідомлювати свою нікчемність і відповідальність. Однак по відношенню до суспільства він був подобою Отця Небесного, зближуючись в цьому більше зі східним владикою, ніж з западноевроп-ським монархом. Наслідування Богу оголошувалося важ-дальшої обов'язком государя, і весь ритуал палаці-вої життя був підпорядкований цієї мети. Імператор ні-коли не стояло на підлозі, а завжди на особливому узвишші; його трон був двомісний: в святковий Цінні та недільні дні на ньому залишали місце для Христа, якого символізував покладений на си-денье хрест.
В Симфонія - в перекладі з грецького «співзвуччя, гармо-ническое поєднання різних елементів».
1 Перед троном імператора стояло бронзове Позо-лоченное дерево, на гілках якого сиділи птиці різних порід, теж з бронзи з позолотою, що співали. на різні голоси.
Трон імператора був так майстерно побудований, що одну мить він здавався низьким, в наступне - по-вище, а слідом за тим піднесеним. Цей трон як би охороняли незвичайної величини леви, не знаю, з бронзи або з дерева, але золочені. Хвостами вони били по підлозі Роззявляли пащу і, рухаючи мовою, видавали ричання.
Ліутпранд кремонських, посол німецького імператора, на прийомі в константинопольському палаці, X ст.
І все-таки при цьому особистість імператора вва-лась священної остільки, оскільки він займав найвище, найпочесніше місце в державі.
Крім великих прав у візантійських імператорів були і обов'язки. І головною серед них вважалася турбота про підданих - запорука міцності і гармонії го-сударства. Тому візантійські історики наважуючись-лись критикувати їх (особливо коли вони писали про імператорів, вже зійшли з історичної сцени), оцінювати їхні вчинки з точки зору законів Боже-ських і людських. Свою відповідальність, по край-ней мірі в теорії, усвідомлювали і самі імператори. Так, Костянтин VII Багрянородний (X ст.) В своїх со-чинення стверджував, що імператор повинен правити «за правду», «в згоді з законом і справедливо-стю», «як раб і слуга Божий». Якщо ж він впаде в гріхи, перетвориться в деспота, то стане ненависний на-роду і може бути позбавлений своєї посади.
Треба сказати, що доля багатьох візантійських мо-нархов дійсно була трагічною, а термін царство-вання - коротким, іноді всього кілька років. Поло-вина з них насильно позбулися престолу: одні були засліплені, отруєні або втоплені, інших за-Точа в монастир. Неміцність положення імпера-тора посилювалася і тим, що у Візантії довгий час царська влада не передавалася у спадщину. Але, хоча неугодних імператорів зміщати, сама імперська влада залишалася недоторканною.
З іншого боку, найвищий пост в государ-стве міг зайняти і людина низького походження. Наприклад, один з найбільш знаменитих византий-ських правителів, Юстиніан I (VI ст.), Народився в сім'ї селян, а його дружина красуня Феодора була АКТР-сой. Влада імператора вважалася божественною, і по-цьому походження людини і його колишні заняття не мали ніякого значення.
Імперська влада і суспільство
Яким же чином теорії імперської влади вопло-щались в реальність? Якою мірою Візантія соот-ветствовать ідеалу істинно християнської гармонич-ної цивілізації?
Від Римської імперії Візантія успадкувала залишки республіканського ладу. Спочатку в Ві-Зантен зберігалися сенат, державна рада і організації вільних городян - дмитрика. Саме завдяки цим органам в епоху пізньої античності суспільство могло коригувати дії імператор-ської влади і надавати їм силу законності. У Візан-тії в IV-V ст. як вважають вчені, вони навіть пере-жили деякий розквіт.
Сенат готував проекти законів, обговорював питання зовнішньої і внутрішньої політики. У V-VI ст. досить великі права отримали дмитрика: під час зо-ліщ в цирку, дуже популярних в Константинополі, можна було пред'явити вимоги імператорам і вищим чиновникам, схвалити або покритикувати їх дії. Діми брали участь в офіційних церемо-пах, в проголошенні нового імператора: формальний-но він вибирався сенатом, армією і народом, хоча на ділі імператора висували сенат і військова верхівка.
Однак така ситуація тривала недовго. До VI-VII ст. поступово знизилася роль сенату. В кінці VII ст. стали втрачати свої позиції дмитрика.
Імператор Лев VI в X ст. знищив залишки городсько-го самоврядування. Свого роду символом відмови від колишніх демократичних звичаїв була зміна обряду вступу на престол: раніше нового імпера-тора проголошував народ на іподромі - тепер його вінчали на царство як Божого обранця в храмі святої Софії. У цю епоху імператор нарікається васі-Левс, т. Е. Царем (можливо, під впливом восточ-ної традиції), а також автократором (самодерж-цем). Імперська влада забирала у суспільства право го-Лосано, право активної участі в політичній діяльності.
Тепер імператор про все піклується і дбає сам і з Божою поміччю все справи направляються і ре-шаются його піклуванням.
З постанов імператора Лева VI Мудрого,
Що ж принесла така влада країні? Сильна централізація, единодержавие, звичайно, допомагали Візантії зберегти свою цілісність, а це Придава-ло стійкість цивілізаційному процесу.
Суспільство також мало свої особливості. Як ви пам'ятаєте, в Візантії феодали, які опинилися в сильній залежності від влади, так і не оформилися в со-слів.
Положення аристократії, наближеною до трону, незважаючи на багатство і зовнішній блиск, було дуже нестійким. Багато що залежало від гри випадку або милості імператора. Довгий час, приблизно до кон-ца X ст. правляча еліта була відкритим шаром. Про-никнути в нього можна було завдяки не так про-похождення, скільки особистим заслугам або располо-жению імператора.
При імператорському дворі панували змови і інт-клуні. Роз'єднана, що не мала станових привілеї-гий знати, часто жила за рахунок подачок імператора, що не розробила на відміну від західної аристократії принципів честі та вірності.
Якщо ти служиш василевсу, всіляко стережися наклепу проти тебе, кожен день викликай перед очі свої картину падіння твого, так як не зна-їж, які підступи плетуть за твоєю спиною погані люди.
Кекавмен, візантійський письменник, XI ст.
Складними були відносини церкви і держави. Імператори, звичайно, були зацікавлені в її під-тримки, так як церква мала величезний моральний вплив на суспільство. Однак духовенство, принаймні до XII в. практично повністю було відсторонено від участі в адміністративній діяль-ності, так як в Візантії було заборонено поєднувати духовну і світську службу. Крім того, тривалий час економічне становище церкви в великій мірі залежало від тих, що подарували імператора і част-них осіб.
Своїх особливих доходів у візантійській церкві в від-відмінність від західної не було. Тільки з X ст. стали вво-диться регулярні внески на користь церкви.
Звичайно, у церкви накопичувалось чимало багатств, але навіть в періоди процвітання вона була біднішою като-вої і, головне, не настільки незалежною в економі-зації відношенні. Це позначалося і на її ролі в по-літичної життя. Константинопольські патріархи претендували час від часу на керівну роль в державі. Так, в середині XI ст. патріарх Михайло Кируларий погрожував імператору Ісааку I, якого привів до трону: «Піч, я тебе створив, я тебе і руйнуючої-шу». Але імператори володіли великою владою: міг-ли зміщувати патріарха, як неугодного чиновника, ви-Біра його серед трьох кандидатів, рекомендованих церквою. У візантійської історії непоодинокими були слу-чаї, коли патріархів засилали і навіть стратили.
Візантійська церква не стала, подібно до західної, потужної і цілком самостійною політичною си-лій. З іншого боку, відносини державної влади і церкви були далекі від ідеалу «симфонії».
Подвійним було становище купецтва і ре-месленніков. Відповідно до римським правом в Ві-Зантен зберігалися закони, які сприяли товарному обігу, але купці і ремісники на-ходілісь під сильним контролем держави. Це так-валі певні переваги: ремісники, на-приклад, мали гарантовані замовлення від армії, двору і вельмож, але вони не були захищені від вироб-вола влади. Держава обкладав їх високими по-шлінамі; чиновники здійснювали дріб'язковий нагляд навіть над самим процесом виробництва.
У містах, центрах ремесла і торгівлі, в умовах жорсткої централізованої влади не виникали мощ-ні комунальні руху, які в Західній Єв-ропе завершилися оформленням міських хартій, юридично закріпили їх свободу. В результаті в Візантії торгово-ремісниче населення міст так і не сформувалося в стан, не добився призна-ня своїх прав на загальнодержавному рівні.
У XII в. ремесло і торгівля пережили глибокий спад, який був викликаний тим, що держава предос-тавіло пільги італійським купцям, що склав сильну конкуренцію візантійським. Візантійські ремісники, здавна славилися високим майстер-ством, але розбещені зайвою опікою влади, не витримали боротьби з енергійними купцями з Італії.
3. Які елементи республіканського ладу існували в ранній Візантії 9 Коли демократичні порядки стали исче-мовити 9 Як це позначилося на відносинах влади і суспільства 9 Як чого в Візантії ці відносини так відрізнялися від західноєвропейської-ського «діалогу» 9 Чи тільки з центральною владою це свя-зано 9 Згадайте, в чому полягала сила західноєвропейської корпоративності
4. Поясніть, що таке стан Чому в Візантії з-слів не оформилися повністю 9
ДУХОВНА ЖИТТЯ ВИЗАНТИИ
Духовна спадщина, залишене Візантією, до сих пір вражає своєю різноманітністю і багатством. У середні століття Візантія була «наставницею» слов'ян-ського світу: південні та східні слов'яни їй зобов'язані появою писемності, у Візантії переймали вони політичні та богословські ідеї, моральні норми, у візантійських майстрів вчилися будувати збе-ми і писати ікони. Плодами візантійської культури користувалася і Західна Європа.