- Добре слово мовиш, княже. Так що нам робити нині треба?
- Іван Григорович боярин мудрий на диво, в арабській математики спец, в перської мудрості, в будівництві теж талановитий виявився, - кивнув Звєрєв. - Зміцнення він приготував, їх тільки доставити в потрібний момент треба. А ще він число великих пищалей, що для облоги потрібні, в точності вказав. Треба перерахувати, скільки їх в свиті зазначено, і йому відіслати, щоб розподілив, які куди. Він і у турків уроків чимало взяти ухитрився. А сьогодні в світі, крім османів, в гарматах ніхто, почитай, і не розбирається. Якщо не брати до уваги мене, звичайно.
- Скромний ти, Андрію Васильовичу, на подив, - похитав головою правитель, однак сувій забрав, простягнув Адашеву. - Олексій Федорович, пищали в цей розпису порахує і все потрібне боярину Виродкова відправ. Фортеці у Володимирі і Нижньому обдеремо маленько для благої справи. Після повернемо.
- Я ось що думаю, Іоанн Васильович, - продовжив Звєрєв. - Найманців іноземних і стрільців новонабранних треба в Нижній Новгород направити. Нехай вантажаться на кораблі і до Свіяжску пливуть. Гармати заодно доставлять. Далі Іван Григорович їх за місцем визначить. І розпис теж треба йому відіслати, раптом вона в єдиному екземплярі? Що до інших - чекати треба, поки раті разом зберуться, а вже потім виступати. Дізнаємося точно, скільки людей в армії буде, визначимося, скільки припасів доведеться під час війни з Нижнього до Казані відправляти. Супротивника в невіданні потримаємо - нехай розслабиться. А потім усією силою і вдаримо. Дорога звична, дійдемо без перешкод. Командувати хто буде? Як би сварок непотрібних не виникло. Заздалегідь визначитися треба.
- Про те ми вже обговорювали, - кивнув цар. - Цей список мною складений, боярином Адашевим по розрядним книгам перевірений, ні з єдиним воєводою ніяких сумнівів у нас немає ... - Він знову пройшов навколо столу, висмикнув ще сувій. - Ось дивись!
У грамоті йшло чимало імен, які не менше півтори сотні, але головні командувачі згадувалися зверху - Звєрєв тільки крякнув від здивування.
Князь Петро Шуйський! Один з тих, хто п'ять років тому намагався царевича Івана зарізати.
Князь Горбатий-Шуйський - з тієї ж компанії.
Князь Михайло Воротинського - той самий, про якого Андрій точно знав, що государя він два роки тому намагався отруїти, а його, князя Сакульского, до зради схиляв. Дружба дружбою, але з пісні слова не викинути.
Князь Василь Срібний-Оболенський - той, що в порушення указу в минулому році в Свияжске гарнізоном не встав.
Князь Петро Срібний - це братик попереднього.
Князь Андрій Курбський - зрадник і покидьок, продався полякам.
Шах Шиг-Алей - зрадник, що не звільняв з полону російських рабів і намагався відкласти Казань від московського царства.
Хоч князя Старицького, одвічного ненависника царя, в списку не виявилося, і то добре.
- Що скажеш, Андрію Васильовичу? - забрав грамоту государ.
- Та вже, компанія дружна, - визнав Звєрєв. - Ці не посварилися.
- Ось і славно, тому й бути, - підвів підсумок Іван. - А ти зі мною підеш, радником тебе призначаю. Коли не віриш нікому, влади воєводської тобі довіряти не можна.
- Дякую за довіру, государ, - на цей раз куди нижче вклонився Андрій.
- У справах і нагорода. Іди.
Звєрєв вклонився ще раз і покинув палати, намагаючись зрозуміти, наскільки налагодилися його відносини з государем. З одного боку, радник - посаду почесна. З іншого - то, як обставлялося призначення, особливої гордості не викликало. Одне можна було сказати точно: витраченим на Свияжск золотом його більш ніхто і ніколи не дорікне.
- Здоров будь, Андрію Васильовичу! Чи не зашибісь!
- Іване Юрійовичу! Скільки років скільки зим! - Князь з величезним задоволенням обійняв свого побратима. - Як тут без мене?
- А ти рази не чув? - зрадів Кошкін. - Шиг-Алей, хитрун вузькоокий, влада в Казані порішив обманом утримати. Його тут дорікали нерідко, що бранців ніяк не відпускає, а він відписувався: мовляв, ховають від нього татари рабів, а силу застосувати боїться, щоб хвилювань непотрібних уникнути. Але видать, стіл під ним хитався неабияк, і він разом зі справою покінчити захотів. Скликав сімдесят ханів і мурз найвизначніших на бенкет, підпоїв неабияк, а потім взяв всіх, та й зарізав. Люди казали, два дня потіха тривала, так брешуть, звісно. Чого там сімдесят животів розпороти? У чверть години впоратися можна. Так тільки проти Алєєв очікувань все навпаки пішло. Обурилися татари і його мало не побили, ось хан в Москву і втік, від столу казанського відмовився. Казанці ж послів прислали, стали від Іоанна іншого намісника просити. Говорили, що не люб їм більш Шиг-Алей. Вбивця, мовляв, злодій і насильник. Государ їм князя МіКулінсьКого послав. Татари попервах присягнули, ан після якісь призвідники числом невеликим бучу вчинили ... Як ця звістка до Іоанна дійшла, обурився він без міри, за клятвопорушення обіцяв покарати без жалю. І зими чекати не захотів, прямо счас війну вирішив затіяти. Ну в ту ж мить про тебе і згадав. Поки Адашев укази про ісполченіі складав, Іоанн для тебе особисто грамотку склав. Мабуть, поважає. Виділяє особливо. Ти у государя вже був?
- Сказав, що чоловічок я нікудишній, але в його особисті радники сгожусь ...
- Да ти що. З опали та в радники?
- Іншого, мовив, я недостойний.
- Шуткуете, князі? Одного не зрозумію, хто з вас все це вигадує.
Андрій розвів руками.
- Ну мені теж треба за доручення відповідь тримати, - кивнув дяк. - Ти пам'ятай, братчина вже зібралася майже вся заради ісполченія. Коли не загордився, заходь, побратим, пивка свіжого поп'ємо.