1. Умови відмови від спадщини
Спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини. При цьому відмова може бути зроблена як на користь конкретних осіб з числа спадкоємців за заповітом або за законом (спрямований відмову), так і без вказівки тих осіб, на користь яких спадкоємець відмовляється від спадкового майна (беззастережна відмова).
На цьому загальне правило встановлено виняток, що стосується спадкування виморочність майна, при якому відмова від спадщини не допускається (абз. 2 п. 1 ст. 1157 ЦК).
Право відмови від спадщини може бути реалізовано протягом шести місяців, які течуть з дня відкриття спадщини. Однак цілком імовірна ситуація, коли спадкоємець вчинив якісь дії, які свідчать про фактичне прийняття спадщини, але потім його наміри змінилися. У цьому випадку суд може за заявою такої особи визнати його таким, що відмовився від спадщини і після закінчення шестимісячного терміну, якщо знайде причини його пропуску поважними.
У п. 3 ст. 1157 ЦК закріплено імперативне правило, в силу якого відмова від спадщини не може бути згодом узятий назад (іншими словами, він бесповоротен).
Інтереси громадян, що не володіють по тій або іншій причині повної дієздатністю, потребують особливого захисту з боку держави у всіх сферах життя, в тому числі і в сфері спадкування. Тому відмова від спадщини в тому випадку, коли спадкоємцем є неповнолітній, а також недієздатний чи обмежено дієздатний повнолітній громадянин, можливий лише з попереднього дозволу органу опіки та піклування. Ця спеціальна норма, яка міститься в п. 4 ст. 1157 ЦК, є проявом в області успадкування загального положення, суть якого полягає в тому, що опікун не має права без попереднього дозволу органу опіки та піклування вчиняти, а піклувальник - давати згоду на вчинення ряду угод, в тому числі і тих, що тягнуть відмову від що належать підопічним прав (п. 2 ст. 37 ЦК).
Можливість відмови від спадщини аж ніяк не обмежена для неповнолітніх, що володіють повною дієздатністю в результаті емансипації або вступу в шлюб до досягнення 18 років.
З принципу універсальності спадкового правонаступництва слід неприпустимість відмови від спадщини під умовою або з застереженнями. Той же принцип зумовив встановлення в ГК заборони часткового прийняття спадщини і, відповідно, відмови від частини належної спадкоємцю спадщини. Однак, якщо спадкоємець закликається до спадкоємства одночасно за кількома підставами (за заповітом і за законом або в порядку спадкової трансмісії і в результаті відкриття спадщини тощо), він має право відмовитися від спадщини, що належить йому по одному з цих підстав, з кількох з них або за всіма підставами.
Спадкоємець може зробити відмову від спадщини, подавши відповідну заяву за місцем відкриття спадщини нотаріусу або посадовій особі, уповноваженій видавати свідоцтва про право на спадщину.
Однак в тому випадку, якщо заяву про відмову від спадщини складено не самим спадкоємцем, а іншою особою або пересилається поштою, підпис спадкоємця на такій заяві повинна бути засвідчена нотаріусом, посадовою особою, уповноваженою здійснювати нотаріальні дії, або особою, уповноваженою посвідчувати довіреності.
2. Способи (види) відмови від спадщини
Відмовитися від спадщини можна на користь будь-якого спадкоємця як за заповітом, так і за законом будь-якій черзі, крім недостойного і позбавленого права спадкування шляхом вказівки на це в тексті заповіту. Більш того, тепер в силу п. 1 ст. 1158 ЦК можна зробити відмову від спадщини і на користь тих осіб, що покликані до спадкоємства за правом представлення або в порядку спадкової трансмісії.
Оскільки відмова від спадщини допускається як на користь одного, так і декількох спадкоємців, що відмовляється спадкоємець має право вказати частки, що належать тим, на чию користь він вирішив відмовитися. Якщо ж спадкоємець не вказав, на чию користь він відмовився (беззастережна відмова), його частка порівну переходить до тих спадкоємців, які вже прийняли спадщину.
Важливо звернути увагу на те, що перелік осіб, на користь яких допускається спрямований відмова від спадщини, є вичерпним, оскільки в п. 2 ст. 1158 ЦК вказується, що відмова від спадщини на користь осіб, не зазначених у п. 1 тієї ж статті, не допускається.
Разом з тим не допускається відмова і на користь якого-небудь з перерахованих в ГК осіб:
1) від майна, успадкованого за заповітом, якщо все майно спадкодавця заповідано призначеним ним спадкоємцям;
2) від обов'язкової частки у спадщині;
3) якщо спадкоємцю підпризначений спадкоємець.
Відмова від спадщини - це угода, яку ГК (п. 3 ст. 1159) дозволяє здійснювати через представника. Але довіреність в цьому випадку повинна містити повноваження на таку відмову. Довіреність, природно, не потрібно для відмови від спадщини законного представника.
Право відмови від отримання легата (заповідального відмови) належить легатарию (отказополучателю). Можливість такого відмови обумовлена обязательственной природою відносини між спадкоємцем, обтяженим легатом, і легатарию. В цьому відношенні легатарій виступає в ролі кредитора і тому цілком може відмовитися від належного йому права. При цьому слід мати на увазі, що не допускається відмова від легата на користь іншої особи, відмова із застереженнями або під умовою.
Цілком можлива ситуація, коли відказоодержувач одночасно є спадкоємцем. В цьому випадку його право відмовитися від легата не залежить від його ж права прийняти спадщину або відмовитися від нього. Така правова конструкція справедливо пояснюється в літературі різної юридичної природою права легатария (воно існує в рамках зобов'язання) і права спадкоємця прийняти спадщину або відмовитися від нього (воно існує в рамках спадкового правовідносини).
3. Приріст спадкових часток
Закон перераховує випадки, в яких відбувається прирощення спадкових часток, тобто перехід частки відпало з певних причин спадкоємця до інших спадкоємців.
Якщо спадкоємець:
- не прийме спадщину;
- відмовиться від спадщини, не вказавши при цьому, що відмовляється на користь іншого спадкоємця;
- не матиме права успадковувати;
- буде відсторонений від спадкування як недостойний спадкоємець;
- відсторонений від спадкування внаслідок недійсності заповіту - частина спадщини, яка належала б такому відпала спадкоємцю, переходить до спадкоємців за законом, покликаним до спадкоємства, пропорційно їх часткам спадковим (абз. 1 п. 1 ст. Тисячі сто шістьдесят один ГК).
У тому випадку, коли спадкодавець заповів все майно призначеним ним спадкоємцям, частина спадщини, обумовлена спадкоємцю, який відмовився від спадщини або відпала з інших підстав, переходить до інших спадкоємців за заповітом пропорційно їх спадковим часткам. Однак це правило сконструйовано в абз. 2 п. 1 ст. Тисячі сто шістьдесят одна ГК диспозитивно і діє тільки в тому випадку, якщо заповітом не передбачено інше розподіл цієї частини спадщини.
Необхідно мати на увазі, що перераховані в п. 1 ст. 1 161 ЦК правила не застосовуються, якщо спадкоємцю, який відмовився від спадщини або відпала з інших підстав, вже підпризначений інший спадкоємець (п. 2 ст. 1 161 ЦК).