Нещодавно я їздила додому, в своє рідне місто - Одесу. Дати мого перебування вдома збіглися з датами проведення весільної щорічної виставки. Яке щастя! Звичайно ж я пішла! І подружку взяла!
Я і раніше бувала на цій виставці в Одесі. Тому я так рвалася побачити виставку вже зараз, з новим досвідом, естетикою і поглядом. Великих сподівань не було, але було дуже цікаво!
Давайте, як зазвичай. Спершу - фотозвіт, а потім - мої роздуми. Поїхали!
Достаток флористів та декораторів, усміхнених, що не пропускають жодного гостя. Ось правда, наші люди вміють продавати! Такого не зустрінеш в Європі. Тут, скоріше будуть мовчазно посміхатися, і тільки якщо ви запитаєте про щось - почнеться розмова. Не знаю, я відвикла і скучила за такими продажами. Знаю, є багато любителів саме стриманих в настрої, продавців послуг.
Більшість стендів, в достатку, були оформлені штучними квітами, в стилі "дорого і багато". Перебір з підсвічуванням у деяких учасників, неякісна шоу-програма, відсутність повітря і можливості спілкуватися - мене розчарували найбільше.
Правда, настільки було шумно, що неможливо було розмовляти, тільки якщо кричати, але це вже не розмова. Це абсолютно обурливо для мене! Тому що шум створювали такі ж учасники виставки - "співаки-сурмачі" своїми піснями і танцями пережитих часів. Ну і до речі, про шоу-програмою, яку я застала. Серйозно? Таке ще замовляють?
При такій високій оренді одного кв.м і відсутність комфортних умов для угод з клієнтами - просто безумство. А саме, шумно, темно, душно, неприємно! Я б запропонувала, змінити давно застарілу локацію, на ту, де є можливість проводити подібні шоу-програми в звукоізоляційних залах, як це роблять в Європі.
Мені здається, що 3 дні виставки - це багато, особливо для такого маленького, погано освітленого приміщення без свіжого повітря. І до речі, такої ж думки, мої колеги, з якими вдалося поспілкуватися.
Я задумалася, чи виставляти такі кадри в моєму блозі чи ні ... Але вирішила, що буде не чесно, якщо не покажу, адже це частина виставки. Таких знімків, не побачиш в іншому публічному обзорніке одеської виставки, це вже точно! Але ж це є. Є в культурі. Я впевнена, моє оточення погодиться, що такому не місце на весільних виставках.
Як ви зрозуміли, фільтрів для учасників від організаторів не було. Головне, за кв.м заплатити. Всі мої претензії тільки до організаторів! Адже, кожен товар знайде свого покупця, і навпаки. Але! На виставку для того і йдуть, і платять за вхід, щоб побачити щось унікальне, цікаве, а не товари з 7 км. А ще йдуть, щоб переговорити з підрядниками, а не покричати! Чи згодні?
І так, вхід був платний, близько 1 євро. Оплату приймала тетечка на прохідній, з незадоволеною міною, як-ніби я прийшла вся така непрохана до неї в гості 🙂 Ну звичайна і всім знайома історія. Ну да ладно, ми ж в Одесі.
Проте, я була така рада провести теплі і сонячні дні в моєму рідному місті. Побачитися з рідними і близькими. На жаль, не з усіма. Радісно було поспілкуватися зі своїми колегами, особливо з Тіткою Розою, якої я багато чому зобов'язана, в подобі Насті Попової. Мені навіть пощастило попрацювати з нею на корпоративі в Садах перемоги на 150 чоловік.
Люди Одеси, незламані трудівники, талановиті та креативні. Я бажаю процвітання і успішного весільного сезону своїм колегам! І собі теж! 🙂