ЧАСТИНА ОСОБЛИВА. СУДОВА ПСИХОЛОГІЯ.
Глава XII. ПСИХОЛОГІЯ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ (ПРИ РОЗГЛЯД КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ)
§2. Формування переконання і прийняття рішення судом
Формування суддівського переконання - не просто результат впливу на свідомість суддів певної сукупності доказів, встановленої і перевіреної в ході судового розгляду. Воно завжди складається на основі раціонального пізнання причинно-наслідкових та інших зв'язків між фактами об'єктивної дійсності, ціннісного до них підходу, їх співвідношення з заборонами кримінального права, чуттєвого переживання отриманих у кримінальній справі результатів пізнання, зроблених з них правових висновків.
Усвідомлення суддею своєї ролі в здійсненні правосуддя сприяє появі психологічної установки незв'язаності свого висновку по суті кримінальної справи з висновками органів попереднього розслідування. Така психологічна установка сприяє критичного відношення до результатам попереднього розслідування, допомагає розкрити допущені при розслідуванні помилки або порушення закону.
У філософській літературі процес формування переконання передається формулою "пізнане - зрозуміле - пережито - прийнято за істину". В.Ф. Бохан переносить цю формулу на формування суддівського переконання з деякими доповненнями, а саме: "пізнане - зрозуміле - пережито - прийнято за істину - підготовлено рішення". Складові частини цієї формули він розглядає як елементи суддівського переконання. Н.Л. Гранат і Ю.Н. Погибко вважають, що наведена вище формула повинна мати вираз "пізнав - визначив цінність - прийняв як істину - прийняв рішення" 1.
У гносеологічному аспекті процес формування суддівського переконання розгортається в системі "незнання - знання", від ймовірного знання до знання істинному і достовірному основі досліджень сукупності доказів.
Так, вирішуючи питання про віддання обвинуваченого до суду, суддя передбачає два остаточних виведення у справі: обвинувальний тезу, сформульовану в обвинувальному висновку, може підтвердитися і не підтвердитися в судовому розгляді. Ця думка як розподіл усіх припущення результату доведення представляється для судді равнозначащим. В ході доведення воно переростає в достовірний, істинний висновок, що виключає будь-яке інше рішення у кримінальній справі.
У психологічному аспекті істотним для процесу формування суддівського переконання є переростання сумніву як слідства ймовірного знання в переконаність судді, що характеризує достовірність отриманих знань і готовність діяти відповідно до них.
Сказане дозволяє окреслити такі етапи формування переконання: а) попереднє вивчення матеріалів кримінальної справи з метою вирішення питання про віддання обвинуваченого до суду, б) планування судового розгляду і висунення судових версій; в) перевірка матеріалів попереднього слідства в судовому розгляді; г) судові дебати і співставлення своїх оцінок з оцінками обвинувачення і захисту та, нарешті, д) остаточне формування переконання судді в дорадчій кімнаті при виробленні колективного переконання. Два перші етапи характеризує переконання в гносеологічному аспекті як знання ймовірнісна, а в психологічному - наявність сумнівів. В ході судового слідства суддя, вивчаючи докази, спрямовує свою діяльність на усунення виниклих сумнівів, імовірні припущення підтверджує або приходить до висновку, що вони були необгрунтованими. На двох останніх етапах відбувається остаточне формування суддівського переконання. Безумовно, цей поділ має схематичний характер. Але зараз важливо підкреслити, що процес формування переконання грунтується не тільки на дослідженні зібраних доказів, а й є вираженням особистісної позиції судді, його етичних поглядів, професійної правосвідомості, вимоги закону 2.
Як організатор процесу суддя повинен мати високий рівень самоорганізації, цілеспрямованістю, наполегливістю, зібраністю та іншими вольовими якостями. Крім того, головуючому в процесі необхідно мати неабиякі організаторські здібності, які реалізуються в складних умовах змагань між сторонами кримінального процесу.
Висока якість розгляду кримінальних справ має прямий зв'язок з культурою ведення судового процесу, яка передбачає наявність сприятливих зовнішніх умов: достатня кількість упорядкованих, належно оформлених і спланованих приміщень суду, наявність сучасної оргтехніки, досвідчений секретаріат продовжував. Культура судового процесу в першу чергу пов'язана із загальною і спеціальною підготовкою самих суддів, а також державного обвинувача, захисника та інших його учасників.
Основні психологічні закономірності допиту вже розглядалися нами (див. § 3 гл. X). Зараз нами будуть розглянуті лише специфічні закономірності, характерні для допиту в судовому засіданні.
Ця специфіка в першу чергу визначається самою процедурою судового допиту. Так, допит підсудних у суді відбувається в наступному порядку: головуючий пропонує підсудному дати свідчення з приводу пред'явленого обвинувачення і відомих йому обставин справи. Суд вислуховує показання (вільна розповідь) підсудного, не перебиваючи його. В ході викладу підсудними показань суд має право лише звертати його увагу на необхідність повідомляти факти, що мають відношення до справи і які мають для суду інтерес (ст. 280 КПК України). Після того як підсудний закінчить виклад своїх показань, його допитують: по КПК України - судді, обвинувач, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники, захисник, за КПК Української РСР - прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач , їх представники, захисник, громадський захисник. Потім підсудному право поставити питання інші підсудні та їхні захисники. Після цього допитують судді. Незалежно від прийнятого процесуальним законом порядку суд вправі в будь-який момент допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому уточнюючі і додаткові питання (ст. 280 КПК України, ст. 300 КПК УРСР).
Такий же в загальних рисах є процедура допиту в суді потерпілих та свідків. Перед допитом ці особи попереджаються про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і це роз'яснюється обов'язок розповісти правдиво все відоме у справі (ст. Ст. 282 і 287 КПК РРФСР). До початку допиту головуючий з'ясовує стосунки свідків з підсудними та потерпілими (ст. 283 КПК України). За загальним правилом, потерпілі допитуються раніше свідків (ст. 287 КПК України).
На відміну від попереднього слідства суд не має можливості зіставляти отримані показання з доказами, які ще не відомі допитуваному. Особливо це стосується підсудного, який до суду мав право і можливості ознайомитися з усіма матеріалами кримінальної справи. Для кращої організації отримання показань на суді використовуються різні прийоми. До них відносяться: правило формулювання питань, визначення послідовності ведення допитів в суді, прийоми перехресного допиту і деякі інші 3.
До зовнішніх умов пізнання слід віднести громадську думку, яка створюється до слухання справи і відомо суддям. У деяких випадках це може шкідливо впливати на суддів, на який здійснюється ними процес пізнання. Саме тому слід виключно обережно ставитися до формування громадської думки до розгляду справи в суді, так як часто це здатне принести шкоду інтересам правосуддя.
Громадська думка може чинити сильний вплив на весь хід ведення судового процесу і винесення вироку. У ситуаціях, коли суспільна думка формувалася під впливом неправдивої або спотвореної інформації, коли воно до того ж має яскраве емоційне забарвлення, - вплив такого громадської думки може призвести до серйозних судових помилок. Преса в гонитві за сенсацією неодноразово сприяла неправильного формування громадської думки з цілої низки кримінальних процесів. За загальним правилом, ніхто не може і не повинен через засоби масової інформації стверджувати про винність того або іншої особи і тим паче вимагати йому суворого покарання, перш ніж винність цієї особи буде доведена за судовому порядку.
Використання громадської думки може бути ефективним засобом виховного впливу на обвинуваченого. Сила громадської думки проявляється в тому, що особистість постійно відчуває на собі сукупність моральних і правових вимог, вироблених суспільством, під впливом яких у людини виробляються потреби їх дотримання, мотиви поведінкової діяльності. Розбіжність морально-правових принципів конкретної особистості і суспільства, переважання перших над другими, як правило, веде до конфлікту особистості і суспільства.
Нерідко сила громадської думки проявляється через думку колективу, в якому працював (навчався) обвинувачений. Однак слід мати на увазі, що думка колективу, як певної групи людей, не завжди може в повній мірі збігатися з громадською думкою, в цьому випадку його не можна використовувати як засіб виховного впливу. Ті помилки, які іноді допускаються в практиці передачі винних на поруки, нерідко можна пояснити невмінням слідчого повно вивчити настрій і думка колективу, визначити мотиви, керуючись якими колектив виступив з клопотанням про передачу винного на поруки.
Відносно підсудних виховний вплив суду розраховується не тільки на час самого судового засідання, а й на продовження після розгляду справи, протягом тривалого часу, необхідного для виправлення правопорушника.
Виховний вплив суду закладено вже в специфічній формі його діяльності: повному, об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи.
Ефективність виховного впливу суду полягає в граничної конкретності, наочності при сприйнятті фактів усіма присутніми незалежно від того, позитивні чи негативні емоції збуджує кожен окремо взятий факт.
Судове засідання надає більш конкретне і цілеспрямоване виховне вплив на колектив, де було скоєно злочин. Це проявляється в певній спрямованості допитів свідків, в розкритті таких сторін життя і діяльності колективу, які створили умови, можливості для скоєння злочину.
Величезне виховне вплив має і оголошення вироку. Для цього необхідно, щоб вирок був справедливим, відповідав вимогам закону про пропорційності покарання тяжкості вчиненого злочину та особі підсудного, був гранично чітким, ясним, конкретним і зрозумілим для всіх присутніх в залі судового засідання.
Виховний вплив суду може тривати і після винесення вироку. Це має місце в тих випадках, коли після визначення міри покарання, не пов'язаної з позбавленням волі, виникає необхідність надати допомогу засудженому в організації процесу самовиховання, в контролі за процесом перевиховання з боку колективу трудящих, окремих громадян, самого суду.
Виховна діяльність суду отримує значний розвиток в стадії виконання вироку. Тут звужується спрямованість виховної діяльності, і воно істотно змінює свої форми, а отже, і методи виховного впливу. Виховний вплив на підсудного в присутності всіх, хто знаходиться в залі, звичайно, не може здійснюватися тими методами, якими його проводять в стадії виконання вироку. Тут вже значний розвиток одержує метод індивідуальної бесіди, педагогічного експерименту і т.д.
При умовно-дострокове звільнення засудженого виховна функція знову може переходити до суду, а разом з нею і обов'язок контролю за життям особи, яке до цього перевиховувати у виправно-трудовій установі, надання допомоги, необхідної для направлення його в нове життя: в нових умовах, в новому колективі і т.д. 4.
Як відомо, за радянським законодавством органи дізнання, слідчий, прокурор і суд при провадженні дізнання, попереднього слідства і судового розгляду кримінальної справи зобов'язані виявляти причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, і вживати заходів до їх усунення.
Важливе значення для виховного впливу на обвинуваченого має і дотримання моральних почав попереднього розслідування. На етичне значення і моральний бік відправлення правосуддя неодноразово вказували свого часу визначні російські юристи. Так, А.Ф. Коні писав: "Можна також наполегливо бажати, щоб у виконання форми і обрядів, якими супроводжується правосуддя, вносився смак, почуття міри і такт, бо суд є не тільки судилище, а й школа" 5.
Кожен суддя є вихователем значної кількості людей. Досвідченого суддю відрізняє висока відповідальність за свою діяльність, за прийняті рішення, принциповість. Суддя постійно перебуває в центрі уваги всіх учасників судового процесу. Всі його зауваження і навіть жести піддаються постійному контролю і оцінки присутніх, тому досвідченого суддю відрізняє неупередженість і витримка.
Хороший суддя досконало володіє такими якостями, як чуйність, емоційна стійкість, товариськість, ввічливість, вміння слухати людину, що забезпечують йому можливість спілкування і отримання інформації від всіх осіб в процесі судового засідання.
Див. Гранат НЛ. Погибко Ю.Н. Внутрішнє переконання в структурі криміналістичного мислення // Питання боротьби зі злочинністю. Вип. 17. М. 1972. С. 125.
2 Див. Грошевий Ю.М. Проблеми формування суддівського переконання в кримінальному судочинстві. Харків. 1975.
3 Див. Ароцкер Л.Є. Тактика і етика судового допиту. М. 1969.
4 Див. Дулов А.В. Судова психологія. Мінськ. 1975.
5 Коні. А.Ф. Вибрані твори. Том 1. С. 47.