Стадія укладення договору страхування має дуже важливе значення для визначення як умов угоди, так і моменту вступу страхового зобов'язання в силу. У статті розглядаються основні питання цього процесу.
Традиційний порядок укладення страхового договору зводиться до наступної процедури. Майбутній страхувальник звертається до страховика з заявою про страхування. Страховик в свою чергу оформляє або проект договору як єдиного документа, або страховий поліс, наприклад свідоцтво, сертифікат або квитанцію (надалі використовуватиметься тільки термін «поліс», маючи на увазі і інші допустимі відповідно до закону форми одностороннього документа, який оформлюється страховиком) , і підписує поліс. Потім в першому випадку сторони підписують договір, а в другому - страховик вручає страхувальникові поліс.
Саме такий порядок укладення страхової угоди закріплений і в законодавстві (п. 2 ст. 940 ЦК України). Якщо з організаційно-технічної точки зору тут будь-яких проблем не існує, то юридична природа дій кожної зі сторін на цій стадії і оформлюваних ними документів є предметом жвавої наукової дискусії і причиною неоднозначної судової практики.
Основні розбіжності фахівців існують щодо юридичної кваліфікації заяв страхувальників, а та чи інша точка зору на правову природу заяви страхувальника неминуче призводить до різних оцінками всіх елементів процесу укладення страхового договору.
Ряд вчених висловлює думку, що письмове або усне заяву страхувальника слід розглядати як оферту на укладення договору страхування, а акцептом є вручення поліса страхувальнику. Так, Г.Ф. Шершеневич вказував, що «пропозиція, у вигляді заяви, йде з боку страхувальника, прийняття, у вигляді поліса, з боку страхового товариства» 3.
А.А. Іванов пише: «Якщо така заява страхувальника складено в письмовій формі, в наявності укладення договору страхування шляхом обміну документами» 5. У такому ж ключі висловлюється і В.А. Рахмилович 6. Схожу позицію займає В.Ю. Абрамов: «Факт заповнення страхувальником заяви є волевиявлення на укладання договору страхування. А прийняття страховиком даної заяви на запропонованих страховиком умовах свідчить про волевиявлення страховика щодо вступу в страхові правовідносини »7.
Конструкція укладення договору шляхом обміну документами передбачає, що один з цих документів є офертою, а другий - повним і беззастережним акцептом оферти.
Я вважаю єдино правильною наступну конструкцію: заяву страхувальника - це виклик оферти, поліс, підписаний представником страховика, - оферта, а прийняття поліса страхувальником - акцепт. Ця теза обгрунтовується тим, що оферта в силу частини 2 пункту 1 статті 435 ГК РФ повинна містити істотні умови договору, тобто, як мінімум, опис предмета договору (ч. 2 п. 1 ст. 432 ЦК України), об'єкта страхування або вказівка застрахованої особи, небезпеки, від якої проводиться страхування, страхової суми і терміну дії договору (ст. 942 ЦК України). Крім того, відповідно до пункту 1 статті 954 Кодексу в договорі вказуються також порядок і терміни сплати страхової премії.
Тим часом основну частину істотних умов страхувальник не може сам сформулювати, оскільки не є професіоналом в цьому виді діяльності. Хотів би відзначити, що і для багатьох страховиків це непросте завдання. При цьому цілком очевидно, що усна заява страхувальника взагалі не може бути офертою, так як складно уявити усне звернення, що містить точне і повний опис всіх істотних умов договору страхування.
При складанні навіть письмової заяви на стандартному бланку, підготовленому страховою компанією, складно очікувати від страхувальника, якщо тільки він не є висококваліфікованим юристом, що спеціалізуються в цивільному праві, коректного формулювання предмета договору. Адже до сих пір в цивілістиці існують різні підходи до вирішення даної проблеми.
Наприклад, О.С. Іоффе пише: «Об'єкт страхових правовідносин необхідно відрізняти від об'єкта страхування (страховий охорони). Страхується або майно, або люди, іменовані в таких випадках застрахованими особами. Але ні застрахованого майна, ні тим більше застрахована особа не стають об'єктами страхових правовідносин. Вони лише об'єкти страхування (страховий охорони). Матеріальним об'єктом страхових правовідносин слід вважати надходять від страхувальника платежі, а також суму, яка виплачується йому страховиком при настанні обумовленого події. Самі ж дії по внесенню платежів і виплату зазначеної суми складають юридичний об'єкт страхових правовідносин »12. А.І. Худяков вважає, що «предметом договору страхування виступає саме страхування, в тому сенсі, в якому вживається цей термін в статті 954 ГК РФ, де застосовується вираз« плата за страхування », або в статті 957 ГК РФ, де говориться про« страхування, обумовленому договором страхування ». В даному випадку під страхуванням розуміється діяльність страховика, обумовлена договором і оплачувана страхувальником »13. Трохи далі він вказує, що« предметом договору страхування виступає страховий захист »14. К.Є. Турбіна, хоча і побічно, але визначає в якості предмета договору страхування положення «про те, що страховик зобов'язується при страховому випадку провести страхову виплату страхувальнику або іншій особі, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплатити страхові внески (страхову премію) в встановлені договором терміни »15. М.І. Брагінський робить висновок, згідно з яким «у широкому сенсі слова предмет охоплює весь набір показників того, з приводу чого укладено договір. Сюди входять дані про предмет як такий, включаючи кількість, якість і ціну товарів, що поставляються, виконуваних робіт і послуг, що надаються »16. А.Д. Корецький наводить різні варіанти підходу вчених до вирішення питання про предмет договору 17. Оскільки предмет договору страхування не є метою дослідження в рамках даної статті, то обмежуся лише констатацією самого факту відсутності єдності теорії в даному питанні. Якщо ж додати, що закон не містить взагалі визначення предмета договору, то думаю, що наведений різнобій думок є достатнім доказом не тільки складності, але і неможливості визначення страхувальником предмета договору страхування.
У вигляді загального правила тільки страховик може сформулювати таке істотне умова договору страхування, як страхова сума, тобто обсяг його зобов'язань. Страхова сума залежить від багатьох факторів. При страхуванні відносно невеликих майнових об'єктів страхова сума може бути дорівнює страхової вартості майна, тобто тут страхувальник, знаючи дійсну (ринкову) вартість об'єкта страхування, може принаймні запропонувати свій варіант страхової суми. Страхувальник може сам назвати страхову суму і за договорами страхування підприємницького ризику, так як в цьому виді страхування тільки він і має уявлення про можливі свої втрати. В інших же випадках страховик і страхувальник спільно визначають страхову суму, виходячи з фінансового стану страхувальника, наявності або відсутності у страхової компанії перестрахувального захисту відповідних ризиків і т.д.
Відому складність зазвичай представляє формулювання страхових ризиків, тобто небезпек, від яких проводиться страхування. Існує кілька концепцій страхового ризику:
а) від усіх небезпек, б) від названих небезпек, в) від усіх небезпек, за винятком ... (причому ці винятки можуть стосуватися як певних небезпек, так і конкретних причин виникнення зазначених в договорі небезпек або території і / або часу їх прояву), г) від названих небезпек, за винятком ... (ці винятки можуть стосуватися як конкретних причин виникнення цих небезпек, так і території і / або часу їх прояву).
Неважко помітити, що страхувальник може запропонувати лише першу концепцію, але вона застосовується на практиці виключно рідко. Для страхувальника важко розібратися і в питанні про терміни дії договору і терміни страхування, початок якого може відрізнятися від моменту вступу договору страхування в силу 18. та й сам цей момент представляє з себе певну складність 19. При цьому треба мати на увазі, що для страховика більш важливе значення має не термін дії договору, а період страхування.
Ще більш складним потрібно визнати умова про ціну договору страхування. Тут мало знати тариф страховика, а треба врахувати всі обставини страхування, включаючи оцінку ступеня ймовірності настання страхового випадку, можливий розмір збитків, наявність або відсутність франшизи, її розмір і порядок обчислення, є вона умовної або безумовної і т.д. Також важко уявити, що страхувальник зможе запропонувати страховику такі порядок і терміни сплати страхової премії, щоб той відразу ж з ними погодився, тому що в цьому умови знаходять відображення не тільки обставини страхування, але і його фінансовий стан і особливості маркетингової політики.
З урахуванням сказаного можна зробити наступний висновок - страхувальник може дати оферту страховику, тобто пропозиція, що містить всі істотні умови страхового договору, лише в дуже рідкісних випадках, коли такі умови строго встановлені законодавством. Напевно, страхувальник, в принципі, зможе скласти оферту на укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (ОСАГО). Ось чому ситуація, коли заява страхувальника може бути кваліфіковано як оферта, служить тим самим винятком, який лише підтверджує основне правило.
Таким чином, слід визнати, що складається судова практика в цій частині не відповідає чинному закону, оскільки законодавець прямо встановив, що оферту в цьому випадку дає саме страховик. Тому заява страхувальника саме по собі не може містити умов договору страхування, якщо тільки в його тексті не міститься прямої відсилання до конкретних умов, зафіксованим в цьому документі.
Крім цього, зазначена конструкція, як мені видається, суперечить фундаментальним засадам договірного права, так як не враховує можливої динаміки досягнення угоди між учасниками угоди. Цілком можлива ситуація, коли страхувальник запропонував укласти договір на певних умовах, з деякими з яких страховик не може погодитися. Тоді в полісі або договорі страхування як єдиному документі сторін фіксуються тільки ті умови, з приводу яких вони досягли згоди. Якщо ж вважати, що завжди заяву страхувальника містить умови договору страхування, що не ввійшли в поліс, або текст договору як єдиного документа, то ось ця обставина узгодження або неузгодження деяких умов угоди перетворюється на фікцію і фактично відбувається об'єктивне зобов'язання страховика того, на що він на насправді не погодився. Тим часом, як відзначає М.І. Брагінський, «основний конститутивний ознака угоди - збіг воль сторін» 21.
Якщо заява страхувальника буде розглядатися як оферта, а вручення поліса страхувальнику як акцепт, то ми неминуче зіткнемося з новими правовими проблемами, адже частина 2 пункту 2 статті 940 ГК РФ скоєно виразно вказує на те, що в разі оформлення договору шляхом вручення страхувальнику поліса згоду страхувальника укласти договір на запропонованих страховиком умовах підтверджується прийняттям поліса від страховика. Іншими словами, закон акцептом визнає остаточне волевиявлення саме страхувальника. При всьому тому в літературі превалює думка, що в ролі оферента може виступати як страховик, так і страхувальник 22. На мій погляд, з цим твердженням слід погодитися, але необхідно максимально чітко визначити випадки, коли саме страхувальник може бути оферентом.
При складанні договору страхування як єдиного документа, що підписується обома сторонами, зазвичай прийнято враховувати, чи відбувається підписання договору очно, тобто в присутності сторін або їх повноважних представників (між «присутніми»), або заочно, коли спочатку договір підписується однією стороною або її представником , а потім, як правило, в іншому місці і в інший час, - другою стороною або її представником (між «відсутніми»).
Як я вважаю, з точки зору послідовності дій оферента і акцептанта це не має значення. У будь-якому випадку тут усне звернення і навіть письмову заяву страхувальника не можуть кваліфікуватися як оферта, так як істотні умови включаються в текст самого договору. Офертою в цій ситуації слід розглядати проект договору, підписаний однією зі сторін. Тому, якщо узгоджений сторонами проект договору першим підпише страхувальник, то, на мою думку, він формально і буде оферентом. Підпис страховика буде означати повний і беззастережний акцепт оферти. М.І. Брагінський, розглядаючи укладення договору між «відсутніми» і між «присутніми», спеціально підкреслює, що «при тому і іншому варіанті стадії пропозиції (оферти) і її прийняття (акцепту) слідують одна за одною і ніколи не поєднуються» 23.
Якщо при укладанні договору страхування складеться надзвичайно рідко зустрічається в житті ситуація, коли страхувальник і представник страховика одночасно підписують кожен свій екземпляр одного і того ж страхового договору, складеного в ідеї одного документа, то слід визнати, що в даному випадку ми формально маємо справу з двома зустрічними офертами, спрямованими на укладення однієї і тієї ж операції. Якщо припустити, що після цього учасники переговорів відмовляться від підписання примірника, підписаного контрагентом, то виникає питання про те, чи можна розглядати два примірника договору, кожен з яких підписаний лише однією стороною угоди, як свідчення укладення страхового договору? Думаю, що ні, тому що остаточного узгодження воль учасників угоди так і не відбулося. При укладанні договорів перестрахування, де обидві сторони угоди є професійними учасниками ринку страхових послуг, в принципі, кожна з них може дати повноцінну оферту, а друга сторона - акцепт.
Якщо страхувальник відмовиться прийняти виписаний йому страховий поліс, то це означає відмову від акцепту. Коли страхувальник заявляє, що готовий прийняти поліс за умови внесення в нього певних змін, то це слід оцінювати як відмова від акцепту і виставляння нової оферти (ч. 2 ст. 443 ЦК України). Більш складна юридична ситуація виникає в тому випадку, коли страхувальник прийняв поліс, але при цьому написав заяву з проханням про внесення в документ певних змін. З одного боку, є формальне прийняття поліса, що законом визнається як згоду страхувальника укласти договір на запропонованих страховиком умовах. З іншого боку, тут немає повного і беззастережного прийняття оферти. На мій погляд, пріоритет в цій колізії треба віддати тій обставині, яке повніше відображає волю страхувальника, а цю пропозицію про зміну умов угоди.
До того ж договір навіть з мінімально відрізняються умовами та умовами іншого договору формально можна вважати «іншим договором». У світлі сказаного підстав для поділу оферт на зустрічну і спрямовану на укладення іншого договору я не бачу.
У цивілістичній літературі спостерігається нестача статті 940 ГК РФ, так як вона не передбачає обов'язковості підтвердження факту прийняття страхувальником поліса в будь-якої письмовій формі 25. Дійсно, така проблема існує. Цілком можлива ситуація, коли страхувальник, який заборгував страховику страхову премію по консенсуального договору страхування, у відповідь на вимогу страховика про сплату премії заявить, що поліс не отримував. Саме тому страхова практика давно виробила правило вручення страхувальнику поліса під розписку. Але цю практику доцільно було б закріпити в законі, що сприяло б більшій визначеності страхових договорів.
Особливе значення ця обставина має в тих випадках, коли в страховому полісі зазначений вигодонабувач. Якщо після настання страхового випадку саме він пред'являє поліс страховика, то для того щоб був підтверджений факт укладення страхового договору, необхідно надати докази прийняття поліса безпосередньо страхувальником.
1 Александров Н.Г. Право і законність в період розвиненого будівництва комунізму. М. 1961. С. 157-158.
10 Худяков А.І. Указ. соч. С. 582.
13 Худяков А.І. Указ. соч. С. 571.
14 Худяков А.І. Указ. соч. С. 572.
20 Фогельсон Ю.Б. Указ. соч. С. 153.
21 Брагінський М.І. Витрянский В.В. Договірне право. Книга перша: Загальні положення. С. 151.
22 Худяков А.І. Указ. соч. С. 582.
24 Брагінський М.І. Витрянский В.В. Указ. соч. С. 202.
25 Цивільне право. Підручник. Частина II / Под ред. Сергєєва А.П. Толстого Ю.К. С. 506; Худяков А.І. Указ. соч. С. 583-584.
С.В. Дедиков. член правління Московського перестрахувального товариства