Загальзміцнювальна ТТ підвищує життєвий тонус хворого. Під її впливом виникають психологічні передумови, необхідні для відновлення працездатності.
Відновлювальна ТТ спрямована на профілактику рухових розладів або відновлення тимчасово зниженою у хворого функції рухового апарату. В процесі занять враховують функціональні можливості, здатність хворого до виконання певної трудової операції, оцінюють його професійний профіль.
• Професійна ТТ спрямована на відновлення порушених в результаті пошкодження або захворювання виробничих навичок і проводиться на заключному етапі відновного лікування. Промислова реабілітація - метод професійної ТТ. Можливості промислової реабілітації значно вище можливостей звичайного лікувального закладу, в якому професійна ТТ здійснюється лише за допомогою відновлення функції пошкодженого органу. Промислова реабілітація як система відновлювальних заходів дозволяє надати зусиллям і рухам хворого цілеспрямований, специфічний характер, впливаючи на певний орган або його сегменти. Що використовується при цьому промислове обладнання має спеціальні пристосування з урахуванням конкретних дефектів хворих (інвалідів). Конструкція цих пристосувань може змінюватися на різних етапах відновного лікування з урахуванням функціонального стану пошкодженого органу. Крім того, можливе примусове дозоване обтяження рухів шляхом введення відповідних вантажів (противаг), пружин і ін. Подібне переобладнання системи управління верстатом, видозміна інструменту по суті перетворюють їх в механотерапевтичні апарати і гімнастичні снаряди. З їх допомогою здійснюється основне завдання промислової ТТ - цілеспрямована кинезотерапия (засоби ЛФК та фізіотерапії). В умовах промислової ТТ можливе створення ергометріческіх пристосувань до обладнання для інвалідів з метою збереження ними колишньої професії, адаптації до професійної праці і придбання нової професії в процесі відновного лікування.
Таким чином, промислова реабілітація використовується для відновного лікування (засоби ЛФК, фізіотерапії, трудотерапії) та професійної реабілітації хворих та інвалідів.
Початковий період трудової терапії - найважливіший і відповідальний. Перша трудова операція, пропонована пацієнту, повинна бути нескладною і строго індивідуально дозованої. Хворому слід пояснити тільки одну, початкову операцію робочого процесу. Підібраний лікарем вид праці надалі поступово ускладнюється з урахуванням терапевтичної динаміки стану хворого - від простого до складного, більш цікавого для нього. Можна змінювати види праці за тим же методичного принципу.
Слід приділяти велику увагу не тільки диференційованого вибору форми трудової терапії, але і поетапного її дозування. Важливо не перевищувати трудових можливостей пацієнта, але і не применшувати їх. Необхідно поділяти робочий процес навіть при нескладному вигляді праці на дуже дрібні, легкі операції; коли хворий засвоїть одну операцію, замінювати її інший, з фізично легкими, але змінними ритмічними рухами. У міру засвоєння робочих прийомів у хворих формуються навички виконання комплексних робіт - це заключний період, коли закріплюються прийоми трудових операцій і особливу увагу звертають на швидкість виконуваної роботи.
Під впливом індивідуально підібраного виду праці руху у пацієнта стають менш скутими, збільшується їх амплітуда в суглобах, поліпшуються тонус і силова витривалість м'язів. Одночасно в дозованому лікувальному повторенні певних рухів в процесі трудової терапії автоматично виробляються нові трудові навички, впорядковується поведінку пацієнта в кабінеті ерготерапії. Порушується обумовлений хворобою стереотип інертного патологічного поведінки: він замінюється новим, динамічним стереотипом рухів, спрямованих на трудовий процес.
Дозування фізичного навантаження визначається загальним станом хворого, локалізацією патологічного процесу, обсягом функціональних порушень, періодом відновного лікування, а також видом ТТ. При строгому дозуванні фізичного навантаження на серцево-судинну і дихальну системи, нервово-м'язовий апарат ТТ так само, як і ЛФК, може бути використана вже на ранніх етапах лікування (в найближчим часом після травми, хірургічного втручання). ТТ призначають відповідно до клінічними особливостями захворювання або пошкодження і функціональними можливостями рухового апарату.
Трудовий режим встановлюється індивідуально для кожного хворого. Виділяють п'ять режимів:
- режим тимчасового невідвідування хворим кабінету ерготерапії;
- режим палатний (хворий займається ТТ в палаті);
- режим учнівський (період освоєння рекомендованого виду праці); переклад на інші види праці або в інший кабінет; при цьому режимі потрібно найбільша увага до хворого з боку інструктора з праці;
- режим скороченого робочого дня (надання хворому за медичними показаннями скороченого на 1 ч робочого дня, тобто додаткових перерв у роботі протягом цього часу або дострокового відходу з роботи);
- режим повного робочого дня з обмеженням використовуваних видів роботи (стабільність трудової установки). Призначається при нездатності хворого до перемикання від нескладної стереотипної трудової операції до інших видів праці;
- режим повного робочого дня. Хворий виконує різні трудові операції в межах рекомендованих видів праці, господарську роботу в системі самообслуговування.
Для хворих з ураженням опорно-рухового апарату в найбільш ранні терміни слід призначати такий вид ТТ, як самообслуговування, завдання якого - відновлення побутових навичок. При палатному руховому режимі хворий навчається особистої гігієни (причісування, умивання, вміння одягнутися і ін.). У міру поліпшення загального стану і рухової функції хворому рекомендується відновлювати побутові навички в спеціально створеному кабінеті побутової реабілітації, де є всі необхідні предмети домашнього вжитку. Для тренування використовують спеціальні пристосування - вертикальний і горизонтальний побутові стенди, балканські рами, трапеції, друкарські машинки, машинки для в'язання та шиття (ручна і ножна), кухонне приладдя. Використовуються допоміжні засоби пересування для побутової реабілітації хворих (коляски, ортопедичні вироби, милиці, «манеж», палички та ін.).
Абсолютні протипоказання до ТТ: гострі гарячкові стану, запальні захворювання у фазі загострення, схильність до кровотечі, каузалгия, злоякісні новоутворення.
Відносні протипоказання до ТТ: загострення основного захворювання, субфебрильна температура різного походження, гнійні рани в період, коли хворому потрібно догляд.
Ефективність лікувально-відновного процесу залежить від правильної побудови рухового режиму, що передбачає використання і раціональний розподіл різних видів рухової активності хворого протягом дня в певній послідовності по відношенню до інших засобів комплексної терапії.
Правильне і своєчасне призначення та виконання відповідного режиму руху сприяють мобілізації і стимул-ції захисних і пристосувальних механізмів організму хворого і його реадаптації до зростаючих фізичних навантажень.
Раціональний режим руху включає наступні складові:
стимуляція відновлювальних процесів шляхом активного відпочинку і спрямованої тренування функцій різних органів і систем;
сприяння розбудові та формування оптимального динамічного стереотипу;
адекватність фізичних навантажень віком хворого, його фізичної підготовленості, клінічним перебігом захворювання і функціональних можливостей організму;
поступова адаптація організму хворого до зростаючої навантаженні;
раціональне поєднання і доцільне послідовне застосування різних засобів ЛФК та інших лікувальних заходів в комплексній терапії хворих на етапах лікування: поліклініка - стаціонар - санаторно-курортне лікування.
У лікувальних установах виділяють наступні рухові режими:
• в стаціонарі: постільний (строгий і полегшений); напівпостільний (палатний і вільний);
• в санаторіях, будинках відпочинку і профілакторіях: щадний, щадяще-тренують і тренують.
Завдання рухового режиму: поступове вдосконалення і стимулювання функції кровообігу і дихання, адаптація всіх систем і органів до фізичного навантаження (руху в дистальних суглобах кінцівок, повороти тулуба в ліжку і ін.).
Напівпостільний режим (палатний)
Завдання рухового режиму: поступове відновлення адаптації серцево-судинної системи і всього організму хворого до фізичного навантаження; профілактика можливих ускладнень.
У заняття включають динамічні фізичні вправи, що охоплюють середні та великі суглоби і м'язові групи, дихальні вправи. Загальна тривалість занять 12-20 хв, дозування фізичного навантаження індивідуальна.
Завдання рухового режиму: адаптація всіх систем організму до зростаючих фізичних навантажень, навантажень побутового і професійного характеру.
У заняттях широко використовують динамічні і статичні вправи, вправи з гімнастичними предметами, вправи в лікувальному басейні (при показаннях), на тренажерах (при показаннях).
Щадний режим (№1) - застосовують фізичні вправи, відповідні вільному режиму в стаціонарі. Дозволяють лікувальну ходьбу, прогулянки, теренкур. Сувора дозування використовуваних форм ЛФК.
Щадно-тренує (тонізуючий) режим (№2) - передбачає можливість участі в екскурсіях, іграх (рухливі, з використанням елементів спортивних ігор), прогулянках по околицях санаторію.
Тренують режим (№3) - найбільш розширений. Показані тривалі прогулянки (ближній туризм) і участь у всіх заходах, що проводяться в лікувальному закладі.
• У кардіологічних санаторіях руховий режим включає ранкову гігієнічну гімнастику, ЛГ, дозовану ходьбу, при відповідному рельєфі місцевості - теренкур, фізичні вправи у воді, взимку - ходьбу на лижах. При наявності поблизу санаторію річок або озер призначають дозовану греблю, купання і плавання. Успішно використовуються елементи спортивних ігор: бадмінтон, волейбол в полегшених умовах (знижена висота сітки, скорочено час гри та ін.). При надходженні в санаторій хворому призначають один із зазначених вище режимів. У міру адаптації до фізичного навантаження в рамках режимів № 1 і №2 хворий може бути переведений на інший режим: йому призначають нові форми ЛФК, подовжують протяжність маршрутів для прогулянки і т.д.
У санаторіях неврологічного профілю, де лікуються хворі із захворюваннями периферичної нервової системи, неврозами, остеохондрозом хребта, вегето-судинними дистоніями, широко використовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, дозовані прогулянки, фізичні вправи у воді, масаж в залежності від нозологічної форми захворювання.
У санаторіях для хворих із захворюваннями опорно-рухового апарату використовують всі форми ЛФК.