Точність як ознака культури мовлення визначає-ся умінням чітко і ясно мислити, знанням предмета мови і законів російської мови. Точність мови найчастіше пов'язується з точністю слововживання.
Щоб мова була точною, необхідно по-стійно розширювати свій кругозір, прагнути стати ерудованою людиною.
Ось приклад з промови професійного ЛЕКТА-ра, який, навчаючи лекторської майстерності, сказав:
«Вимоги, що пред'являються до мови лектора, крат-ко можна звести до наступного:
1. Бездоганне знання граматики російської мови.
2. Знання літератури про ораторське мистецтво, про культуру мовлення.
3. Володіння орфоепічних норм, т. Е. Чет-кое вимова кожного звуку, кожного слова, каж-дой фрази, правильна постановка наголоси, безуко-різненное вимова звуків та інше.
4. Вміле використання мовних изобразитель-них коштів ».
Логіка не порушується, якщо сказати:
«Вимоги, що пред'являються до мови лектора, крат-ко можна звести до наступного:
1) вона повинна бути грамотною, відповідати нормам літературної мови;
2) образної, виразної;
4) викликає інтерес ».
Порушення логічної послідовності, відсутність про-ствие логіки у викладі призводить до неточності мови. Ще одна ситуація: розмова подруг:
- Займи мені двісті рублів.
- Я не знаю, у кого.
- Тебе прошу мені зайняти!
- Я так і зрозуміла, що ти мене просиш. Але ска-жи, у кого?
Чому провідні діалог не розуміють один одного? Одна з них не володіє культурою мови, припускається помилки. Варто було сказати: «Дай мені в борг» або «Дай в борг», «Позич», оскільки дієслово зайняти має значення «позичити», а не «позичити». Таким чином, точність мови обумовлена точ-ністю слововживання.
Точність мови порушується в результаті недостатності-точного знання особливостей російської мови. Най-більш типові з них: вживання слів у Несвіт-ному їм значенні; Неусунення контекстом багатозначність, що породжує двозначність; змішання омонімів, паронімів.
Кожне знаменна слово виконує номи-нативну функцію, т. Е. Називає предмет або його якість, дія, стан. Це зобов'язує кажучи-щих звертати увагу на значення слів, правиль-но їх використовувати.
Наприклад, Л.А. Введенська в своєму посібнику «Російська мова і культура мови» пише, що останнім часом, коли наше життя постійно супроводжується якимись надзвичай-чайними подіями, у пресі, у виступах по радіо і телебаченню часто звучить словосполучення в епіцентрі подій. Ймовірно, що використовують це словосполучення вважають, що епіцентр означає «в самому-самому центрі». Однак гео-графічний термін епіцентр, утворений від гре-чеського epi в значенні «над, понад» + центр, має значення «область на поверхні Землі, располо-женная безпосередньо над вогнищем, або гіпоцент-ром, землетрусу». Тому сліду-ет сказати «виявилися в центрі подій».
Про це пише і один з кореспондентів газети «Известия»: «Епіцентр - не центр. Він розташований, як правило, досить далеко від центру. Якщо бомба або граната вибухає на землі, то ніякого «епіцент-ра» не існує - є тільки центр цього вибуху. Так що фраза типу «ми перебуваємо в епіцентрі подій» звучить зовсім безглуздо, так як буквально означає «ми знаходимося не в центрі подій».
Недбале ставлення до мови може призвести до непорозумінь, неправильних висновків і дій, до на-рушення мовної етики.
Наприклад, в російській мові є дієслова: вихо-дить, сходити, злазити, вилазити, спускатися. Ці синоніми розрізняються відтінками сенсу. Як правильно запитати:
(На катері) Ви на наступній пристані.
(На електричці) Ви на наступній станції.
(В автобусі, трамваї) Ви на наступній осту-новке.
Давайте розберемося. Коли пароплав, катер причалює до пристані, то кладуть сходні і по ним пасажири сходять.
Коли їдеш на поїзді, електричці, то доводиться сходити по сходах вагона. Тому і в тому і в іншому випадку прийнято говорити я сходжу, ви сходите.
У тролейбусі, автобусі, трамваї є вхід (передні двері) і вихід (задні двері), тому що користуються міським транспортом входять і виходять, звідси постає запитання: Ви виходите? Од-нако допустимо і питання: Ви сходіть на наступній зупинці? Оскільки в даному випадку доводиться сходити по сходах.
Збігаються в своєму звучанні і написанні сло-ва, т. Е. Омоніми. в основному не ускладнюють загально-ня. Це пояснюється тим, що в реченні зна-ня слова, як правило, уточнюється. Наприклад: Завод мотора вимагає енергії і Екскурсанти прийшли на завод; Рись - хижа тварина і Рисьлошаді була помірною; Сівбу соняшнику закінчився до терміну і Хлопчик, сівши на велосипед, поїхав на річку,
Однак можливі випадки, коли наявність в перед- додатку таких слів призводить до нерозуміння або неправильного розуміння того, про що йдеться. Так, недостатньо вчителю сказати учням: «На-малюйте луг». Слово луг в значенні «ділянку, по-критий трав'янистою рослинністю», збігається за звучанням зі словами цибуля - «городнє расті-ня» і цибулю - «зброя», тому фраза стає багатозначною.
Певну небезпеку в промові таїть і синтакси-чна омонімія. Наприклад, пропозиції: призначають-чення керівника відділу всім здалося вдалим і Характеристика Ромашова точно соответствова-ла дійсності містять в собі подвійний зміст. Незрозуміло: керівника призначили або він сам кого-то призначив; характеристика, дана Ромашова або Ромашова. По-різному може бути сприйнято і пропозиція Газети повідомили про від'їзд гостя з Індії (від'їзд індійського гостя або особи, що гостює в Індії).
На точність мови впливає змішання паронімів.
Паронимами (para - «поруч», ОПУТ - «ім'я») називаються слова, близькі за звучанням і написа-ня, але різні за значенням. Наприклад: кворум - форум, екскаватор - ескалатор, контакт - кон-тракт. На відміну від омонімів пароніми повністю не збігаються у вимові і на листі. Паронім-мами можуть бути як слова одного кореня (описка - відписка, поглинути - проковтнути, позакласний - позакласовий, чуттєвий - чутливий), так і різнокореневі (агат - гагат, зубр - изюбр).
Паронимические відносини виникають і між власними іменами. Наприклад: Ейзенштейн - Ейнштейн, Абакан - Абадан, Капрі - Кіпр, Шве-ція - Швейцарія.
Австрійський географ Людвіг Кренек, згадуючи про своє перебування в Індії, розповідав: «Ми давши-но уже перестали називати себе австрійцями, пото-му що про Австрію ніхто тут і гадки не мав, і все приймалися відразу говорити про Австралію».
Наявність в мові паронімів призводить до того, що в усній і письмовій мові одне слово помилково вживається замість іншого,
Про необхідність стежити за точністю висловлю-ня своїх думок добре сказав Л.М. Толстой:
Єдиний засіб розумового про-щення людей є слово, і для того, щоб спілкування це було можливо, потрібно упот-реблять слова так, щоб при кожному слові безсумнівно викликалися у всіх відповідними-ющие і точні поняття.