1 / Історико-філософський процес:
вихідні поняття і рушійні сили. гегелівська,
марксистська і екзістенціал'но-персоналістський
2 / Сутність і призначення філософії - спроба синтезу всіх трьох концепцій
Історико-філософський процес: вихідні поняття
і рушійні сили. Гегелівська, марксистська і екзістенціал'но-персоналістський концепції філософії На минулій лекції ми визначили найбільш загальні ха- Характерною риси філософії, що відрізняють її від інших форм вирішення світоглядних питань. Сьогодні ми переходимо до вивчення історико-філософського процесу. При вивченні історії філософії впадає в очі мно- гообразие філософських вчень, шкіл, течій, направле- ний. Перш, ніж приступити до вивчення всього цього мно- гообразие, необхідно уточнити ряд вихідних понять.
Первинною, вихідною одиницею історико-філософ ського процесу є філософське вчення того чи іно го мислителя.
філософії таким перебігом є неопозитивізм, пер соналізм і т. д. Найбільш великі і значні образо- вання в історико-філософському процесі іменуються фи- лософскімі напрямками. Філософський напрямок являє собою сукупність філософських течій (а отже, навчань і шкіл), які при всьому рас ходінні один з одним, відстоюють деякі спільні, що мають принципове значення, положення. Філо -софскіе напрямки існують, як правило, протягом досить тривалого історичного періоду, на протяж-ванні ряду історичних епох. Як приклад філо -софскіе напрямків можна назвати матеріалізм і ідеалі алізм, емпіризм і раціоналізм, раціокалізм і ірраціо- налізм і т. Д.
Існування безлічі філософських вчень, шкіл, течій і напрямів характеризує історико філософський процес з боку його внутрішньої діффе- диференціацію і поляризації. Розвиток філософії предста- ет як зіткнення філософських підходів, боротьба ідей, принципів і особистостей. Таким чином, труднощі в уяс- неніі того, що являє собою філософія, в значи- тельной мірою пов'язана з тим, що філософії як такої просто немає. Реально існувало й існує множини у різних навчань, шкіл, течій і напрямів, кото риє в якійсь мірі солідарні один з одним, а в чомусь суперечать, борються, спростовують одне одного. При цьому з розвитком історико-філософського процесу змінюється предмет філософського роздуми і спосіб разреше- ня філософських проблем. З цього нерідко робляться не- обґрунтовані висновки. Перший - про те, що у філософії немає єдиного систематизує початку і, слідчий- але, неможлива її самототожність. Другий - про те, що оскільки філософи обгрунтовували суперечать один одному положення, які в рівній мірі оказивают- ся опровержімие, остільки філософія не здатна відшукати істину. Звідси випливає висновок про несостоятельно- сті будь-яких філософських поглядів.
Подібні погляди притаманні не тільки неіскушенно- му в філософії обивателю, по і багатьом філософам-про- професіонали. Найбільш яскраво їх висловлювали прихильники скептицизму (але не тільки вони).
Філософський плюралізм: причини і тлумачення 27
Протягом тривалого часу в громадському з- знанні складалося спрощене уявлення про те, що різноманіття філософських вчень є плід деятель- ності незговірливих філософів, які намагаються заволодіти умами людей в корисливих цілях або щоб потішити своє самолюбство. Вперше серйозне дослідження историчес- кого розвитку філософії провів найбільший німецький філософ Гегель. Він покінчив з спрощеним представле- ням про причини філософського плюралізму. Гегель пов'язав різноманіття філософії з різноманіттям дейст- вітельно, однією з форм осягнення якої і виступила- пает філософія. Оскільки дійсність різноманітна, остільки і філософія різноманітна. Однак, на думку Гегеля, це різноманіття не виключає, а, напро- тив, передбачає єдність. Всі філософські системи, на його погляд, є моменти розвитку «абсо- лютні ідеї», «Абсолютного Духа». Таким чином, при- знається цінність кожної філософської системи, але в той же час підкреслюється її відносність. Абсолютного ним, неминущим в філософських системах, за Гегелем, є її принцип, який представляє собою момент раз- ворачіванія «Абсолютної ідеї», а тимчасовим, преходя- щим - абсолютизація цього принципу, яка неправо- мірно протиставляє дану систему всім іншим філософським системам.
Суттєвою особливістю вчення Гегеля являє- ся прагнення пов'язати розвиток філософії з конкретним історичним процесом, з його релігійними, економіч ськими та іншими характеристиками. При такому підході раз -вітіе філософії пояснювалося не тільки внутрішньої ло-
гікой розвитку «Абсолютної ідеї», а й впливом соці альної реальності. Філософські системи характеризу- ються Гегелем як історичні освіти, «духовні квінтесенції епохи». Гегель пише: «Певний про- раз філософії одночасно, отже, з визна ленним чином народів, серед яких вона виступає, з їх державним устроєм і формою правління, з їх моральністю, з їх суспільним життям» (Гегель. Історія філософії. Соч. Т. XI. - С. 53). Таким чином, за Гегелем, кожен філософ є сином свого вре- мени. Це означає, що його вчення обмежена рамками тієї епохи, в якій він живе і творить. Але якщо кожна епоха породжує свій тип філософії, то, з огляду на якісним ве відмінність історичних епох, цивілізацій, культур, національних особливостей, природно, виникає ви- вод про неминучість філософського плюралізму не тільки для минулій історії людства, а й для сьогодення і майбутнього. Сам Гегель такого висновку не робить. У нього име- ється внутрішнє протиріччя між діалектичним ме- тодом і консервативною системою. (Про це йтиметься далі, при розгляді його філософського вчення.) Ге- гель акцентував увагу на непересічне моменті в філософських системах, на тому, що є обнаружені- їм саморозвитку «Абсолютної ідеї». Тому він свою фі- лософскую систему представив як вищий етап філо -софскіе розвитку людства, в якій «Абсолютна ідея» знайшла своє завершення.
- Гегелівське вчення про історичну обусловленнос-
Філософський плюралізм1 причини і тлумачення 29
Однак марксизм не ставить розвиток філософії в жорстку, однозначну залежність від розвитку общест- венного буття, матеріального і духовного життя людей. Відповідно до положення про відносну самостоя- ності в розвитку суспільної свідомості, прізнает- ся можливість і щодо самостійного розвитку філософії, відставання від розвитку форм громадськості ної життя ( «консервативні» і «реакційні» вчення) або ж випередження філософією безпосередніх завдань суспільного життя ( «прогресивні» і «революціон- ні» вчення. У марксизмі визнається також залежність філософських вчень і від особистості створюють їх думки-телей.
Гегелівської і марксистської концепції в определе- ванні суті і призначення філософії протистоїть екзистенційно- персоналистский підхід. Представ ки цього напряму виступають проти тлумачення філософії як відображення і вираження будь-яких сто-рон абсолютної ідеї або суспільного буття. Філософію фія, на їхню думку, специфічна не своїм предметом, а способом відносини людини до буття. Отже, сутність філософії утворює не якийсь особливий спеці фического предмет розгляду, а саме філософське ми- шлен, філософствування. Філософське мислення, да- ж якщо його і можна назвати відображенням буття, є отра- ються в формі проблеми, інакше кажучи, специфічність філософії проявляється перетворенням наллчной дей ствительности в проблему: проблематизація действи- ності і одночасно спроба її депроблематіза- ції, тобто вирішення цієї проблеми в мисленні.
В екзистенційно-персоналістський інтерпрета- ції підкреслюється, що філософія - це не наука, а ду духовно-практична форма освоєння дійсності. На відміну від науки, вона являє собою не просто теоре- тичні знання, інтелектуальну конструкцію, а яв ляется виразом основних переконань людини, його
моральної позиції. Філософствування - це духовні ний акт, в якому діє не тільки інтелект, але вся сукупність духовних сил людини. Це означає, що в ос- нове філософії лежить досвід людського существова- ня у всій його повноті.
Прихильники цього напрямку наполягають на лич ном, суб'єктивний характер філософії, на прісутст- вії особистості філософа в усьому його вченні. Філософія - це прагнення особистості встановити згоду з самим со- бій і з навколишнім світом, це форма реалізації його соб ственной суті. Вона народжується з почуття неудовле- творіння і занепокоєння і є результатом усі- лий мислителя зняти ці негативні емоції. Кожна особистість створює свою філософську систему. Скільки особистостей, стільки може бути і філософських систем. На кожній значній філософській системі лежить відбиток особистості філософа. Це проявляється і у виборі пробле матики дослідження, і через ідеї, які виражають в абст- рактних термінах внутрішній стан особистості фило- софа, і в стилі (способі викладу матеріалу). У зв'язку з цим робиться висновок, що кожна філософська система володіє цінністю тільки для її творця і вона не мо-жет претендувати на значущість для всіх. Тому не на- дме зіштовхувати філософські системи один з одним, об'єк являти, що одна з них істинна, інша - помилкова. Кожна з них представляє цінність сама по собі.
Очевидно, що такий підхід призводить філософію в тупики суб'єктивізму. Вона втрачає суспільну значи- мість, якесь духовно-моральне значення для інших людей. Тому представники екзистенційно- персоналістського підходу прагнуть знайти якісь про- щезначімие характеристики філософствування. Напри- заходів, французький персоналіст Ж. Лакруа заявляє, що це означає універсалізуватися духовний досвід особистості, переводячи його в терміни, доступні для інших систем. Представники релігійного напрямку таку віз можность пов'язують з тим, що духовне життя людей має одну загальну основу - Бога. Прихильники нерелігі- озного екзистенціалізму намагаються вивести общезначі- мість з тотожності ірраціонально-вольового початку лич-. ності.
Філософський плюралізм: причини і тлумачення 31
Отже, ми зафіксували три точки зору на причи- ни філософського плюралізму, що випливають з визна ленного розуміння специфіки філософії. На нашу думку, кожна з цих позицій містить в собі раціональне начало. Тому їх можна пов'язати один з одним, представивши синтетичну цілісну концепцію.
Сутність і призначення філософії -
спроба синтезу всіх трьох концепцій
Філософський плюралізм з'являється внаслідок исто- річності людини, всіх форм його матеріальної і духів ної діяльності. Історична обумовленість філо -софскіе думки, на якій наполягав Гегель і Маркс, не викликає сумніву. Філософія як форма духовної діяль ності необхідно повинна нести в собі момент істо річності. Філософія - це відповідь людського духу на питання, поставлені історично зумовленим б-ством людини.
Проблема історичної обумовленості філософію фіи має багато аспектів, сторін. Перш за все, ця істо річность проявляється в тому, що творці філософських систем, мислителі, є дітьми свого часу, сво- їй цивілізації, свого народу, держави, вероіспове- дання і т. Д. Отже, на різноманіття філософських систем накладає свій відбиток історична епоха, місце і час діяльності мислителя, його національна і віросповідний приналежність і інші моменти, які характеризуються певними матеріальни- ми і духовними параметрами: розвитком виробництва, характером громадських отнош ний, станом науки, культури, мистецтва, тенденціями в їх розвитку і т. д. Ве- роятно, певний вплив може чинити і соці-ально становище мислителя. Хоча історичний досвід свідчить, що рабу-вольноотпущеннику Епіктет і імператору Марка Аврелія це не заважало розвивати подібні філософські ідеї стоїцизму.
Таким чином, визнаючи історичну обуслов- лінь різноманіття філософських вчень, шкіл і те- чений, слід мати на увазі, що це визнання не отменя-
ет визнання пріоритету особистісного начала в філософію фії. Філософське вчення - не просто продукт епохи. Це все продукт роздумів, установок, переживань кон- конкретній особистості. Епоха заломлюється, реалізує свої імперативи, вимоги через духовну діяльність особистості мислителя. Інша справа, що не всі мислителі і не всі епохи прагнули висловити своє «Я». Для некото- яких епох, зокрема для середньовіччя, взагалі не при- нято говорити від імені свого «Я». У таку епоху філософ хоче, щоб його думки сприймали як голос часу, держави або перекладача голоси вищих сил - Бога. У середньовічній теології головним достоїнством думки- теля вважалося проходження «зразком» - творінням «отців церкви». Проте, це не виключає спільного висновку, що основою філософського плюралізму є своєрідні разіе особистості мислителя, його індивідуального характе- ра, індивідуального досвіду, індивідуального пережіва-, ня, індивідуальних здібностей, індивідуального ос військових досягнень культури своєї епохи, свого народу . Підкреслюючи важливе значення особистісно го вираження в історичній обумовленості філософського творчості, слід також проаналізувати внут- реннюю протилежність впливу «історичного фак тора» на розвиток історико-філософського процесу. З одного боку, кожна історична епоха, держава, культура створюють передумови для подібної, тождествен- ної постановки і рішення філософських проблем. Але. з іншого боку, ця тотожність обумовлює роз- відмінності, так як в кожну іншу епоху, в кожній культурі створюється інша тотожність, і значить, в різні епо хи, в різних культурах повинні бути різні способи по- становки і рішення філософських проблем. Тому рас смотрение філософії в процесі історичного розвитку від однієї епохи до іншої, від однієї культури до іншої поз- воляет побачити і оцінити велику різноманітність філо -софскіе навчань, шкіл, течій і напрямів.
Разом з тим, історичний розвиток характеризу- ється не тільки тим, що на зміну одній епосі, культурі при- ходять інші, тобто унікальністю різних епох, го- Сударства, народів, культур. Воно необхідне передбачає спадкоємність між цими епохами та культурами. І Філокфм філософський плюралізм причини і тлумачення 33
це обумовлює можливість запозичення накоплен- ного попередніми поколіннями багатства філософської думки і її продовження, розвиток філософської тра- діціі, яка виражається в існуванні філософ ських течій і напрямів.
Наявність філософської традиції характеризує тотожність філософської думки і показує, що, незважаючи на відмінність епох, культур, державно-на- нальних утворень та інших факторів, філософська думка стійка, вона періодично повертається до однієї і тієї ж проблематики і вирішує цю проблематику бліз- кими засобами . У різні епохи, в різних куль- турах у філософів можуть виникнути досить близькі переживання і роздуми. І, хоча ці переживання вони висловлюють на мові свого часу, з урахуванням дости- жений всієї попередньої філософії і тієї конкретному ної соціокультурної ситуації, в якій створюється дан ве філософське вчення, ми все ж чітко бачимо їх ідейну близькість. Яскравим прикладом такої переклички епох є стоїчна традиція - античний стоїцизм - християнський стоїцизм - екзистенціальний стоїцизм.
Філософська традиція проявляється в філіації ідей, тобто переходу ідейного багажу одних філософ ських навчань і шкіл в інші. Ця філіації може мати найрізноманітніший характер. І сам факт заімствова- ня ідей може бути причиною тотожності філо -софскіе навчань, шкіл, а також причиною їх відмінностей всередині школи, течії, напрямки Таким чином, в традиції в якійсь мірі реалізується надісторична детермінанти в філософії. Наявність філософської тра- діціі, що дозволяє філософської думки однієї епохи, культури перегукуватися з філософською думкою іншої епохи, культури, призводить до висновку про відносне значення історичного чинника, дозволяє виявити в філософії «надісторична моменти». Правда, тут можливо пояснення і з позицій історичного детер мінізма. Суть його полягає в тому, що подібні за некото- рим найбільш загальних характеристик стану загально ного буття і свідомості (наприклад, стан кризи- са всіх сфер суспільного життя) створюють найбільш
загальні передумови для появи близьких ідей в раз- особисті епохи, продукують філософські традиції.
Для філософського процесу характерний діалог поглядів, підходів. Цей діалог проявляється, по-перше, в тому, що кожен значний філософ береться завжди за вирішення тих проблем, які були поставлені і, на його думку, незадовільно дозволені якимись конкретними його попередниками або якийсь школою, плином. Він явно чи приховано відштовхується від тих, хто був до нього. По-друге, такий філософ завжди ве- дет діалог з попередньою філософською культурою в рамках.всей її історії. І, по-третє, він найчастіше веде діалог з філософами близьких йому навчань (в рамках шко- ли) або, навпаки, протистоять йому навчатися ідей. І цей діалог є чинником, що підсилює єдність істо рико-філософського процесу, дає підставу для само- отождествленности філософії і, в той же час, він кос- венно сприяє філософському плюралізму, так як в процесі діалогу формується своєрідність того чи іно го філософського вчення.
Зараз, після розгляду загальних передумов роз- витку історико-філософського процесу доцільно перейти до конкретного розгляду його основних ця-пов, філософських вчень, шкіл, течій і напрямів.