Матеріал з CrimLib.info
Свідком є особа, якій можуть бути відомі будь-які обставини, що мають значення для розслідування і вирішення кримінальної справи, яку викликали дачі показань (ч. 1 ст. 56 КПК). Допити свідків - найпоширеніше слідча дія. Нерідко з їх допомогою вдається встановити факти, які неможливо довести іншими слідчими діями. Предметом допиту свідка можуть бути будь-які обставини, які відносять до кримінальної справи, які він сприймав особисто або про яких чув від інших осіб, а також відомості, які стосуються особистості потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, своїм відносинам з ними, а також з іншими особами.
Потерпілий - фізична особа, якій злочином заподіяно моральну, майнову або фізичну шкоду, а також юридична особа у разі заподіяння злочином шкоди його майну та ділової репутації. Рішення про визнання потерпілим фізичної особи оформляється постановою слідчого, дізнавача чи суду. Потерпілий може бути допитаний про обставини, які особисто сприймав або ж чув про них від інших осіб, а також і про взаємини з обвинуваченим, підозрюваним, свідками та іншими особами.
Тактика допиту потерпілих і свідків
Показання потерпілого і свідка не можуть грунтуватися на припущеннях, здогадах, чутках; свідок повинен вказати джерело своєї поінформованості, інакше його показання відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 75 КПК будуть визнані неприпустимими.
Показання потерпілого в багатьох ситуаціях можуть представляти підвищену доказове і пошукове значення, оскільки йому стають відомі дані, які неможливо або вкрай важко отримати з інших джерел.
У процесі допитів свідків і потерпілих можуть виникнути різні ситуації. До найбільш типовим з них належать такі:
1) обставини події, що відбулася дійсно відомі свідкові (потерпілому), і він про них розповідає;
2) свідок (потерпілий) заявляє, що йому нічого не відомо про обставини, про які його допитують, хоча в справі є достовірні дані, що вони йому відомі;
3) обставини, які з'ясовуються на допиті, сприймалися допитуваним особисто, але він не дає про них докладних свідчень в зв'язку з тим, що забув їх або недостатньо чітко сприйняв;
4) допитуваний дає неправдиві свідчення в результаті помилки (несприятливі умови сприйняття, вплив суб'єктивних факторів і т.д.);
5) свідчення на допиті є правдивими, але суперечать матеріалам справи, які слідчий помилково вважає безперечними;
6) відомості, які повідомляє допитуваний, є неправдивими.
Свідки й потерпілі, як правило, дають правдиві свідчення, але нерідкі випадки, коли вони навмисне спотворюють дійсні факти, намагаються заплутати слідство, відмовляються від раніше даних свідчень. Мотиви і причини при цьому можуть бути самі різні: вплив на свідків з боку підозрюваних, обвинувачених, їх знайомих, родичів; боязнь помсти злочинців або осіб, які пов'язані з ними; прагнення, в силу різних обставин виправдати винного або пом'якшити його провину; прагнення потерпілого перебільшити заподіяний йому збиток, приховати віктимна своєї поведінки і т.д.
Допит свідка (потерпілого) доцільно проводити в кабінеті слідчого. Офіційна обстановка зазвичай сприяє встановленню ділових відносин з допитуваним. Приступаючи до допиту свідка (потерпілого), слід встановити не тільки анкетні дані, а й інші відомості, наприклад: про його оточенні, друзях, умовах життя, роботи, інтересах і т.п. З'ясування цієї інформації полегшує встановлення психологічного контакту і створює сприятливі умови для засвідчення.
Дача показань є обов'язком свідка (потерпілого), і за відмову або ухилення від дачі показань, повідомлення завідомо неправдивих показань він несе відповідальність. Перед допитом свідка (потерпілого) слід попередити про це, що він і повинен засвідчити своїм підписом. Зробити це необхідно спокійно і коректно. Проте якщо допитуваний вперто не бажає давати показання або робить спроби дати завідомо неправдиві показання, то слід в більш суворої формі повторно попередити його про відповідальність, роз'яснивши серйозні наслідки подібного негативного поведінки, відповідно ст. 307 і 308 КК.
Слідчий зобов'язаний роз'яснити, що свідок або потерпілий має право відмовитися від дачі показань, які викривають у вчиненні злочину їх самих або їх близьких родичів. Якщо ж вони не скористалися цим правом, то їх попереджають про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих свідчень (в цьому випадку вони несуть відповідальність за будь-які помилкові повідомлення).
Якщо слідчий з певних міркувань вирішив почати допит зі стадії «вільної розповіді», то необхідно тактично вірно запропонувати свідку (потерпілому) докладно розповісти все, що йому відомо про обставини, які він спостерігав особисто або про яких чув (і від кого саме). Слідчий повинен уважно вислухати допитуваного. Разом з тим не можна визнати правильним поширена думка, що під час вільної розповіді не слід задавати питання, оскільки подібна позиція «повного невтручання» може привести до того, що деякі свідки нічого або майже нічого не розкажуть. Питання на цій стадії можуть бути задані для того, щоб допитуваний більш детально і послідовно виклав відомі йому обставини. Якщо він відволікається від предмета допиту, то необхідно в тактовної формі запропонувати свідку (потерпілому) повернутися до викладу відомих йому фактів.
Як зазначалося вище, свідки і потерпілі в більшості випадків є сумлінними учасниками кримінального процесу і дають правдиві свідчення. У таких випадках на допиті складаються безконфліктні ситуації. Найбільш поширені з них такі: свідок (потерпілий) сумлінно дає правдиві свідчення; свідок (потерпілий) не зумисне помиляється і в зв'язку з цим ненавмисно повідомляє неправдиві відомості. Тактичні прийоми в таких ситуаціях застосовуються з метою з'ясування та уточнення обставин, що складають предмет допиту. Необхідно підтримувати з допитуваним належний психологічний контакт, забезпечити сприятливу обстановку для засвідчення і застосовувати оптимальні тактичні прийоми.
Ефективними можуть бути, наприклад, такі прийоми допиту.
- стимулювання позитивних якостей свідка (потерпілого);
- пожвавлення його асоціативних зв'язків;
- створення обстановки довіри;
- постановка питань, що спонукають до докладного викладу обставин, відомих допитуваного, і дозволяють уникнути неточностей і прогалин і ін.
Зокрема, з метою відновлення в пам'яті фактичних обставин доцільні: пред'явлення малюнків, фотографій, схожих предметів, які могли б стимулювати спогад про обстановку та дійсної картині події, що відбулася; відновлення хронологічної ланцюжка подій; постановка уточнюючих і нагадують питань; проведення перевірки та уточнення показань потерпілого (свідка) на місці і т.д.
Щоб встановити дійсні причини добросовісної помилки, необхідно ретельно і детально вивчити особистість допитуваного, його психофізичні властивості, з'ясувати об'єктивні та суб'єктивні чинники, які могли вплинути на сприйняття і запам'ятовування.
Іноді перший допит лише дає поштовх до пригадування фактів, тоді свідку потрібно дати час подумати, а потім провести повторний допрос.Однако нерідкі і конфліктні ситуації, які виникають в процесі допитів свідків і потерпілих. Основні варіанти конфліктних ситуацій такі: свідок (потерпілий) відмовляється давати показання, або приховує відомі йому обставини, або дає навмисне (частково або повністю) неправдиві свідчення. Для подолання таких конфліктних ситуацій необхідно спочатку нейтралізувати негативну установку лжесвідка і протидію з його боку. Дії слідчого повинні бути спрямовані насамперед на те, щоб переконатися, що свідчення дійсно є помилковими, а потім необхідно встановити мотиви лжесвідчення. Слід мати на увазі, що брехня легше попередити, ніж усунути.
Тактика допиту неповнолітніх свідків і потерпілих
Особливості тактики допиту цих осіб обумовлені своєрідністю їх вікової психіки і характером сприйняття подій, що відбуваються, а також особливостями формування показань в цілому. Для неповнолітніх характерні недостатній рівень знань, розвитку, обмежене коло навіть загальноприйнятих понять, відсутність належного досвіду, професійних знань, піднесений емоційний стан під час сприйняття і некритичне ставлення до сприймається, нездатність правильно оцінити вчинки, «молодіжний» стиль поведінки, своєрідний сленг, підвищена схильність до навіювання, фантазування. Починаючи допит, слідчий повинен відразу ж привернути до себе неповнолітнього свідка (потерпілого), викликати його на відверту розмову. Для встановлення належного психологічного контакту корисно завести з неповнолітнім бесіду на абстрактну тему, що представляє для нього інтерес, з'ясувати його стосунки з однолітками, дружні зв'язки, поведінку в школі і сім'ї. Малолітніх бажано допитувати будинку, в дитячому саду або створити подібну обстановку в іншому місці.
Свідки і потерпілі у віці до 16 років не попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову або ухилення від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, але при цьому їм вказується на необхідність говорити тільки правду. Неповнолітнім свідкові і потерпілому також роз'яснюється право відмови від дачі показань, які викривають у вчиненні злочину їх самих або близьких родичів.
Вільну розповідь неповнолітнього про відомі йому обставини часто буває неповним, уривчастих і непослідовним. Завдання слідчого полягає в тому, щоб допомогти неповнолітньому відновити в пам'яті відомі йому обставини, послідовно викласти їх.
Під час допиту необхідно звертати увагу на емоційний стан неповнолітнього, його реакції. Потрібно з'ясувати, чи не наляканий він, чи не піддавався загрозам. Однак слід пам'ятати, що неповнолітні іноді без істотних причин, виходячи з емоційних спонукань, спотворюють реальні факти, відмовляються давати свідчення. Слідчий повинен набратися терпіння і вміло усунути подібну негативну установку. Питання, які ставляться неповнолітньому, повинні бути простими, зрозумілими для нього. Відповіді слід записувати, зберігаючи мовні особливості допитуваного.
Допит потерпілого або свідка у віці до 14 років, а на розсуд слідчого допит цих осіб і в віці від 14 до 18 років проводиться за участю педагога. При їх допиті мають право бути присутніми законні представники.
У процесі допиту неповнолітніх можуть застосовуватися тактичні прийоми. які допомагають отримати від них докладні і правдиві свідчення, наприклад стимулювання позитивних якостей, нейтралізація негативних якостей, заклик до чесності, надання сприяння в боротьбі зі злочинністю та ін.