Свобода слова в Інтернеті: правда чи міф?
Хто з нас став був слухати людину, яка вийшла на площу, виліз на принесену з собою табуретку і віщає про долю планети? Можливо, хтось зупинився б, але більшість перехожих просто пройшли б мимо, в поспіху не звернувши на дивну людину ніякої уваги. А через кілька хвилин оратором напевно зацікавилися б патрульні, вирішивши, що він порушує громадський порядок. А потім би і в ділянку відвели, можливо - склали протокол. Словом, одні побічні ефекти від таких виступів.
У такій поведінці немає нічого поганого чи небезпечного: кожна людина має право висловлювати свої думки і спостереження щодо чого-небудь, і, звичайно ж, розраховувати на якийсь відгук від слухачів або читачів. Однак, у випадку з висловлюваннями в інтернеті, важливо пам'ятати про два підступних ілюзіях.
Ілюзія №1 - "Інтернет анонімний".
Ілюзія №2 - "До інтернету нікому немає діла".
На щастя чи на жаль - це не так. Років 10-15 тому, цілком можливо, кіберпростір дійсно сприймалося як щось ефемерне, віртуальне, яке не має нічого спільного з реальним життям. Але зараз, коли інтернет став важливою і незамінною частиною всіх відбуваються у світі, коли інформаційні технології використовують не тільки в приватному житті або наукових цілях, але і в економіці, виробництві, на державному рівні і т.д. - не звертати уваги на те, що відбувається в мережі просто неможливо. Крім того, для багатьох користувачів інтернет став засобом масової інформації номер один, тому що найчастіше новини про те, що відбувається в світі з'являються тут набагато раніше, ніж на ТБ, радіо і, тим більше, в паперовій пресі.
У Росії, яку противники державного регулювання інтернету часто називають продовжувачем китайських традицій, нічого подібного поки що не спостерігається: як правило, користувачі можуть вільно спілкуватися між собою і, як уже згадувалося вище, висловлюватися, критикувати владу і так далі. Проте, історії взаємин інтернету і правоохоронних органів в Росії відомий ряд випадків (до кожного з яких можна ставитися по-різному), коли користувачам доводилося відповісти перед законом за невірне (з точки зору сторони обвинувачення) трактування терміна "свобода слова". Наведемо кілька прикладів.
Написаний в серцях текст став підставою для порушення кримінальної справи: Саву Терентьєва залучили по за статтею 282 Кримінального кодексу "Збудження ненависті або ворожнечі, а також приниження людської гідності". Можна по-різному ставитися до дій правоохоронних органів у цій справі, проте один факт є точним і незаперечним: рік тому, через кілька місяців після початку судових розглядів, блогера засудили до одного року ув'язнення умовно. "Справа Терентьєва" викликало широкий резоннанс, і для багатьох російських користувачів стало символом відсутності свободи слова в російському сегменті інтернету.
У чому ж секрет? Чому одних людей змушують відповідати за свої слова в суді, а інші - вільно обмінюються думками? На наш погляд, відповідь на ці питання полягає в старій як світ формулою: "Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншого". Висловлюючи свою думку, слід пам'ятати про те, що воно стосується не тільки вас. І якщо інтернет-користувач, піддавшись емоціям, ображає іншу людину - це не тільки його, користувача, справа, а й того, кого він образив.
Тому, цілком можливо, що найпростішим методом превенції від намірів у бік свободи вашого слова є елементарні речі: ввічливість і стриманість. Адже будь-яку, навіть дуже "гарячу" тему можна обговорювати, обдумуючи попередньо те, що хочеш сказати і нікого не ображаючи.