У зв'язку з цим доречно згадати вислів відомого вітчизняного історика В. О. Ключевського: "Людська особистість, людське суспільство і природа країни - ось ті три основні сили, які будують людське гуртожиток. Ідеал історичного виховання народу полягає в повному і стрункому раз-
вітіі всіх елементів гуртожитку і в такому їх співвідношенні, при якому кожен елемент розвивається і діє в міру свого нормального значення в громадському складі, чи не принижуючи себе і не пригнічуючи інших "[1, с. 279].
Зрозуміло, в цілісно розвивається державно-демократичній системі виробничих, громадських і духовно-моральних відносин змістотворних і діяльнісна функції належать людському фактору, особистості з її внутрішніми переконаннями в розумному виконанні громадянського обов'язку. Така внутрішня переконаність "шліфується" свідомістю і поведінкою людини на базі вільного вибору і особистісного присвоєння прогресивних народних традицій, патріотизму і любові до Батьківщини, глибокого розуміння і поваги до історії і культури інших націй. Нарешті, одвічно вищими пріоритетами виховного процесу, коли особистість стає суб'єктом духовно-моральних перетворень і вільного самовизначення, виступає сукупність вічних цінностей добра, милосердя до ближнього, совісності і порядності.
Досягнення цих цільових установок гіпотетично можливе за умови поєднання особистісно спрямованого виховання і керованого процесу соціалізації особистості. Саме цей інтегрований процес взаємодії механізмів внутрішнього розвитку особистості і стимулювання його засобами виховання обумовлює поступальний рух до сталого стабільного стану оновленого російського соціуму і його життєздатних структур. Виховний процес, таким чином, сприяє творенню і послідовному відтворенню свободи особистості як універсальної та вищої для людини цінності.
Тому і цілепокладання навчання і виховання на сучасному етапі означає розгорнуте полікультурне становлення справді вільної особистості, з глибоко розвинутим діапазоном розуміння і власної мотивації громадянської відповідальності в поєднанні з морально усвідомленою дієздатністю в сферах професійно компетентної діяльності.
У ракурсі розгляду методологічних аспектів формування громадянських позицій значний інтерес в логіці антропологічного підходу і філософії всеєдності (Вл. Соловйов, П. Флоренський, С. Булгаков та ін.) Представляють змістотворних пошуки С. Франка, який намагався виявити співвідношення свободи і відповідальності особистості, усвідомити
С. Франк вважав утопічною фантазією штучне, заздалегідь заданий формування "нової людини". Ефективність виховання може бути досягнута за умови, якщо процеси формування особистісних якостей, включаючи саморозвиток особистісно мотивованих компонентів громадянськості на когнітивному рівні, "стануть продовженням природи людини, його внутрішнього світу, модифікацією" випробуваних форм "його життя. При всьому підпорядкуванні зовнішніх умов людина не може і не повинен перетворюватися в "службовий орган якогось цілого", "машинне колесо або гвинтик великої машини" "[Цит. по: 3, с. 43].
Такого роду "культ вільного розвитку" або увійшов нині в моду без глибокого методологічного осмислення і повноцінної методичного інструментування принцип особистісно орієнтованого навчання та виховання можуть породжувати вседозволеність, руйнування суспільних базових засад соціуму, забуття непорушних моральних норм, без дотримання яких неможливо забезпечення істинно демократичних прав і свобод особистості. Все викладене набуває особливого значення, оскільки методологічно грамотна організація педагогічного процесу в полікультурному просторі створює базову інфраструктуру для науково-методичного забезпечення діяльності в цьому напрямку.
Процес громадянського виховання дітей передбачає ретельне опрацювання на концептуальному рівні питань проектування та моделювання технологій і засобів формування громадянськості як інтегративної якості
особистості, виявлення механізмів досягнення зрілості особистісних структур, "пріоритетно відповідальних" за повноцінний цивільний статус особистості.
Не будемо ставити перед собою нездійсненне надзавдання, намагаючись відповісти на традиційні питання в їх повному обсязі: "Хто винен?" і що робити?" Відповімо на друге запитання, маючи на увазі вихідний смислоутворюючий підхід до
вихованню як цілісного організованого простору в контексті єдності свободи і відповідальності, творцем і носієм якої виступає людський фактор і поза якою не може бути досягнута справжня свобода особистості і реалізований принцип громадянськості.
Загальнонаціональна програма повинна бути орієнтована на повноцінний моніторинговий результат, найвищим ціннісним критерієм якого стає зріла громадянська позиція особистості, здатна вибирати ціннісні орієнтації і стратегії діяльності. Це зажадає вельми багатосторонньої діагностично-аналітичної та програмно-методичної підготовчої роботи, супроводжуваної розробкою і попередньої апробацією дослідно-експериментальних проектів, адаптованих до конкретних умов регіонів, обраних для експерименту.
На федеральному рівні законодавчі структури та державні відомства і організації (Громадська палата, молодіжне загальноросійське об'єднання "Наші", Дімс і ін.) Покликані змістовно і функціонально визначити свою участь в реалізації загальноросійської програми громадянської освіти та виховання.
но-педагогічних центрів, переконують в правомірності вибору головного стратегічного вектора виховання - формування громадянськості як інтегративної якості особистості. Досвід розвитку полікультурного освітнього простору в міру збагачення його духовно-морального потенціалу все з більшою очевидністю виявляє закономірний характер і універсальний принцип єдності і взаємозумовленості на внутріпроцессуальном рівні справжньої свободи особистості і виховання.
Вельми істотно і те, що це масовий рух молодих виробило гармонійно функціонуючу модель поєднання навчання, виховання і вільної ініціативної діяльності. Реальний виховний процес, що склався в даному співтоваристві, дозволяє кожному без будь-яких повчальних дій знайти почуття справжнього гідності, розуміння того, що відбувається і його власної оцінки, причетності до реалій життєдіяльності та особистої відповідальності за досягнення загальних результатів.
Тільки на шляху повноцінного оздоровлення всієї життєдіяльності системи державних і громадських інститутів, подолання духовно-моральних деформацій суспільної та індивідуальної свідомості стає можливим ізолювати полікультурне освітньо-виховний простір, певною мірою і сімейний соціум, від
У цих умовах відкривається простір для піднесення духовних цінностей, оздоровлення морального клімату відносин, способу життя людей, посилення ролі людського фактора. Створюється виховне середовище, в якій особистість знаходить більше можливостей для самореалізації, стає суб'єктом пізнання праці і спілкування в різноманітної діяльності, яка підкріплюється постійними профільно і особистістю орієнтованими стимулами виховання.
З метою побудови єдиної полікультурної бази загальнонаціональної системи виховання передбачається задіяти включені в проект "Програми" три блоки стратегічно і функціонально цілісних керованих дій суб'єктів соціуму, зосереджених вектором "людяного єднання людей" як змістостворюючого духовно-морального фундаменту громадянськості, в просторі якого розкриваються можливості єднання соціалізації і виховання. Інтелектуальний і духовно-моральний потенціал освіти стає одним із стратегічних стимулів, які розкривають реалії досягнення гармонії свободи і відповідальності особистості в динамічному процесі становлення громадянськості і демократії.
Освітньо-виховний блок "Програми" структурно і функціонально орієнтований на розвиток інноваційних виховних систем у загальноосвітніх та професійних навчальних закладах, зміцнення взаімосвя-
В даному контексті доречно підкреслити неминуще методологічне значення системності як діалектично вивіреного і виправданого практикою інструментального методу пізнання об'єктивного світу. Системність аксіоматично передбачає діалектично динамічний характер стану і розвитку пізнаваного об'єкта, незашореність його буття в просторі якимись стандартами або уніфікованими нормативами.
тому, що розуміння освіти у вигляді простору людського життя відкриває додатковий межа інструментально-методологічних можливостей системного підходу в традиційних та інноваційних дослідженнях освітнього полікультурного простору, його продуктивного функціональної взаємодії зі структурами навколишнього соціуму, розкриває тим самим його оновлений потенціал у формуванні ціннісних засад демократії, громадянськості і вільного розвитку особистості.
2. Франк С. Крах кумирів. Берлін, 1924.