Польща повинна стати самостійним королев-ством, а він - її королем. Австрії відійшли б Венеція, Тіроль, Страсбург, Далмація, а Пруссії - частина Саксонії. Але Олександр з самого початку переговорів натрапив на рішучий протест Австрії, Англії та Франції, які не бажали посилення Росії. (Францію спочатку запросили лише для того, щоб висловити свою думку, проте Талейран домігся того, що став рівноправним членом конгресу).
Польський і саксонський питання були найбільш спірними. Авст-рія виступала проти розширення меж Пруссії за рахунок включе-ня Саксонії. Англія була стурбована посиленням, впли-яния Росії на Балканах і можливістю відродження Франції. Така розстановка сил привела до створення антиросійської коаліції.
Звичайно, рішення Віденського конгресу приймалися відповідно до інтересів європейських правителів, а не народів. Однак конгрес, що регламентував, зокрема, форми дипломатичних відносин в Європі, заклав основи загальноєвропейської системи міждержавних відносин, що проіснувала кілька десятиліть ( «Віденської системи») і дозволив Європі протягом майже сорока років зберігати мир.
Під час «ста днів» Олександр заглибився в містичну тематику. А.Ф. Вільмен говорив про Олександра: «Речі його були сумішшю лібера-льних ідей з Біблії. Що в них спільного? ». У цей час він познайомився з баронесою Крюденер, письменницею і містиком. Вона вважала, що саме Провидіння закликало її морально відродити людство, бути посередницею між світом духовним і матеріальним. Баронеса изу-чала разом з імператором Біблію і вселяла йому, що його предназ-чення - вершити європейську політику «в дусі християнських принципів», що, втім, відповідало думкам самого Олександра ...
Незабаром після появи акта Священного союзу. Ж. де Местр запитав Олександра, не досягає він «змішання всіх віросповідань». «У християнстві, - відповідав імператор, - є щось, більш важливе, ніж всі віросповідні відмінності. Начнемте переслідувати невіра, ось у чому найбільше зло, яким треба зайнятися. Пропо-веду Євангеліє, це досить велике ділю. Я цілком сподіваюся, що коли-небудь все віросповідання з'єднаються ». Ця «химера», за висловом де Местра, повинна була лягти в основу єднання всіх урядів, і народів в Священному союзі.
Олександр, за словами А.Є. Преснякова, шукав на європейській арені «застосування своїх планів перебудови Європи. щоб потім повернутися до перетворення своєї імперії на тих же засадах, які здавалися йому гарантією миру, цивільного і міжнародних-ного »[11]. Свою програму, відображену в акті Священного союзу, він вважав цілком поєднується з помірним конституціоналізмом як формою співпраці сильної монархічної влади, патріархальний-ної по духу і ліберальної в політиці, з народним представник-ством добромисного населення. Олександр завжди підкреслював ту різницю, яка існувала, на його думку, між лібералами-ними поглядами і проявами революційного духу. В 1815 була дарована конституція Царства Польського, В тому ж році була встановлена конституційна монархія у Франції, конституційний устрій отримали деякі німецькі князівства, була підтвер-дження шведська конституція. Чималу роль в цьому грала наполегливий-с- російського імператора. При цьому «зловживання» свободою він припиняв.
Приєднання європейських держав до Священного і Четвертому спілкам відображало розуміння необхідності досягнення узгоджених дій для вирішення спірних питань. Але протиріччя між великими державами не пом'якшив. Політика Англії і Австрії як і раніше була спрямована на ослаблення політичного впливу Росії. У цих умовах Росія активізувала свої відносини з Францією, Іспанією, Пруссією та іншими державами. Олександр наполягав на збереженні конституційного порядку у Франції і прагнув перешкоджати поширенню ультрароялістскіх настроїв, характерних для двору і частини французького дворянства, Олександр I прагнув повернути Францію в ранг великої держави як більш необхідні елемент європейського, рівноваги. Іспанію він рас-подивлявся як противагу зростанню впливу Англії на півдні Євро-пи і в Середземномор'ї. У 1817р. Росія виступила одним з посередників в іспано-португальському конфлікті.
Олександр I вважав, що рівновага в Європі буде бо-леї стійким, якщо Австрія або Пруссія не матимуть преоб-Лада впливу в Німецькому, союзі. Тому російська дип-Ломатем протидіяла експансіоністських планів Австрії в Німеччині і Італії.
Олександр запропонував план збереження сформованого в післявоєнній Європі співвідношення ця шляхом створення «загального європейського союзу», ядром якого повинен був стати Священний союз. Передбачалося утворення постійного консультативного органу для вирішення спірних міжнародних питань. Цей план зустрів відсіч з боку Каслри і Меттерніха і не був прийнятий.
Зате Олександру вдалося провести свої пропозиції щодо Франції. За його настою-нию країни-переможниці ухвалили рішення про виведення окупаційних військ з території Франції і про скорочення, боргу французс-кого уряду. Вона була прийнята в число учасників Священного союзу. Найбільше значення мало прийняття на Аахенськом конгресі декларації держав-учасниць, що проголосила їх солі-дарность в підтримці принципів «міжнародного права, спокой-наслідком, віри і моральності», тобто, у протидії рево-люціонной рухам.
Меттерніх, який прагнув протидіяти ліберальному і національному рухам в Німеччині, був упевнений, що між лібера-лізм і революційними ідеями існує найтісніший зв'язок. Він переконував Олександра I в тому, що всім монархічним державам, включаючи Росію, загрожують підступи революціонерів. При цьому в громадській думці німців саме Росія була основною перешкодою лібералів-ному руху.
В інструкціях своїм представникам при іноземних державах Олександр не переставав нагадувати про те, що «сучасні пра-вительства зовсім позбавлені опори в співчутті суспільства, тоді як, навпаки, вся їх сила мала б полягати в силі тих ліберальних установ, якими вони нададуть користуватися своїм народам », що« час, в яке ми живемо, вимагає. настійно, щоб уряду. самі, з власної волі, взяли на себе зобо-будівництві управляти на підставах, точно визначених ».
У 1820 р почалася революція в Іспанії, спрямована про-тив необмеженої влади Фердинанда VII Бурбона, відновлений-ного на іспанському престолі в 1814 р Слідом за іспанською відбулися революції в Італії та Португалії.
Олександр вважав за свій обов'язок захищати порядок, заснований на християнських істинах. «Ті ж самі принципи, які Дезор-ганізуют політичну систему і розгойдують трони, - писав він Голіцину, - ще більше підривають основи християнської релігії: такий результат застосування на практиці теорій, яку проповідує Вольтером, Мірабо, Кондорсе і іншими, так званими филосо-фамі ». Олександр погоджувався з Меттернихом в тому, що існує розгалужена міжнародна організація антихристиянського харак-тера з центром в Парижі, мета якої - «жорстоко мститися всім законним урядам». Революції Неаполя та Іспанії були по-еннимі революціями. «Революційність регулярних військ вироб-дила на Олександра, вихованця гатчинской школи, особливо приголомшливе враження» [12].
Головним своїм помічником Олександр тепер вважав Меттерніха. У бесіді з ним Олександр призна-вал, що Меттерніх вірніше його судив про «обставини положе-ня», висловлював готовність виконувати його рекомендації. Він го-воріл: «У 1820 році я ні за що не вступлю так, як вчинив би в 1813 році. Вам нема в чому каятися; я не можу сказати того ж про себе ». Рішучість Олександра ще більше зміцнилася після звістки про бунт в Росії Семенівського полку - улюбленого полку государя. Першим Олександру повідомив про це Меттерніх, предста-вив це як свідчення того, що і в Росії «неспокійно».
В ході роботи конгресу знову проявилося гостре сопернічест-під між Росією і Англією. В принципі не виступаючи проти прийня-тих рішень, Великобританія всіляко намагалася обмежити росій-ське вплив на міжнародні відносини. Між Олександром I і Каслри постійно відбувалися бурхливі дискусії.
Центральне місце, в роботі конгресу зайняло питання про револю-ції в Іспанії, що вилився в обговорення дипломатичної підготовки іноземної інтервенції в цю країну. Ініціатором виступила Франція, яка побоювалась згубного впливу іспанських подій на внутрішнє становище в своїй країні, Олександр до цього часу остаточно відмовився від дипломатичних методів врегулювання проблем революційних рухів в Європі. Він знову висловив готовий-ність надати російські війська для придушення заворушень. «Сучасне зло, - писав він Голіцину, - набагато небезпечніше, ніж дозвільний деспотизм Наполеона, тому що нинішня доктрина набагато сильніше діють на натовп, ніж військове ярмо, яким він тримав її в руках». На конгресі було прийнято рішення про француз-ської інтервенції в Іспанії.
Багато в чому, завдяки діяльності Олександра I європейським державам, які об'єдналися з його ініціативи в Священний Союз, вдалося відбити першу в XIX столітті хвилю європейських революцій. Віденська система була збережена. Але східне питання поста-вив під загрозу існування Священного союзу.