У розвиток цих положень ст. 10 Закону про зайнятість встановлено, що держава створює умови для повної зайнятості населення.
Державна політика в галузі сприяння зайнятості населення спрямована на:
♦ забезпечення рівних можливостей усім громадянам незалежно від статі, раси, національності, мови, релігійних або політичних переконань, участі або неучасті в професійні спілки (далі - профспілки) або інших громадських об'єднаннях, майнового або службового становища, віку, місця проживання, недоліків фізичного або психічного характеру, якщо вони не перешкоджають виконанню відповідних трудових обов'язків, інших обставин, які пов'язані діловими якостями і не обумовлених специфікою трудової функ ії або статусу працівника, в реалізації права на працю, що означає право на вибір професії, роду занять і роботи відповідно до покликання, здібностей, освітою, професійною підготовкою і з урахуванням суспільних потреб, а також на здорові і безпечні умови праці;
♦ орієнтацію системи освіти для підготовки кадрів відповідно до потреб ринку праці;
♦ сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості всіма відповідними заходами (служба зайнятості, професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації);
♦ скорочення безробіття, попередження масового безробіття;
♦ участь профспілок та інших представницьких органів, працівників, уповноважених відповідно до законодавства представляти їх інтереси, а також державних органів і наймачів в розробці і реалізації державної політики в галузі сприяння зайнятості населення;
♦ міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості населення.
З метою сприяння зайнятості населення держава здійснює:
♦ розробку і реалізацію заходів фінансово-кредитної, інвестиційної та податкової політики, спрямованих на підвищення ефективності економіки, раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, розвиток тимчасової та самостійної зайнятості, заохочення прийняття наймачами заходів, що сприяють збереженню діючих і створення нових робочих місць;
♦ правове регулювання в галузі сприяння зайнятості населення на основі поваги до прав громадян та надання відповідних державних гарантій, а також вдосконалення законодавства про зайнятість населення;
♦ розробку і реалізацію державної програми сприяння зайнятості населення, координацію її з територіальними і галузевими програмами сприяння зайнятості населення;
♦ розвиток і вдосконалення роботи органів державної служби зайнятості населення.
Таким чином, роль держави як суб'єкта, який сприяє зайнятості населення, визначається міжнародним і національним законодавством.
Для реалізації державної політики в галузі сприяння зайнятості населення та забезпечення відповідних гарантій створюється державна служба зайнятості населення.
Діяльність державної служби зайнятості населення спрямована на:
- оцінку стану і прогноз розвитку зайнятості населення, інформування про стан на ринку праці;
- розробку і реалізацію державної та інших програм сприяння зайнятості населення; сприяння громадянам у пошуку підходящої роботи, а роботодавцям - у підборі необхідних працівників;
- організацію професійної орієнтації, професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних;
- ведення обліку вільних робочих місць (вакансій) і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
- надання послуг з працевлаштування та професійної орієнтації працівникам, що вивільняються і незайнятого населення;
- підвищення економічної зацікавленості роботодавців у збереженні діючих та створення нових робочих місць;
- сприяння безробітним в організації підприємницької діяльності, діяльності з надання послуг у сфері агроекотуризму, ремісничої діяльності;
- організацію роботи з переселення безробітних і членів їх сімей у зв'язку з переїздом в іншу місцевість на нове місце проживання і роботи;
- сприяння організації оплачуваних громадських робіт;
- організацію контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення;
- здійснення інших повноважень відповідно до законодавства.
Статтею 14 Закону про зайнятість встановлено, що для оцінки стану ринку праці і положення в галузі зайнятості населення в Республіці Білорусь здійснюється відповідно до законодавства державна статистична звітність. Органи державної служби зайнятості населення на безоплатній основі обмінюються з органами державної статистики, податковими органами та іншими зацікавленими державними органами звітною документацією та відомостями, необхідними кожної зі сторін для виконання поставлених завдань.
Поряд з державними органами в Республіці Білорусь посередницькі послуги з працевлаштування можуть надавати і недержавні організації на підставі виданих їм ліцензій. Такими організаціями є, наприклад, Білоруське агентство зайнятості, кадрове агентство «Квадрат» та ін.
На відміну від державних служб недержавні організації при наданні допомоги в працевлаштуванні не вкладають кошти в створення і збереження місць на підприємствах, які не виплачують допомоги з безробіття, не проводять безкоштовного навчання, не роблять матеріальної допомоги. Разом з тим приватні агентства здатні надати можливість вибору необхідних форм зайнятості.
Чинне національне законодавство про зайнятість населення не містить норм, що визначають термін «приватні агентства» та їх правовий статус.
а) пов'язування пропозицій робочих місць та заявок на них, при цьому приватне агентство зайнятості не стає стороною в трудових відносинах, що можуть при цьому виникнути;
б) наймання працівників з метою надання їх в розпорядження третьої сторони, яка може бути фізичною або юридичною особою і встановлює їм робочі завдання і контролює їх виконання;
в) інші послуги, пов'язані з пошуком роботи, які визначаються компетентним органом після консультацій з найбільш представницькими організаціями роботодавців і працівників, а також надання інформації, що не мають на меті пов'язування конкретних пропозицій робочих місць та заявок на них.
Одна з цілей цієї Конвенції полягає в тому, щоб в межах її положень дозволити функціонування приватних агентств зайнятості та захистити трудящих, які користуються їхніми послугами. Такий захист полягає в тому, що:
2) обробка приватними агентствами зайнятості особистих даних працівників повинна: здійснюватися таким чином, щоб ці дані були захищені, і забезпечувати повагу до особистого життя працівників відповідно до національного законодавства та практики; обмежуватися питаннями, що стосуються кваліфікації та професійного досвіду зацікавлених працівників і будь-який інший інформації, що має до цього пряме відношення (ст. 6);
3) приватні агентства зайнятості не повинні стягувати з працівників прямо і побічно, повністю або частково будь-які гонорари або інші збори (ст. 7);
4) якщо набір працівників проводиться в одній країні для роботи в іншій, то відповідні держави повинні розглянути питання про укладення двосторонніх угод для недопущення зловживань і нечесної практики щодо набору, працевлаштування та зайнятості (ст. 8);
5) держава вживає заходів щодо забезпечення, щоб приватні агентства зайнятості не використовували дитячу працю та не надавали його (ст. 9);
6) держава приймає відповідно до національного законодавства та практики необхідних заходів, що забезпечують адекватний захист працівників, найнятих приватними агентствами зайнятості (ст. 11), і т.д.
Правовий статус приватних агентств визначений ст. 3 Конвенції.
Основні права наймачів в області забезпечення зайнятості населення вперше визначені ст. 20 Закону про зайнятість. Так, наймачі мають право:
♦ отримувати від органів державної служби зайнятості населення безкоштовну інформацію про стан ринку праці;
♦ оскаржити рішення, дії (бездіяльність) органів державної служби зайнятості населення в вищестоящі державні органи, інші організації (вищим посадовим особам) і (або) в суд в порядку, встановленому законодавством.
Поряд з правами наймачі зобов'язані:
5) приймати на роботу випускників державних установ, що забезпечують здобуття професійно-технічної, середньої спеціальної та вищої освіти, відповідно до договорів (заявками) на навчання, ув'язненими між зазначеними установами освіти і наймачами;
6) створювати робочі місця (в тому числі спеціалізовані для осіб з обмеженою працездатністю) для працевлаштування громадян, які не можуть на рівних засадах конкурувати на ринку праці. Мінімальна кількість таких робочих місць встановлюється місцевими виконавчими і розпорядчими органами або спеціальними державними програмами;
7) створювати робочі місця для працевлаштування працівників, які отримали інвалідність внаслідок каліцтва, професійного захворювання або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків у даного роботодавця;
9) надавати оплачувані громадські роботи безробітним і громадянам, які шукають роботу, відповідно до переліків громадських робіт, затверджених місцевими виконавчими і розпорядчими органами;
11) перераховувати обов'язкові страхові внески до державного фонду сприяння зайнятості.
У забезпеченні зайнятості населення важливе місце відведено профспілкам. Згідно ст. 16 Закону про зайнятість профспілки має право в установленому законодавством порядку брати участь у розробці державної політики в галузі сприяння зайнятості населення та здійснювати громадський контроль за дотриманням законодавства в цій сфері.
Масове вивільнення працівників, пов'язане з раціоналізацією виробництва, вдосконаленням організації праці, ліквідацією, реорганізацією організацій, повної або часткової припиненням виробництва з ініціативи наймача, власника або уповноваженого ним органу управління, може здійснюватися лише за умови попереднього (не пізніше ніж за три в місяці) повідомлення в письмовій формі відповідних профспілок і проведення з ними переговорів з питання дотримання прав працівників.
Пропозиції профспілок у зв'язку з масовим вивільненням працівників, спрямовані до відповідних місцевих виконавчі і розпорядчі органи і наймачам, підлягають розгляду в порядку, встановленому законодавством.
У разі масового вивільнення працівників та труднощів у їх подальшому працевлаштуванні місцеві виконавчі і розпорядчі органи за пропозицією органів державної служби зайнятості населення, профспілок можуть призупиняти на термін до шести місяців рішення про вивільнення працівників або приймати рішення про проведення поетапного їх вивільнення протягом одного року. Фінансування даних заходів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів, державного фонду сприяння зайнятості в порядку, встановленому законодавством.