Радянське керівництво не відмовлялося від ідеї світової соціалістичної ре-волюции. У міру зростання економічної і військово-політичної могутності СРСР зростали і політичні амбіції радянських лідерів. Виявлялася возрастаю-щая фінансова і військова допомога країнам, які, як вважало радянське ру-Ководство, вступили на шлях соціалістичного будівництва. Великі кошти виділялися і країнам, що визволилися від колоніальної залежності. Поддер-жива комуністичне, робоче, антивоєнний рух в західних країнах.
У радянській зовнішній політиці пріоритетним напрямком була постач-ка, розвиток взаємин з країнами «соціалістичної співдружності». Присутність регулярних частин Радянської армії зіграло вирішальну роль в по-біді «соціалістичних революцій» в Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Руми-ванні, Болгарії, Югославії у другій половині 40-х рр. У цих країнах до влади прийшли місцеві комуністи, яким допомагали радники з СРСР. Новим соціалістичним країнам в важкий повоєнний час була надана велика економічна допомога і надані пільгові кредити. Але ці країни під тиском СРСР відмовилися від ще більшої допомоги, яку європейським країнам надавали США в рамках «плану Маршалла». У 1949 році був створений Со-вет економічної взаємодопомоги (РЕВ), завданням якого було об'єднання всіх східноєвропейських держав в єдиний економічний механізм. У 1955 р по-з'явилася Організація Варшавського договору (ОВД) - військово-політичний блок європейських соціалістичних країн.
У радянського керівництва виникла наступна концепція. Перша світова війна, винуватцем якої був капіталізм, привела до революції в Росії і про-разованию СРСР, першого в світі соціалістичної держави. Друга світова війна, винуватцем якої був той же капіталізм, привела до утворення цілої групи соціалістичних країн. До Другої світової війни СРСР знаходився в «ка-капіталістичного оточення», був єдиною соціалістичною країною. Як і сле 1945 р визначенням радянських лідерів, з'явився соціалістичний табір на чолі з СРСР. Багатьом здавалося, що до повної перемоги соціалізму в усьому світі залишилося зовсім небагато.
Перше післясталінський десятиліття.
«Відлига» в духовній сфері
У суспільно-політичному житті країни позитивним явищем стала деяка демократизація суспільства. У самій КПРС стали регулярно проводитися пленуми ЦК, відновилося колективне обговорення назрілих питань. Стала застосовуватися обов'язкова ротація, переміщення керівних працівників. Послабшають шилося інформування пересічних членів партії шляхом так званих «закритих листів». Активізувалася робота професійних спілок, ВЛКСМ, творчих спілок письменників, художників і т. Д. Виникло безліч громадських органі-зацій: вуличні та квартальні комітети, громадські комісії сприяння при домоуправлениях, бригади сприяння міліції, батьківські ради при школах і домоуправлениях, санітарні дружини, поради клубів, поради ветеранів праці та т. д. Найбільшу підтримку вищого керівництва отримали народні дружини і рух за комуністичну працю.
Багато політичні в'язні в СРСР і країнах соціалістичного лагу-ря були випущені на свободу і реабілітовані. Було дозволено повернення на батьківщину більшості народів, депортованих у 30-40-і рр. XX ст. На батьківщину були відправлені десятки тисяч німецьких і японських військовополонених.
Значні зміни в суспільному і духовному житті країни відомий письменник і публіцист того часу І. Г. Еренбург оцінив як початок «відлиги» після довгої зими сталінщини.
У 50-х рр. були скасовані деякі «ідеологічні постанови» другої половини 40-х рр. У духовному житті суспільства було допущено обговорення прой-денного країною шляху. «Зелену вулицю» отримували художні твори, в яких зачіпалася «кульговская проблематика».
Під час періоду десталінізації помітно ослабла цензура, перш за все в ли-тературе, кіно та інших видах мистецтва, де стало можливим більш відкрите висвітлення дійсності.