Неустойка, мабуть, самий широко використовуваний спосіб захисту цивільних прав. Практично кожен укладений договір містить умову про неустойку, багато нормативні акти передбачають, так звану, законну неустойку.
Існує кілька підходів до розуміння правової природи неустойки. Оціночна теорія неустойки ґрунтується на ідеї про те, що неустойка - це заздалегідь обумовлена оцінка можливих в майбутньому збитків. Іншими словами, неустойка покликана передбачити збитки, що виникають у кредитора внаслідок несправності боржника, оцінити їх з більшим чи меншим ступенем вірогідності і забезпечити кредитору шляхом стягнення неустойки компенсацію виникли у нього майнових втрат.
Прихильники штрафний теорії стверджують, що неустойка носить штрафний, каральний характер і покликана покарати боржника за допущене ним порушення. Так, Т.І. Ілларіонова вважає, що неустойка виконує функцію прямого штрафного впливу на винного контрагента [14]. В українській правовій доктрині провідні позиції займає штрафна теорія неустойки.
Особливість неустойки полягає в тому, що вона одночасно є мірою відповідальності і способом забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 329, 294 ЦК України). Забезпечувальна функція неустойки особливо чітко проявляється в праві кредитора вимагати сплати обумовленої договором неустойки, що не доводячи ні саме існування збитків (тобто їх може і не бути), ні їх розмір. Боржник не може відмовлятися від сплати неустойки, посилаючись на відсутність у кредитора збитків. Таким чином, неустойка звільняє кредитора від необхідності точно обчислювати і доводити не тільки розмір збитків, але і їх наявність.
Залежно від співвідношення зі стягуваними збитками розрізняють залікові, штрафні, виняткові і альтернативні неустойки. Будь-яка з них може бути передбачена як законом, так і договором. При чому, загальним правилом є залікова неустойка, яка зараховується в суму збитків. У разі якщо залікова неустойка не покрив збитки кредитора, він отримує можливість довзискать збитки в частині, не покритій неустойкою (п. 1 ст. 394 ЦК України). Застосування альтернативної неустойки дає кредитору можливість вибору між стягненням з боржника збитків або неустойки. Штрафна неустойка може бути передбачена законом або враховувати умови договору, сторонами договору. При стягненні виняткової неустойки право кредитора на стягнення збитків виключається. Застосування виняткової неустойки зумовлено двома причинами: специфікою діяльності та тим фактом, що при порушенні окремих зобов'язань розмір збитків може бути оцінений заздалегідь і закладений в суму виняткової неустойки. Можна говорити про те, що штрафна неустойка є винятком із загального правила про те, що відповідальність в цивільному праві носить компенсаційний характер, оскільки кредитор при її стягнення отримає більше, ніж втратив.
У сучасному українському законодавстві відсутні будь-які законодавчі обмеження розміру договірної неустойки. Таким обмеженням служить лише явна невідповідність нарахованої неустойки наслідкам порушення. Так, відповідно до ст. 333 ГК РФ, якщо неустойка явно не відповідає наслідків порушення, допущеного боржником, суд має право зменшити її розмір. Так, суд зменшив штрафну неустойку на увазі невідповідності підлягає стягненню штрафу наслідки порушення зобов'язання до суми 270 900 руб. [15]
ВАТ «українські залізниці» звернулося з позовом до ВАТ «Магнітогорський металургійний комбінат» про стягнення штрафу за затримку вагонів в розмірі 387 000 руб.Заявленное вимога позивач обгрунтовує ст. 62, 99, 100 Статуту залізничного транспорту РФ, п. 7 Правил оформлення і стягнення штрафів при перевезеннях вантажів залізничним транспортом, ст. 784 ГК РФ. Відповідач у відгуку просив застосувати ст.333 ГК РФ, посилаючись на явну невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення зобов'язань. В обгрунтування доводів подав розрахунок суми штрафу стосовно розміру плати за користування спірними вагонами.
В ході розгляду справи було встановлено, що відповідачем була допущена затримка вагонів більш ніж на 24 години технологічних термінів обороту вагонів, передбачених договором на експлуатацію залізничної під'їзної колії. Відповідно до ст.ст. 99, 100 УЖТ Україна розмір штрафу становить 0,2мінімальних розміру оплати праці за годину простою кожного вагона. За затримку спеціалізованих вагонів розмір штрафу збільшується в два рази.
Суд прийшов до висновку, що розрахунок суми штрафу за вказаними вище відомостями проведений правильно, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ст. 793 ГК РФ, ст. 62, 99, 100 УЖТ РФ. Підстав для звільнення відповідача від сплати штрафу судом не виявлено.
Арбітражний суд прийшов до висновку про те, що розмір штрафу, заявленого по стягненню в рамках цієї справи, багаторазово перевищує максимальну ставку плати за користування ВАТ «ММК» вагонами, які належать позивачеві (при співвідношенні до штрафів в сумі 200 руб. Для універсального рухомого складу і 400 руб. для спеціалізованого рухомого складу) .Таким чином, що підлягає сплаті неустойка явно не відповідає наслідків порушення зобов'язання і підлягає зменшенню на 30процентов до 270 900 руб. на підставі ст. 333 Г К РФ. Таким чином, позовні вимоги були задоволені частково (Додаток № 1).
Судом апеляційної інстанції скарга, заснована на доказах про порушення норм процесуального права задоволена не була. Рішення суду першої інстанції було залишено без зміни (Додаток № 2). Судом касаційної інстанції рішення також було залишено без зміни (Додаток № 3).
Цікаво, що вітчизняне законодавство не передбачає межі зростання санкцій за порушення зобов'язання. На практиці це призводить до того, що розмір санкцій може багаторазово перевищувати суму договору. Вважаємо, що на законодавчому рівні необхідно закріпити граничний розмір санкцій. Причому, щоб це не знизило ефективність неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання слід встановити досить високу межу, наприклад, в 100% вартості договору. Одночасно ми погоджуємося з О.С. Ерахтіной в тому, що необхідно виключити застосування ст. 333 ГК України стосовно договорами в сфері підприємницької діяльності.
Проаналізувавши судову практику, доводиться констатувати, що суди найчастіше не вказують, чому, на їх погляд, неустойка не відповідає наслідків порушення зобов'язання, і не досліджують, до яких саме негативних наслідків для потерпілого призвело порушення договірних зобов'язань.
Є в практиці застосування ст. 333 ГК України випадки, коли суду знижують неустойку у формі пені до ставки рефінансування ЦБ РФ. Так, суди двох інстанцій дійшли висновку про явну невідповідності заявленої до стягнення неустойки наслідкам порушення відповідачем зобов'язання за договором і на підставі клопотання відповідача та його контррасчета, в основу якого покладена діюча в період порушення зобов'язання ставка рефінансування ЦБУкаіни, застосувавши ст. 333 ГК РФ, знизили розмір неустойки до 60 297 руб. 03 коп. [18] Вважаємо, що в цьому випадку суди не врахували саму суть договірної неустойки, а й фактично підмінили спосіб забезпечення виконання зобов'язань, встановлений договором мірою відповідальності, передбаченої договором, що неприпустимо.
До недавнього часу, правила ст. 333 ГК України про зниження розміру неустойки могли бути застосовані судом за власною ініціативою, тобто при відсутності відповідного клопотання відповідача. «При наявності підстав для застосування статті 333 Цивільного кодексу Укаїни арбітражний суд зменшує розмір неустойки незалежно від того, заявлялося таке клопотання відповідачем» [19]. Така позиція суду підтримувалася і деякими дослідниками [20]. Однак сьогодні це питання вирішується інакше - зниження неустойки можливо тільки при наявності відповідної заяви відповідача [21], що, на наш погляд, не тільки справедливо, а й більш відповідає принципу диспозитивності цивільного права.
Таким чином, незважаючи на тривале і багаторазове використання норм про неустойку, на практиці зустрічаються проблеми, вирішити які, часом, під силу тільки законодавцю.