1) до федерального бюджету - 40 відсотків;
Відповідальність за цивільному праву настає за дію або бездіяльність, що порушує вимоги закону або договору, і носить компенсаційний характер. Особа може бути піддано громадянської відповідальності, якщо наслідки правопорушення тягнуть порушення цивільних прав іншої особи.
До порушника цивільних прав застосовуються передбачені законом або договором заходів, що мають для нього негативні наслідки майнового характеру, в інтересах іншої особи - відшкодування шкоди або збитків, сплату неустойки (штрафу, пені), втрати завдатку і т.д.
Під збитками розуміються витрати, які особа, чиє право порушене, зробило або повинне буде зробити для відновлення порушеного права, втрата або пошкодження його майна (реальний збиток), а також неодержані доходи, які ця особа одержала б при звичайних умовах цивільного обороту, якби його право не було б порушене (упущена вигода). Якщо особа, яка порушила право, одержало внаслідок цього доходи, особа, право якої порушено, має право вимагати відшкодування поряд з іншими збитками упущеної вигоди в розмірі не меншому, ніж такі доходи.
Підставою для звернення до суду є порушення майнових і особистих немайнових прав громадян і організацій.
Порядок звернення до суду та арбітражного суду, а також процедура розгляду судами справ визначаються Цивільним процесуальним кодексом Російської Федерації і Арбітражним процесуальним кодексом Російської Федерації.
Розглянувши заяву, вивчивши оспорювані судові акти, суд не знаходить підстав для задоволення заяви про перегляд судових актів у порядку нагляду.
Висновки судів першої та касаційної інстанцій відповідають чинному законодавству та встановленим у справі фактичним обставинам.
Відповідно до статті 304 Господарського процесуального кодексу Російської Федерації підставами для зміни або скасування судових актів арбітражних судів, що вступили в законну силу, є: 1) порушення однаковості в тлумаченні та застосуванні арбітражними судами норм права; 2) порушення прав і свобод людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і нормам міжнародного права, міжнародних договорів Російської Федерації; 3) порушення прав і законних інтересів невизначеного кола осіб чи інших публічних інтересів.
Вивчивши містяться в заяві доводи і прийняті у справі судові акти, колегія суддів Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації зробила висновок про відсутність підстав, передбачених статтею 304 Господарського процесуального кодексу Російської Федерації, за якими справа може бути передана на розгляд до Президії Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації.
Доводи заявника зводяться до переоцінки висновків суду про фактичні обставини, що мають значення для правильного розгляду спору, і не є підставою для передачі справи до Президії Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації для перегляду прийнятих по ньому судових актів в порядку нагляду.
Відповідно до частини 1 статті 4.4 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення під час проведення обличчям двох і більше адміністративних правопорушень покарання призначається за кожне вчинене адміністративне правопорушення.
Аналогічно винної особи призначається покарання за кожен факт порушення, передбаченого положеннями статей 14.38, 19.5, 19.8, 19.31 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення.
Рішенням Арбітражного суду міста Москви, залишеним без зміни Постановою Дев'ятого арбітражного апеляційного суду, заявлені вимоги задоволені, визнано незаконним і скасовано оспорюване постанову Управління Федеральної антимонопольної служби по Московській області. При цьому суди виходили з того, що мало місце подвійне залучення банку до адміністративної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
Федеральний арбітражний суд Московського округу, вивчивши матеріали справи, заслухавши та обговоривши доводи представників сторін, перевіривши в порядку статті 286 Господарського процесуального кодексу Російської Федерації правильність застосування норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, не знаходить підстав для скасування судових актів.
Вважаючи, що притягнення до відповідальності незаконно, банк звернувся до цього вимогою до суду, вказавши в обґрунтування вимог на повторне притягнення до відповідальності.
В силу частини 5 статті 4.1 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення ніхто не може нести адміністративну відповідальність двічі за одне і те ж адміністративне правопорушення.
Не погодившись з даною постановою, товариство звернулося до арбітражного суду з заявою про визнання його незаконним.
При цьому суди виходили з такого.
Таким чином, подія адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 14.3 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення, і вина суспільства підтверджені матеріалами справи.
Тому застосування Управлінням частини 1 статті 4.4 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення в даному виробництві неправомірно.
Рішенням суду першої інстанції заяву задоволено.
Постановою Дев'ятого арбітражного апеляційного суду рішення залишено без зміни.
Федеральний арбітражний суд Московського округу рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції залишив без зміни.
Разом з тим суди вказали, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення антимонопольним органом не було дотримано порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності.
З метою Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення законними представниками юридичної особи є його керівник, а також інша особа, визнана відповідно до закону або установчими документами органом юридичної особи (частина 2 статті 25.4 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення).
Зазначений перелік законних представників юридичної особи є закритим. У зв'язку з цим судам необхідно враховувати, що представник юридичної особи, що діє на підставі довіреності, у тому числі керівник його філії або підрозділу, законним представником не є. Тому його повідомлення не може розглядатися як повідомлення законного представника.
Разом з тим Кодекс Російської Федерації про адміністративні правопорушення допускає можливість участі в розгляді справи про адміністративне правопорушення особи, що діє на підставі довіреності, виданої належно повідомлених законним представником, в якості захисника. Такі особи допускаються до участі в провадженні у справі про адміністративне правопорушення з моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення та користуються всіма процесуальними правами особи, щодо якої ведеться таке виробництво, включаючи передбачений частиною 4 статті 28.2 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення право на подання пояснень і зауважень щодо змісту протоколу.
Розглянувши заяву, колегія суддів вважає, що при таких обставинах підстав, передбачених статтею 304 Господарського процесуального кодексу Російської Федерації, для передачі справи до Президії Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації для перегляду судових актів у порядку нагляду немає.
Адміністративна відповідальність настає за порушення встановлених законом норм і правил та виражається в застосуванні уповноваженим органом заходів адміністративного стягнення до особи, яка вчинила протиправне діяння, в порядку і розмірах, встановлених Кодексом Російської Федерації про адміністративні правопорушення.
Телерадіокомпанія оскаржила до суду рішення, розпорядження і постанови про накладення штрафу, вимагаючи скасувати винесені щодо її акти.
Інформація про одержувача штрафу, необхідна для заповнення розрахункових документів на перерахування суми адміністративного штрафу, вказується в постанові по справі про адміністративне правопорушення.
Виконання постанов про накладення адміністративного штрафу регулюється главою 32 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає виконанню з моменту його вступу в законну силу. Постанова набирає законної сили після закінчення строку, встановленого для оскарження, якщо воно не було чи опротестоване прокурором, а також в інші строки, визначені статтею 31.1 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення. Скарга на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подана протягом 10 діб з дня винесення постанови.
Адміністративний штраф повинен бути сплачений особою, залученими до адміністративної відповідальності, не пізніше 30 днів з дня набрання постановою про накладення адміністративного штрафу в законну силу або з дня закінчення строку відстрочки або терміну розстрочки виконання постанови про призначення адміністративного покарання.
Таким чином, правопорушник зобов'язаний виконати постанову про накладення штрафу протягом 40 днів після отримання копії постанови, якщо зазначена постанова не було оскаржено або опротестовано прокурором.
Виходячи з положень Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення правопорушника слід направити посадовій особі, яка винесла постанову про накладення штрафу, документ, який свідчить про сплату адміністративного штрафу.
Якщо сплата штрафу не зроблена добровільно, стягнення штрафу проводиться приставом-виконавцем в порядку, передбаченому законодавством.
Крім того, відносно правопорушника, який не сплатив адміністративний штраф, може бути складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 20.25 Кодексу Російської Федерації про адміністративні правопорушення. Відповідно до зазначеної норми несплата адміністративного штрафу в установлений строк тягне за собою накладення адміністративного штрафу в двократному розмірі суми несплаченого адміністративного штрафу або адміністративний арешт на строк до 15 діб.