Завдяки спілкуванню, людство створює і передає від покоління до покоління гро-венний досвід, знання, форми культури, традиції, звичаї, звичаї, реалізує свої потреби у взаємодії з іншими людьми. У спілкуванні розкривається внутрішній світ однієї людини іншій, його індивідуальні особливості, проявляється його характер, культура, інтелект. В результаті спілкування з іншими людьми людина стає особистістю.
У процесі спілкування у дитини формується активна мова, що є основою для пси-хіческім і особистісного розвитку, він вчиться слухати і розуміти інформацію, що надходить до нього інформацію і відповідно до неї діяти. У нього
Спілкування в житті людини виконує різні функції. У найбільш поширеною класифікацією виділяють три його сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну.
Комунікативна сторона спілкування - це обмін інформацією між партнерами. Завдання говорять в процесі передачі інформації - вплинути один на одного, збагатитися знаннями, відомостями, якими володіє партнер по спілкуванню, уточнити незрозуміле і т.п. Комунікативне повідомлення передбачає також вироблення нової інформації, що становить інтерес для людей, що спілкуються.
Інтерактивна сторона спілкування характеризується тим, що в ході спілкування люди прагнуть не тільки передати інформацію, а й вплинути один на одного. Дане завдання реалізується партнерами по спілкуванню в процесі організації ними своєрідною спільної де-ності, заснованої на міжособистісному взаємодії. Кожен учасник вносить в це взаємодія свої думки, реакції у вигляді виразних жестів і це триває до тих пір, поки інфор-мація не буде поняття партнерами по спілкуванню.
Перцептивная сторона спілкування включає в себе процес формування образу іншої людини, що досягається прочитанням за фізичними характеристиками партнера його психологічних властивостей і особливостей поведінки. Розгляд трьох сторін спілкування в єдності - важлива умова оптимізації спільної діяльності і взаємин.
Основними механізмами пізнання іншої людини виступає ідентифікація (уподібнення) і рефлексія. В ході сприйняття і міжособистісного пізнання можуть виникати ефекти, які спотворюють по-ступають інформацію - ефект первинності, ефект новизни, ефект ореолу і ін. Ці явища позначаються в психології терміном «кау-зальних атрибуція».
Процес передачі інформації в спілкуванні здійснюється з по-міццю різних знакових систем. Виділяють два види комунікації: вербальну - як знакових систем використовується мова, і невербальну - в ході даної комунікації застосовуються різні немовні знакові системи. Головним засобом вербальної комунікації є мова.
Мова - це система знаків, виразів, дій і правил, викорис-вуються для передачі думки іншим людям. Спілкування для партнерів є лише тоді, коли використовується один і той же мова.
Основною одиницею мови є слово. Слово - це знак, символ, значення за допомогою якого позначаються всі явища реального світу, що зустрічаються в життєдіяльності людини.
Мова реалізується в мові. Мова - це мова в дії, що історично склалася в ході взаємин і перетворюючої діяльності людей форма спілкування, опосередкована мовою.
Мова включає в себе зовнішній (чуттєвий) і внутрішній компоненти.
Зовнішній компонент проявляється в діях артикул-ційного апарату, в
проголошенні голосом слів і словосоче-таний, в жестах, міміці, пантоміма. чувст
венний компонент - це емоційна забарвленість мови. Він пов'язаний з передачею почуттів і відносин людини, що говорить до предмета: спокійний, засмучений, схвильований.
Внутрішній компонент - з його допомогою відбувається перебудова чуттєвих даних, їх усвідомлення і мотивація в певній системі понять і суджень.
У психології спілкування виділяють два виду мовлення: зовнішню і внутрішню.
До зовнішньої мови відносять усну і письмову мову.
Усне мовлення - це вербальне спілкування за допомогою мовних засобів, які сприймаються на слух. Різновидами усного мовлення є діалогічна і монологічне мовлення.
Діалогічна мова виникає в процесі спілкування двох або кількох людей, коли з'являється необхідність в узгодженні спільних дій або думок. Діалог завжди ведеться в умовах емоційного контакту і взаємного сприйняття. Учасники розмови люди впливають один на одного жестами, мімікою, інтонацією. Діалогічна мова при загальній темі розмови називається бесідою.
Монологічне мовлення - це виклад думок, знань, інформації однією людиною. Прикладом монологічного мовлення може служити розповідь, лекція, виступ. Монологічне мовлення може бути присутнім і в діалозі, якщо партнер по спілкуванню викладає свої думки в закінченому вигляді.
Письмова мова - це вербальне (словесне) спілкування з по-міццю письмових текстів. Їй притаманні графічне зображення, граматичні та синтаксичні конструкції, правила написання. Завдяки писемного мовлення, людина здобуває знання, і долучаються до світової культури. Письмовою мовою опановують в процесі навчання дітей в школі. Основа писемного мовлення - алфавіт, який представляє собою сукупність букв, складів і інших графічних знаків, распо-викладених у відповідності з певними правилами.
Внутрішня мова - це мова з використанням мовних значень поза процесом реальної комунікації. Її основне призначення - осмислений-ня специфіки майбутньої усній або письмовій мові. У внутрішній мові думка і мова зливаються в нерозривний комплекс. Завдяки внутрішньому мовленні, словесно висловлюються процеси сприйняття світу, переживання лич-ності, формуються її установки і ставлення до світу, розвивається здатність до саморегулювання поведінки.
Щоб мова була доступною і зрозумілою партнерові по спілкуванню вона повинна відповідати певним вимогам. До основних свій ствам мови відносять: змістовність, зрозумілість, виразність і воздейственность.
Змістовність мови визначається якістю інформації і доказовістю висловлюваних в ній думок і суджень.
Зрозумілість - залежить від знання слухачами тієї області, до якої належить мова говорить, від його вміння будувати короткі і синтаксично правильні пропозиції, стежити за логи-кою викладу, не зловживати спеціальними термінами.
Виразність - визначається емоційною насиченістю мови, чіткістю і ясністю вимови слів, вмілого викорис-тання пауз, інтонації.
Воздейственность мови полягає в її впливі на думки, почуття і волю інших людей, їх переконання і поведінку.
опосередкованого контролю за своїми діями і вчинками. Орієнтування на норми і правила поведінки дозволяє чоло-століття використовувати їх як критерії, порівняй
Педагогічне спілкування необхідно розглядати в двох аспектах: - як комунікативну діяльність педагога, спрямовану на організацію своїх відносин з учнями і, - як управління спілкуванням дітей у шкільному колективі. Педагогічне спілкування визначається багатьма факторами. Серед них найважливішими є:
- індивідуальний стиль спілкування педагога;
- установка викладачів на окремих учнів;
- облік індивідуальних особливостей учнів;
- врахування рівня розвитку колективу;
- наявність вміння професійного спілкування