Санітари кидають тіло - спочатку ноги, потім тулуб.
Режисер: Що це таке. Де почуття? Де переживання? Де система Станіславського? Герой - в вас потрапила куля сорок п'ятого калібру! Ви стікав кров'ю! Мати - у вас вбили єдиного сина! А ви не промовили й сльозинки! Доктор - ви ж ще й людина - поспівчувайте мадам! Санітари - ви зрозуміли? Коротше, заново! Поїхали.
Дівчина з хлопавкою: (чмихаючи носом) Сцена перша, дубль другий.
Герой: (тримається за живіт і волає) О боже! У мене потрапила куля сорок п'ятого калібру! Невже мені більше не побачити сонечка! Чи не бігати по травичці! Чи не пити пива! Я вмираю! Мамо!
Мати: (відразу плаче) С-и-и-и-ин! Н-е-е-е-т! (Бере сина на руки і кладе на стіл) Доктор! Рятуйте!
Доктор: (починає робити штучне дихання) Ми втрачаємо його! Два кубика адреналіну! Ще! Розряд! (Пауза) Санітари, віднесіть тіло!
Санітари: (плачуть) Це ж мій однокласник!
Другий санітар: Не може бути, щоб він помер!
Режисер: Стоп! Що за вогкість ви мені тут розвели. Ми знімаємо фільм не для емо! Герой - ви ж все-таки герой! Мати - ну що ви так розревілися, нібито більше народжувати не зможете! Доктор - ну що за істерика? Ви ж цих трупів сотні бачили! Санітари - ви зрозуміли? Все веселіше, з оптимізмом! Поїхали!
Дівчина з хлопавкою: (хихикаючи) Сцена перша, дубль третій!
Герой: (радіючи) Коротше, чуваки, тема така - ща в мене попросили! Здається я вмираю! Мати - зацени!