Систему права слід відрізняти від системи законодавства. Перша характеризує внутрішню будову права, угруповання його норм по галузях і інститутам, друга відноситься до зовнішніх форм вираження права, характеризує стан джерел права.
Система законодавства об'єднує всі нормативні правові акти (закони, укази, декрети, постанови, інструкції) в їх сукупності і взаємозв'язку.
Система законодавства - зовнішня форма права, що виражає будову його джерел, тобто системи нормативно-правових актів. Право не існує поза законодавством, а законодавство в широкому його розумінні і є право. Структура права носить об'єктивний характер, обумовлений економічним базисом суспільства. Вона не може будуватися по сваволі законодавця.
Її елементами є норма права, галузь, підгалузь, інститут і субинститут, які в своїй сукупності покликані максимально враховувати різноманіття регульованих суспільних відносин, їх специфіку і динамізм. Оновлення системи права пов'язано насамперед з розвитком і вдосконаленням суспільних процесів, актуальність яких сприяє появі нових правових інститутів і галузей.
Разом з тим структура системи права не може бути розкрита з достатньою повнотою і точністю, якщо не бачити її органічної єдності з зовнішньою формою права, системою законодавства. Законодавство - форма існування, насамперед правових норм, засіб надання їм визначеності і об'єктивності, їх організації та об'єднання в конкретні правові акти. Але система законодавства це непросто сукупність таких актів, а їх диференційована система, заснована на принципах субординації і координованості її структурних компонентів. Взаємозв'язок між ними забезпечується за рахунок різних фактів, головним з яких є предмет регулювання і інтерес законодавця до раціонального, комплексного побудови джерел права.
Структура права для законодавця виступає як об'єктивна закономірність. Тому в його рішенні про систему законодавства, будову нормативно-правових актів неминуче виявляється реальна, об'єктивно зумовлена потреба існування самостійних галузей права, підгалузей, інститутів, юридичних норм. В процесі правотворчості законодавець повинен виходити з особливостей окремих підрозділів права, своєрідності їх співвідношень між собою. Система права і система законодавства не тотожна. Між ними є істотні відмінності, які дозволяють говорити про їх самостійності.
По-перше, це виражається в тому, що первинним елементом системи права є норма, а первинним елементом системи законодавства виступає нормативно-правовий акт. Юридичні норми галузей права це будівельний матеріал, з якого складається та чи інша галузь законодавства. Але при побудові кожної законодавчої галузі цей будівельний матеріал може використовуватися в різному наборі та в різному поєднанні певного нормативного акту. Ось чому галузі законодавства не завжди збігаються з галузями права і таке неспівпадіння двояко.
Не виключена і зворотна ситуація, при якій галузь законодавства існує без галузі права (митне законодавство). Може бути і ідеальний варіант, коли галузь права збігається з галуззю законодавства (цивільне право, кримінальне тощо). Такий варіант найбільш бажаний, бо зближення двох систем, їх гармонійний розвиток підвищує ефективність функціонування всього правового механізму.
По-третє, в основі поділу права на галузі та інститути лежить предмет і метод правового регулювання. Тому норми галузі права відрізняються високим ступенем однорідності. Галузі ж законодавства, регулюючи певні сфери державного життя, виділяються тільки за предметом регулювання і не мають єдиного методу. Крім того, предмет галузі законодавства включає в себе дуже різні відносини, у зв'язку з чим і галузь законодавства не є настільки однорідною, як галузь права.
По-четверте, внутрішня структура системи права не збігається з внутрішньою структурою системи законодавства. Вертикальна структура системи законодавства будується відповідно до юридичну чинність нормативно-правових актів, компетенцією видає їх органу в системі суб'єктів нормотворчості.
У цьому плані система законодавства безпосередньо відображає державний устрій країни і, якщо держава федеративна, то має місце два рівня законодавства: федеральне законодавство і законодавство суб'єктів федерації, а якщо держава унітарна, то рівень законодавства один - централізоване законодавство.
Необхідність проведення відмінностей між системою права і системою законодавства викликається, крім іншого, потребами систематизації законодавства, тобто діяльністю державних органів, спрямованої на упорядкування законодавства, приведення його у струнку, логічну систему. Встановлення правильного співвідношення між системою права і системою законодавства важлива теоретична і практична задача.
Належне її рішення покликане забезпечити доступність, скорочення непотрібної множинності актів, їх узгодженість і правильне застосування на практиці.
Співвідношення системи права і системи законодавства можна зобразити у вигляді схеми.
Таким чином, систему права слід відрізняти від системи законодавства. Перша характеризує внутрішню будову права, оман-піровку його норм по галузях і інститутам, друга відноситься до зовнішніх форм вираження права, характеризує стан джерел права.