Це найдавніша і найбільш поширена галузь. Тут зайнято близько 1 млрд. Чол. (СНД - 20 млн. Країни Центральної і Східної Європи - 12 млн. Чол. Розвинені країни - 22 млн. Чол. Китай 450 млн. Чол., Що розвиваються близько 600 млн. Чол.) Сільське господарство ділиться на 2 великі групи:
Ø товарне с / г - інтенсивне землеробство і тваринництво, включаючи садівництво та городництво, а також екстенсивне землеробство парового і пасовищного типу;
Ø споживче с / г - більш відстале плужное і мотичним землеробство, збиральництво, мисливство та рибальство, кочове скотарство.
В економічно розвинених країнах переважає товарне сільське господарство. Воно досягло гранично можливого рівня хімізації та механізації. В даний час в розвитку сільського господарства важливу роль набуває мікроелектроніка та біотехнології. Йде "Зелена революція" - включає висновок високоврожайних сортів, зрошення та застосування сучасної техніки, добрив і засобів захисту рослин, які ведуть до зростання виробництва продуктів харчування. У країнах, що розвиваються представлені обидва типи сільського господарства, але переважають традиційно споживчі форми. Це в основному дрібнотоварне виробництво.
У 60-70-ті роки XX ст. в світовому сільському господарстві почалася агропромислова інтеграція. Агропромислова інтеграція - створення агропромислових комплексів. АПК - об'єднання сельскохо-господарських та промислових підприємств або галузей, засноване на відносинах власності або договорах і охоплюють всю агропромислову ланцюг: виробництво засобів виробництва для сільського господарства, їх транспортування, виробництво вихідних сельхозпродук-тов, їх зберігання, транспортування, переробку і збут готових продуктів .
Агропромисловий комплекс (АПК) має особливе зна-ня в світовій економіці. Він відноситься до числа основних народногосподарських комплексів, що визначають умови підтримки життєдіяльності суспільства. Значення його не тільки в забезпеченні потреб людей у продуктах пі-танія, але і в тому, що він істотно впливає на заня-тости населення і ефективність усього національного про-ництва.
АПК - найбільший з основних (базових) комп-лексов в світовій економіці країни.
До агропромислового комплексу належать усі види виробництв і виробничого обслуговування, створення і розвиток яких підлеглі виробництву кінцевої споживчої продукції із сільськогосподарської сировини. В АПК входять три великі сфери галузей.
Перша сфера АПК - тракторне і сельскохозяйствен-ве машинобудування; машинобудування для харчової промисло-вості; агрохімія (виробництво мінеральних добрив і мікробіологічна промисловість); комбікормова промисловість; система матеріально-технічного обслу-говування сільського господарства; меліоративне і сільське будівництво.
Друга сфера - рослинництво, тваринництво, ри-боловство, лісове господарство.
Третя сфера АПК - харчова промисловість; холод-дільной, складське, спеціалізоване транспортне хо-зяйство; торгові та інші підприємства і організації, що займаються доведенням кінцевого продукту до потре-вачів, включаючи оптові ринки, роздрібну торгівлю і громадське харчування. До кожної сфері слід також від-нести відповідні галузі науки і підготовку кад-рів.
В економічно розвинених країнах питома вага сель-ського господарства в структурі АПК займає відносно менше місце і за вартістю продукції, і по чисельно-сті зайнятих в цій сфері.
Колись частка сільського господарства в ВНП або ВВП багатьох країн світу була не просто переважною, але і досягає таких величин, як 60 - 80%. Сьогодні в роз-тих країнах вона коливається в межах 2 - 10%. Так, в ВНП США частка сільського господарства становить всього 2%, і при цьому країна виробляє такий гігантський обсяг сільськогосподарської продукції, який дозволяє задоволь-летворять потреби не тільки 260 млн. Американців, а й ще 100 млн. Чол. за кордоном, оскільки США є великим експортером цієї продукції.
Сільське господарство залишається однією з провідних галузей матеріального виробництва в світовому господарстві. У настою-ний час в зв'язку з інтенсивним впливом НТП сель-ське господарство переживає період глибокої структурної перебудови. Відбувся перехід сільськогосподарського виробництва на машинну стадію розвитку: сільське хо-зяйство перетворюється в складову частину великого аграрно-промислового комплексу.
Землі, використовувані в сільському господарстві і вироб-дящие різноманітну продовольчу продукцію, за-ють 35% світового земельного фонду. Вони дуже различ-ни за природними властивостями, по здатності продукувати культурні рослини або трави, на яких випасають худобу, т. Е. За своїм агроприродного потенціалу.
Різні розміри масивів земель, що знаходяться в обробці на материках, залежать не стільки від потребнос-тей населення, скільки від агроприродного потенціалу тер-ритор. Це добре видно на прикладі Азії. На закордон-них територіях Азії, де проживає в даний час понад 3,1 млрд. Чоловік, розорано лише 17% загальної пло-щади, тому настільки низькою виявляється тут норма ду-шевого забезпечення ріллею місцевого населення.
Якщо в цілому по світу на кожного жителя припадає 0,3 га ріллі, то в Азії, де зосереджений 31% світової ріллі, цей показник (0,15 га) найнижчий на плані-ті. Іншими словами, в Азії 1 га повинен прогодувати 7 чоло-вік. У щільно населеній Європі 1 га годує вже 4 людини, в Південній Америці - 2,0, в Північній Америці - майже 1,5 людини.
За даними ФАО, за останні 25 років загальна орна площа світу зросла на 140 млн. Га, т. Е. На 10%. Населе-ня ж збільшилася більш, ніж на 1,3 млрд. Чоловік, або на 40%. Про-годувати це населення виявилося можливим лише благо-даруючи інтенсивним способам ведення сільського господарства: на 82% приріст продовольства був забезпечений за рахунок ін-інтенсифікації сільського господарства і лише на 12% - за рахунок екстенсивного розширення площі ріллі. Обстеження і розрахунки, проведені міжнародні-ми організаціями, і в першу чергу ФАО, показуючи-ють, що доцільніше впроваджувати в сільськогосподарське виробництво інтенсивні технології замість освоєння низькопродуктивних земель.
У минулому столітті, незважаючи на шестиразовий зростання обсягів сільськогосподарського виробництва, його частка в світовому ВВП, рівень зайнятості та міжнародної торгівлі неухильно скорочувалася. І в той же час XX в. переконливо показав, що аграрна сфера (і як середовище проживання, і як галузь економічної діяльності) залишається осно-виття економічного, політичного культурного та морального раз-витку практично будь-якої країни світу.
Світовий досвід показує, що успіх в цій галузі господарської діяльності - результат комплексу чинників. У їх числі, як сформовані традиції ведення сільського господарства, так і грамотна державна політика з підтримки сільгоспвиробника через систему закупівельних цін, податки, регулювання кредиту і т.д. Саме завдяки такій підтримці сільського господарства Західна Європа в післявоєнний період змогла не тільки досягти самозабезпеченості за основними видами продовольства, а й стати його великим експортером.
У сучасному розвитку агропромислового комплексу можна виділити ряд наступних характерних тенденцій:
Ø швидкими темпами розвивається міжгалузева коопера-ція;
Ø для сучасного етапу характерно перевиробництво про-дуктів харчування;
Ø зростає роль великих об'єднань в сільському госпо-стве;
Ø зростає виробництво продукції сільського господарства в розрахунку на душу населення;
Ø відбувається поступове скорочення використовуваних сель-скохозяйственних земель;
Ø збільшується обсяг виробництва продукції за рахунок інтенсифікації виробництва
під впливом НТП;
Ø відбувається зменшення частки продукції сільського господарства в ВВП світового господарства;
Ø змінюється структура споживання сельскохозяйствен-ної продукції в світовому господарстві;
Ø продуктивність праці в сільському господарстві зростала швидше, ніж в промисловості: знизилося число зайнятих в сільському господарстві, розширилися зв'язки сільсько-господарської галузі з іншими галузями економіки;
Ø зріс рівень механізації і автоматизації виробничих процесів, що підвищило продуктивність і культуру праці в сільському господарстві;
Ø широке застосування добрив, хімічних засобів боротьби з бур'янами і шкідниками різко підвищило урожай-ність сільськогосподарських культур;
Ø впровадження штучно створених високоврожайних сор-тів рослин і ефективних порід худоби підвищили рентабельність сільськогосподарської галузі.
З другої половини 90-х років почався новий етап розвитку миро-вого сільського господарства, що затьмарює за своїми масштабами і послід-наслідком такі прориви XX в. як механізація або «зелена револю-ція». Йдеться про біотехнології і нових інформаційних технологіях. Використання досягнень біотехнології (генетично модифікуються-ванних насіння, клонування і т.д.) може привести до серії нових про-ривов в зростанні продуктивності сільськогосподарських рослин і жи-Вотня, а також до створення нових продуктів із заданими властивостями, націленими на задоволення специфічних потреб проме-жуточних галузей і кінцевих споживачів.
Всі ці технологічні зрушення істотно змінили продуктивні сили і виробничі відносини сільського господарства. Протягом XX ст. органічно склалося світове сільське господарство, вже не просто як сума національних аграрних економік, а як єдина світова виробнича система, в якій в зростаючій мірі починають застосовуватися загальні «правила гри», відбувається лібералізація міжнародної торгівлі сільськогосподарськими товарами, чому, зокрема, сприяє діяч-ність СОТ. Вдосконалення продуктивних сил землеробства сприяє конкуренція в умовах лібералізації та глобалізації ринків сільгосппродукції, зростаюча мобільність руху капіталів і залучення навіть найменш розвинених країн у виробництво сільгосптоварів на експорт.
Традиційне сільське господарство виступало в якості, так би мовити, вторинного споживача досягнень науково-технічного прогресу, які генерувалися іншими (наукомісткими) галузями народного господарства. «Нові» сільськогосподарські виробництва самі генерують-ють нововведення шляхом створення нових продуктів і технологій, ефект від використання яких проявляється в інших галузях.
Отже, світ вступив в новий етап НТР, який надав і надає на пропорції світового господарства дуже біль-ШОЕ вплив, сприяє формуванню принципово нової структури, яку зазвичай називають постіндуст-риальной (або інформаційної) структурою. Викликані всім цим зміни сформованих пропорцій в світовій економіці полягають у наступному.
По-перше, прискорене зростання невиробничої сфери (сфери послуг). Для постіндустріальної структури економіки перш за все характерно зміна пропорцій між виробниц-жавної та невиробничої сферами на користь послід-ній. При цьому процес підвищення питомої ваги про-мисловості поступається місцем скорочення її частки, а потім і абсолютної чисельності зайнятих в індустріальному сек-торі господарства та матеріальному виробництві в цілому. Одночасно відбувається зростання сфери послуг, науки, обра-тання, культури.
Структурні зрушення в галузях світового господарства, якщо розглядати їх у тривалих історичних рамках, про-з'явилися спочатку в швидкому зростанні первинних галузей: сель-ське господарство і видобувна промисловість (довоєнний період); потім - вторинних: виробництво та будівництво (післявоєнні десятиліття); і останнім часом - третіч-них галузей: інфраструктура промисловості, сфера ус-луг.
По-друге, відбувається перехід від базових галузей, які є ресурсоємними, до наукомістких галузей.
По-третє, скорочується частка сільськогосподарського про-ництва в ВВП, хоча одночасно зростає його еф-ність.
По-четверте, обробні галузі в сфері матері-ального виробництва стають основними в структурі промисловості (23% ВВП і 83% промислової про-дукції розвинених країн; 20% і 73% відповідно, в раз-країнах, що розвиваються). Провідними галузями промисловості залишаються махай-ностроеніе, електроенергетика і хімічна промисло-ність, що також пов'язано з досягненнями НТП. Далі частка добувної промисловості у всіх під-системах світового господарства постійно знижується в силу більш економного і раціонального використання палива і сировини (частка продукції видобувних галузей в промисловості розвинених країнах становить менше 5% ВВП; в країнах, що розвиваються - близько 7% ВВП).