Хто не знає Ігоря Лобунца - радіожурналіста з "Ехо Москви" - людини, схожого одночасно на Миколу Васильовича Гоголя і Дон Кіхота Ламанчіского. Так ось, виявляється, він ще й казки пише.
СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ ЧЕРВОНОЇ ШАПОЧКИ
В деякому царстві, у деякій державі жила-була одного разу на світлі бабуся. І була вона така маленька і худенька, що у кожного, хто тільки її зустрічав, просто сльози на очах від жалю виступали. Бивалоча вийде це вона на ганок перепочити - і всяк, хто мимо йде, гляне на неї, і відразу плакати починає - ну, просто ридма. Так що якщо якийсь сторонній випадково там в той момент опинявся, то просто диву давався: куди не кинь оком - цілісна вулиця плачуть людей! Він, звичайно, розпитувати починає: в чому справа, мовляв, товариші, що трапилося? А його просто підведуть, та й бабусю покажуть; дивись - він і сам вже реве, сльози по щоках розмазує.
А у цій бабусі внучка була - Червона Шапочка. І була ця Червона Шапочка, навпаки, велика і товста. І була вона така велика і така товста, що навіть уже просто не могла рухатися і весь час лежала. А щоб бути такою великою і товстої, їй потрібно було постійно є. Ось і змушувала вона бідну бабусю цілий день їжу готувати і їй додому носити. А нести потрібно було далеко - бо не хотіла жорстока Червона Шапочка бабусі у себе кімнату давати, і готувати в своєму будинку не дозволяла, щоб кухнею не пахло.
Ну ось, напекла якось бабуся Червону Шапочку пиріжків - і в дорогу вирушила. Ось йде собі бабуся дорогою довжиною, землею цілину - через поле, через ліс. Раптом чує - в кущах ніби як щось затріщало тріском підозрілим. Злякалася бабуся, зупинилася - і дійсно: розсуваються кущі і з жахливим ревом - ррррррррр - вискакує оттудова сірий страшний вовк. Вискочив він і хотів вже на бабусю кинутися - та тільки глянув на неї, і як побачив - так і розплакався.
Здивувалася тут бабуся:
- Чого ж ти плачеш, сіренький? - каже добросерда, - Видать, голодненькій? Дала б я тобі пиріжка, рідний ти мій, та не можу, я їх для внучки Червоної Шапочки напекла, а якщо я тебе пригощу, бідолашний ти мій, вона ж мене живцем з'їсть - разом з окулярами і какашками.
Обурився сірий вовк, такі мови слухаючи.
- Не потрібні мені твої пиріжки, бабусю. А плачу я від жалю, що ти така худюща - аж просто дивитися немає ніякої можливості. А що до Червоної Шапочки, то веди мене, скажу я нею по душам, щоб знала, як таку чудову бабусю тероризувати.
-Так що ти, дзига! - стала відмовляти бабуся. - Не ходи зі мною, ти не знаєш, яка вона у мене зла і страшна. Якщо тебе побачить - буде непереливки тобі, миленький. Але не став вовк бабусю слухати, на своєму наполіг - і пішли вони далі разом.
Ось прийшли бабуся з вовком до Червону Шапочку, ледь двері відчиняти стали, а та вже кричить:
- Ти де, карга стара, вештаєшся. Сил вже немає, як жерти хочеться! А ну, тягни сюди пиріжки свої погані. Мабуть знову недожаріла і м'яса недоложіть!
Кинулася бабуся щодуху до Червону Шапочку, тремтить вся від страху.
- Чи не будьте ласкаві гніватися, онучка моя миленька, - голосить бабуся. - Я так старалася, так старалася. - а сама аж трясеться вся, як горезвісний осиковий лист.
Тут раптом пролунав по всьому будинку шум і тріск.
- Що таке. - закричала Червона Шапочка. -. Хто посмів шуміти. - замахала товстими своїми рученятами. - Мовчати.
Так договорити не встигла: сірий вовк вже біля ліжка стояв і голову ейную дожовував.
Ну, а потім сіли вовк з бабусею, і пиріжків всмак поїли. А потім зустрічатися стали. А потім взяли, та й одружилися. А бабуся стала харчуватися, як годиться, румяненькой стала і пухленької. А потім вовк якось з друзями в шинку напився самогону до потворного стану. І так йому закусити захотілося. що з'їв він все в будинку, що там тільки їстівного було - в тому числі і бабусю.
А вранці, як прокинувся і побачив, що він накоїв, то так засмутився, що знову а ліс з горя втік - і з тих пір все бродить в гущавині і виє гірко.
Така ось історія трагічна.
Тому, якщо вам доводиться іноді, проходячи по лісі, виття чути - знайте: це вовк побивається - по бабусі горює.
СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ Теремки
Жив собі на світі теремок.
Стояв він в ліску, на галявині, серед берізок та Дубочки, серед травиці-муравушка. Жив-поживати. да добра наживав, та турбот не ведивал.
Так би і жити йому спокійненько-беззаботненько все життя, якби ненароком, звідки не візьмись, не сталося в тих місцях мишці пробігти.
Пробігала, значить, мишка, та на теремок наш і натрапила. А як натрапила, так і побачила. Тому що вирішила це вона подивитися, на що ж таке натрапила. Ну, а як подивилася, так відразу і побачила, що на теремок.
Взагалі-то вона, коли натрапила, то подумала: дай-но подивлюся, на що це я таке натрапила, чи не на теремок часом? Сказано - зроблено: взяла та й подивилася. Подивилася - і точно: теремок.
"Ось як добре, - подумала мишка, - не дарма я подивилася. Адже могла б і не подивитися. Чи не подивилася б, пробігла б повз, так і не дізналася б. Що тут теремок стоїть".
"Ти ба, - ще подумала мишка, - яка я розумна мишка, яка я норушка кмітлива. Інша на моєму місці так і пробігла б мимо, не подивилася б, і не побачила б Теремка."
"Інша справа я. - продовжувала думати мишка. - я-то відразу зрозуміла подивитися - і ось, будь ласка, що я знайшла: теремок.
"Ай. Да я, - подумала мишка, - ай, да мишка, ай да сучий син!"
Подумавши все це, закричала мишка:
- Гей, теремок-теремок, хто в теремі живе? - так ось вона закричала.
Ну, а в теремі ніхто не жив. тому ніхто мишці-норушка і не відповів.
Тоді постояла вона, по- 'стояла, так знову закричала:
- Гей, ви, які в теремі живуть, ви чого, заснули, чи що? Я мишка-норушка, а ви хто?
Але мишці знову ніхто не відповів, тому що в теремку не жив ніхто.
- Це що ж таке? - сказала мишка. - Такий теремок, а ніхто в ньому не живе, тому що не відповідає. - вигукнула мишка, - тому що, якщо б жив. то він би відповів, а раз не відповідає, значить, нікого там немає, - зраділа мишка, а раз там ніхто не живе, то значить, що теремок нічий, а раз він нічий, значить, безхазяйний, а раз був безхазяйний, то значить буде мій, - заплескала в долоні мишка, - а мені-то він в господарстві дуже навіть стане в нагоді!
Сказала так, витягла з-за пазухи сокиру, порубав теремок на дрова, та в норушка їх собі і потягла.
СПРАВЖНЯ ІСТОРІЯ. Теремки - 2
Жив собі на світі теремок. Стояв він в ліску на зеленому лужочке, жив-поживати, та добра наживав, та так би і стояв, клопоту не відаючи, якби не натрапив на нього одного разу коричневий звір ведмедь.
А ведмедь по лісі бігав - ягоду ловив. Він всю зиму у себе в нірці спав, як укопаний, хропів так посвистував, лапу в роті слюнями мочив та прицмокував. Ну, спав він собі, спав - аж ось і прокинувся. Прокинувся, лапу слиняву з рота виплюнув, про черево волохате витер і сказав:
- Ох-хо-хоюшкі-хохо. - сказав ведмедь.
І став думати, чого ж це таке робиться. Навколо темнота непроглядна, в животі порожнеча бездонна, а в голові і того пущі.
І що саме мерзенне - більше спати не хочеться. Як не намагався ведмедь назад заснути - ну, не виходить, хошь убий.
- Гаразд. - сказав ведмедь, - раз така справа, значить, видать, весна прийшла, едрі її в гойдалку, - сказав ведмедь.
Потім подумав ще трохи і додав:
- Чому бути того не минути.
Потім знову замовк, помовчав-помовчав - і знову додав:
- Але ж, ну і банальності я несу. Пора піти провітритися, мізки прочистити.
А тут у ведмедя і в череві якраз забурчав.
- І то правда, - відповів ведмедь череву, - та й перекусити кошичок-іншу чого калорійного теж непогано.
Ну, і став наш буренькій з норки своєї назовні вилазити. Чи довго ліз, коротко - нарешті виліз. А як виліз, так відразу і побачив: дійсно, весна.
Виконав ведмедь комплекс ранкової гімнастенькі, взяв в руки відерце і на базар відправився, де колгоспники і Радгоспник широким асортиментом живильної продукції селянського господарства торгують.
Прийшов, і питає:
- Почім, громадяни товариші, ягода?
- По рублю штучка, - відповідають колгоспники і Радгоспник.
- Чого? - здивувався ведмедь. - У минулому році по дві копійки було.
- Бач який, - відповідають селянські труженікі.- А інфляцію ти, громадянин ведмедь. не враховуються? Ін-фляции - вона вона отака - ажно гіпер!
Розсердився тут ведмедь.
- Я вам покажу, - кричить, - як бідному Ведмідь своєї фініляціей мізки пудрити, - кричить. - Так я вас ща всіх в баранячий ріг !.
Переляканий народ від такої загрози, та й розбігся по-доброму
- поминай, як звали - не забувши, проте ж, і продукцію свою для збереження прихопити.
Ну і нічого не залишалося Ведмідь, як самому ідтіть в ліс на промисел, ягоду ловити.
А тут як раз зграя малини повз пролітала. Ось і погнався за нею ведмедь - біжить, сачком махає, нічого навколо не помічає - і в цей момент він на теремок-то і наткнувся.
А ведмедь - людина огрядний, щільного, тобто, статури - та й помножте це на прискорення за відповідним законом Ньютона. в загальному, розлетівся теремок на дрібні друзки.
А ведмедь так був захоплений охотою, що навіть і уваги не звернув - і тільки потім, коли повернувся до себе в нірку з повним відерця стиглої ягоди, все дивувався, чому це у нього, на лобі раптом шишка схопилася.