Print Media Development in the Context of Political Processes in Taiwan
Войтенко Едуард Михайлович
аспірант кафедри ЮНЕСКО Мігс РАНХиГС, [email protected]
Eduard M. Voytenko
PhD student at the Chair of UNESCO, IIPAM RANEPA, eduard.voytenko@gmail
Ключові слова: Тайвань, ЗМІ, преса, Гоміньдан, цензура, демократія, політична конкуренція, політична комунікація.
Abstract
The article examines the processes of print media development as a channel of political communication in Taiwan starting from the second half of the 20th century - a period during which the island actually was an independent state. The author identifies and explains the various stages of print media development in Taiwan: the periods of control and censorship by the ruling regime, the era of mass media liberalization and the evolution of this sphere under the competitive market environment and the democratic political system.
Key words: Taiwan, mass media, press, Kuomintang, censorship, democracy, political competition, political communication.
Історичні чинники формування простору політичної комунікації на Тайвані
Простір політичної комунікації на Тайвані за короткий проміжок часу пройшло період свого зародження, становлення в руслі тоталітарної політичної системи і розвитку в умовах демократичної політичної та медійної конкуренції. У цьому процесі можна виділити два основних етапи, дві стадії, головними маркерами яких стала політика держави в сфері ЗМІ. Перший етап (з 1940 до 1987 рр.) - це час закріплення, а потім занепаду контролю державних інститутів над процесами комунікації (при цьому підконтрольність ЗМІ здійснювалася не тільки за рахунок нормативних і активних репресивних дій, але також була наслідком політичної лояльності акторів медіапростору). Другий етап (з 1987 р до теперішнього часу) - це період впливу процесів, що відбуваються в просторі політичної комунікації, на топологію медіапростору та державну інформаційну політику, яка перетворилася в процес легітимізації певних політичних явищ і суб'єктів. Таким чином, розвиток державної інформаційної політики в Тайвані в другій половині ХХ ст. привело до створення механізму модернізації політичної системи в цілому; демократичність в сфері ЗМІ, відвойована політичними опонентами правлячого режиму, привела до загальних демократичних перетворень в країні і зробила можливим вплив суспільства на владу.
Друковані ЗМІ в період до 1987 р
Правляча еліта незабаром створила умови для панування в медіапросторі політично ангажованих ЗМІ. У 1946 р партія Гоміньдан 3 створила велику регіональну газету 4 «Чжунхуа жибао» (China Daily News). Протягом перших двох років постколоніального існування Тайваню газети «Чжунхуа жибао» і «Тайвань Сіньшен бао» були найбільш читаються в регіоні, в той час як уряд здійснював слабкий контроль у сфері мас-медіа і внаслідок цього існувала велика кількість низькоякісних приватних видань.
Локомотивом розвитку преси стала головна партійна газета Гоміньдану - «Чжун'ян жибао» (Central Daily News), редакція якої переїхала на Тайвань з Нанкіна в 1949 р слідом за міграцією партії Гоміньдан 6. Правлячі кола Тайваню забезпечили даного видання безпрецедентні тиражі; крім цього «Чжун'ян жибао» стала на Тайвані першою газетою, що виходила в кольорі 7.
У період з 1950 по1960 рр. за партійними і провінційними виданнями була юридично закріплена обов'язок публікувати мови і тези перших осіб держави без зміни змісту, а також служити майданчиком пропаганди проурядових ідей і пропозицій. У шістдесяті роки подібні видання почали відчутно втрачати аудиторію (постійними читачами таких газет залишалися державні службовці та військові); увагу масового читача привернули приватні видавці, які зробили ставку на поширення цікавої неполітичною інформації.
Трансформація структури простору політичної комунікації почалася в зв'язку з появою групи так званих «безпартійних» політиків, відомих по медійного штампу «данвай», тобто «Поза партією», які вже до початку вісімдесятих років ХХ ст. стали являти собою політичну силу, позбавлену будь-б то не було легальної можливості сформувати канали комунікації з громадськістю, на рівних поборотися за цільову аудиторію з владою і вступити з нею у відкритий діалог на публічних майданчиках.
З цієї причини кінець сімдесятих - початок вісімдесятих років стало для простору політичної комунікації в Тайвані періодом впровадження нових каналів комунікації, перш за все нелегальних періодичних друкованих видань 11. Число альтернативних ЗМІ почала активно рости напередодні лібералізації друкованих ЗМІ та скасування воєнного стану. В кінці сімдесятих - початку вісімдесятих років були засновані найбільш відомі опозиційні ЗМІ, такі, як «Синь синьвень» (The Journalist) і «Мейлідао цзачжі» (Formoza) 12. У вісімдесятих роках ця група ЗМІ заявила про свій прямий підтримці групи безпартійних політиків 13 . яка до 1986 оформилася в Демократичну прогресивну партію 14.
Медіареформ 1987 р
Подібні інциденти негативно впливали на імідж держави і державних ЗМІ як джерела достовірної інформації; до того ж вони були ідеологічно несумісні з політичною ситуацією, що виникла після скасування закону «Про воєнний стан», що підготувало ґрунт для скасування обмежень у сфері друкованих ЗМІ Тайваню.
Необхідність перегляду політики Гоміньдану в ставленні до ЗМІ була усвідомлена суспільством задовго до скасування воєнного стану. Тут слід зазначити, що друковані та електронні ЗМІ мали різні можливості для легальної або напівлегальної демократизації. Якщо кількість газет суворо регулювалося Законом про пресу, то в Законі про телебачення була «лазівка»: він ніяк не регулював діяльність кабельного ТБ 19. Це призвело до створення великої кількості станцій «четвертого каналу» (Fourth Channel), які хоча і не мали легального статусу, але користувалися величезною глядацькою популярністю. Схожі процеси були характерні і для сфери радіомовлення в Тайвані (опозиція створювала велику кількість нелегальних і напівлегальних радіостанцій). «Демократизація», таким чином, йшла зверху для преси (після скасування воєнного стану), і знизу - для електронних ЗМІ.
Друковані ЗМІ після 1987 р
У період до 1987 р двом найбільшим газетам «Ляньхе бао» і «Чжунго шибао», а також трьом державним телевізійним станціям ( «Тайвань дяньші гунси» (Taiwan Television Enterprise). «Чжунго дяньші гунси» (China Television Company) і «Чжунхуа дяньші тай »(Chinese Television System) належало понад 90% ринку медіапродукції 20.
Політичним силам, об'єднаним в групу «данвай», був доступний охоплення не більше 10% аудиторії за допомогою нелегальних ЗМІ: підпільних радіостанцій та друкованих видань, які пізніше стали впливовими офіційними газетами. Найбільшими друкованими ЗМІ в групі так званих журналів Данвай були «Тайвань чженлунь» (Taiwan Political Review), «Цзию чжунго» (Free China) і «Цзилі ваньбао» (Independent Evening News).
Демократична преса і стала майданчиком пропаганди тайванського регіонального націоналізму, фактично ідеології роз'єднання Тайваню і материкового Китаю з визнанням домінуючої ролі місцевих, тайваньських етнічних особливостей в якості основних національних маркерів.