Троль, весело насвистуючи, йшов по лісовій дорозі, злегка пружинячи по соснової хвої, що покриває землю щільним килимом. Яскраво світило сонце, пробиваючись крізь крони могутніх дерев, весело щебетали птахи, і настрій героя стрімко дереться вгору за шкалою щастя, прагнучи до нескінченності. І причин тому було декілька. По-перше тільки що було закінчено завдання і отримано новий рівень. По-друге в рідному місті очікувала нагорода з подарункової, трехведерной порцією досвіду. Ну і по-третє, він тільки що прокачав вміння "Шар вогню" до максимального рівня і йому не терпілося випробувати нові сили на якомусь монстра. Так що зустрічі з ними він не те щоб не боявся, а чекав з нетерпінням. А тому йшов по лісовій стежці не тільки не ховаючись, але і привертаючи до себе увагу завзятим насвістиваніе.
Як водиться, така впевненість справила зворотний ефект. Розбійники, здичавілі світлячки, вирік та інша нечисть поспішали забратися з дороги глибше в гущавину. Що аж ніяк не засмучувало веселого героя. Він йшов, насолоджуючись лісовою прохолодою, сонцем, легким вітерцем, густим лісовим повітрям, насиченим хвойними ароматами, який, здавалося, можна було пити. Все було чудово. Як говориться в таких випадках - ніщо не віщувало. І тут на тобі - провістило.
Троль несподівано запнувся за якусь залізяку і, матюкаючись, звалився на стежку, пропахавши носом густий хвойний килим. Герой важко підвівся і став уважно розглядати, що ж порушило його безтурботний шлях. Шкідником виявився іржавий меч, такий древній, що не годився навіть на металобрухт. Поруч з-під хвої стирчав дірявий наплічник, ще далі виднівся наконечник списа, уламок щита, ще якась незрозуміла залізяка. І тут Троль згадав, що якось чув легенду про "Рожевий шлях", про ТИХ САМИХ орка, дварфа, мага і якогось долбоклюя.
- А чого б і не подивитися на цей Вішмастер? - подумав вголос герой і звернув зі своєю стежки на перетинає її "Рожевий шлях". Йти по понівеченого заліза було незручно, іржаві обладунки противно скрипіли під ногами іноді розсипаючись на порох. Під кожним кущем ховалися якісь тварюки, але нападати чомусь не вирішувалися. Те-ли заважав денне світло, то-ли все та ж самовпевненість Троля, який йшов уважно дивлячись під ноги, щоб знову не впасти, бубонячи під ніс:
- Ну хоч хто-небудь спробуйте. У мене як раз кульку дозрів і руки сверблять.
Але ніхто так і не спробував поки стежка НЕ вперлася в маленький будиночок з розкритою дверима. Троль увійшов в захаращену кімнатку з Притулою у стіни триногий табуретом.
- Еге-гей! - заволав Троль, - Вішмастер, виходь!
- Це все наговори! - обурився табурет вздиблівая на дві ніжки - Я не винен, що мене звуть Еге! Кожен образити норовить! А діра в седушке для вентиляції, щоб ти знав!
- Ого! - здивувався Троль - говорить табурет!
- Чи не Ого, а Еге! І не табурет, а Вішмастер! Чи не моя вина, що в давнину якийсь придурок перед смертю побажав табурет, присісти, ноги витягнути. Я просто виконую бажання!
- Щось я дивлюся ти весь комплексами заріс. Виправдуєшся, хоч тебе й не звинувачував ніхто, і взагалі, з самооцінкою у тебе проблеми. Будемо лікувати! Так, давай-ка, для початку, дорогу в порядок наведемо. Зроби рівненько щоб було і іржу цю прибери.
- Що значить для початку? - здивувався Вішмастер - Одне бажання в одні руки! Це закон! А твоє бажання вже виконано.
Перед будинком з'явилася бригада гоблінів з валиками, які зафарбовували іржу якоюсь чорною смолою. Слідом за ними тролі котили величезну залізну бочку, ідеально вирівнюючи дорогу.
- Ну, по-перше, з дорогою ще не виконано, до ночі, дай Хранитель, впораються. А по-друге, рук у мене дві. Так що за тобою друге бажання. Закон-то твій мабуть однорукий якийсь придумав?
- Я не пам'ятаю. Вже дуже давно це було. Гаразд, давай друге бажання.
- Давай цю халупу в терем перетворюй, триповерховий. З усіма зручностями. Я собі тут заміську резиденцію обустр. Люблю ліс.
Не встиг герой договорити, як опинився з табуретом на галявині, а халупу розгортали на колоди кілька будівельних бригад. З лісу потягнулися вози зі будматеріалом, заверещали пилки, застукали сокири.
- Щось магія у тебе якась повільна, - пробурчав Троль - Тут будівництва тижні на дві.
- Яка є - образився табурет - Зате безкоштовно.
- А ось це плюс - погодився герой, - Почекаємо. А поки займемося третім бажанням. Будемо твою судьбінушка правити.
- Яке третє? У тебе тільки дві руки!
- Ну, це можна виправити - заявив Троль, нарешті розряджаючи куля вогню в найближчі кущі, з яких тут же, палаючи і вереском викотився гомункул. Легенько пристукнувши палаючу тварюка кийком герой откромсать у монстра обидві руки, йому все-одно більше не потрібні, і повернувся до Вішмастеру.
- Во! Ще два бажання з тебе!
- Це не чесно! Це не твої руки!
- Слухай, ти чого? Для тебе ж стараюсь! Хочеш табуретом залишитися?
- Ні, а що, можна виправити?
- Так запросто! Хочу, щоб ти став тим, ким до табурета був!
Пролунав хлопок і на галявині, замість табурета, виник горщик. Нічний горщик. Повний. І аж ніяк не з медом. Троль зморщився, Вішмастер проголосив:
- Придурок! Я вже про це і забув. Побажай назад табурет!
- Та зажди, давай, в того, ким до горщика був.
- Твою ж оркськие дивізію! - тільки й зміг прошепотіти вражений Троль.
- Поверни мене в табурет, скотина. - верещав Вішмастер.
- У мене руки скінчилися - заявив герой задкуючи подалі.
- За так все, що хочеш, виконаю.
- Ну тоді перетворися поки в меч, щоб мені якраз по руці. І щоб слухався, а потім розберемося.
Хлоп, і на галявині з'явився меч, встромлений в пень. Гарний, але не парадний, а явно бойовий, з ідеальною балансуванням.
- Ну ось, інша справа - досить заявив Троль, підходячи і приладжуючи зброю на пояс - Слухай, ну і бажання у людей. А хто це побажав щось, ну, яке до горщика.
- А що тут думати? Ці твої гобліни можуть нас до Таргарда підкинути? Нагороду забрати треба. Тут все-одно будівництво поки.
- Телепортом я, хвала Зберігача, і без гоблінів володію - відгукнувся меч і Троль, з Вішмастером на поясі, виявився в місті.