- Кого це ви кличете, парубок? Ймовірно, мою собаку?
- Ні, ні, містер Моркоу, я тільки дав знати одному знайомому в-
робью, що для нього приготовлені на підвіконні хлібні крихти.
- У вас добра душа, синьйориною. - З цими словами містер Моркоу пок-
лонілся Вишеньці і пішов своєю дорогою.
Як ви легко можете здогадатися, на свист Вишеньки хтось незабаром теж
відповів свистом, але не таким гучним, а злегка приглушеним. Слідом за
цим на узліссі, праворуч від детектива, захиталися галузі чагарнику. ви-
Шенка посміхнувся: його друзі були напоготові - він вчасно попередив їх про
появі містера Моркоу і його собаки.
Але і сищик теж помітив, як ворушаться кущі. Він кинувся на землю і
застиг. Собака наслідувала його приклад.
- Нас оточили! - прошепотів сищик, відпльовуючись від пилу, набилася
йому в ніс і рот.
- Факт, факт! - протявкала собака. - Нас оточили!
- Наше завдання, - продовжував пошепки містер Моркоу, - стає з каж-
дою хвилиною все важче і небезпечніше. Але ми повинні будь-що-будь
зловити втікачів.
- Спіймати, зловити! - тихенько відповіла собака.
Сищик навів на кущі свій гірський бінокль і став уважно їх осмат-
ривать.
- Здається, в чагарнику більше нікого немає, - сказав він. - Лиходії отс-
тупили.
- Які лиходії? - запитав собака.
- Ті, що ховалися в заростях і ворушили гілками. нам залишається
тільки піти по їхніх слідах, а сліди ці безумовно приведуть нас в їх при-
тон.
Собака не переставала захоплюватися догадливістю свого господаря.
Тим часом люди, що ховалися в кущах, і справді відступали,
досить енергійно пробираючись крізь зарості. Власне кажучи, нікого
не було видно, і тільки галузі чагарнику ще злегка колихалися в тих
місцях, де вони пройшли. Але містер Моркоу тепер уже не сумнівався, що в
кущах ховаються втікачі, і твердо вирішив їх вистежити.
Через сотню метрів стежка привела детектива і собаку в ліс. Містер
Моркоу і Тримай-Хапай пройшли кілька кроків і зупинилися під тінню
дуба, щоб відпочити і оцінити положення.
Сищик витягнув з мішка мікроскоп і почав уважно розглядати
пил на доріжці.
- Ніяких слідів, господар? - з нетерпінням запитав собака.
- Жодних.
В цю мить знову почувся тривалий свист, а потім пролунали
приглушені крики:
- О-го-го-го-го!
Містер Моркоу і собака знову кинулися на землю.
Крик повторився два або три рази. Поза всяким сумнівом, таємничі
люди подавали один одному сигнали.
- Ми в небезпеці, - спокійно сказав містер Моркоу, дістаючи прилад,
схожий на сітку для метеликів.
- Факт, факт! - як відлуння відгукнулася собака.
- Злочинці відрізали нам шлях до відступу і почали обхідний ма-
невр, щоб напасти на нас ззаду. Тримай напоготові перечницю. Як тільки
вони з'являться, ми пустимо їм перець в очі і накриємо їх сіткою.
- План дуже сміливий, - прогарчав собака, - але я чула, що у злодіїв
іноді бувають рушниці. А що, якщо вони, потрапивши в полон, почнуть стріляти?
- Прокляття! - сказав містер Моркоу. - Зізнатися, про це я не поду-
малий.
В цю мить за кілька кроків від сищика і собаки, все ще простягнутих
на землі, пролунав придушений голос:
- Містер Моркоу! Містер Моркоу!
- Жіночий голос. - сказав сищик, озираючись на всі боки.
- Сюди, містер Моркоу! До мене! - продовжував кликати той же голос.
Собака наважилася висловити своє припущення.
- По-моєму, - прогарчав вона, - тут відбувається щось дуже загадкове.
Жінці загрожує серйозна небезпека. Може бути, вона знаходиться в руках
бандитів, які хочуть зробити її своєю заручницею. Я думаю, нам потрібно
у що б то не стало звільнити її.
- Ми не можемо займатися сторонніми справами, - сказав містер Моркоу,
розсерджений недоречним втручанням свого завзятого помічника. - Ми
прийшли сюди для того, щоб затримати, заарештувати, а не звільнити до-
го-то. У нас точна і ясна мета. Ми не можемо робити якраз противопо-
помилкове тому, за що нам платять. Пам'ятайте, що вас звуть Тримай-Хапай, і
робіть свою справу!
В цю хвилину з-за кущів знову пролунав жалібний, благальний крик:
- Містер Моркоу! Так допоможіть же! Заради бога, допоможіть!
В цьому голосі чувся такий розпач, що знаменитий детектив НЕ усто-
ял.
"Жінка просить моєї допомоги, - подумав він, - і я відмовлюся допомогти їй?
Серця у мене немає, чи що? "
Він заклопотано обмацав ліву сторону своїх грудей під жакетом і зітхнув
з полегшенням: серце у нього виявилося на місці і билося навіть частіше, ніж
завжди.
Тим часом голос поступово віддалявся на північ. В тій стороні, звідки
він доносився, тривожно колихалися кущі, чувся шерех кроків і заглу-
шенний шум боротьби.
Містер Моркоу схопився на ноги і в супроводі собаки кинувся бе-
жати на північ, не зводячи очей з компаса.
Раптом ззаду нього почувся стриманий сміх.
Сищик в гніві зупинився і став шукати очима невідому особу,
яка дозволила собі так зухвало сміятися за його спиною. Не знайшовши Ми-
го серед кущів, містер Моркоу блиснув очима і закричав, весь тремтячи
від благородного обурення:
- Смійся, смійся, підлий злочинець! Добре сміється той, хто сміється
останнім!
"Злочинець" знову пирхнув, а потім задихнувся від раптового нападу
кашлю.
Справа в тому, що Редиска сильно ляснула його в цю хвилину по спині,
щоб він перестав сміятися. Цей сміхотливий парубійко був не хто інший, як
маленький Фасолинка, син ганчірника Квасолі. Відкашлявшись, він запхав се-
бе хустка в рот і продовжував сміятися собі на втіху, не порушуючи ти-
шини.
- Ти хочеш зіпсувати все, що нам вдалося зробити! - сердито зашеп-
тала Редиска. - Зараз же перестань фиркати!
- Так як же над ним не сміятися! - ледве вимовив Фасолинка, стримуючи
сміх.
- Встигнеш ще посміятися, - прошепотіла Редиска, - а поки підемо і
постараємося не втрачати сищика з уваги.
Містер Моркоу і його собака як і раніше бігли на північ - в ту сторо-
ну, звідки доносився шерех віддаляються кроків і шум боротьби. Вони думали,
що переслідують цілу зграю злодіїв, які крадуться через чагарник. А на са-
мом справі вони гналися за двома дітлахами - картопелька і томатика, ко
торие вдавали, що б'ються один з одним. Час від часу дівчинка
зупинялася і тоненьким голосом кричала:
- Допоможіть! Допоможіть, синьйор детектив! Мене викрали бандити! благаю
вас, звільніть мене!
Ви, ймовірно, здогадалися, що у хлопців, що пробиралися через чагарник,
було одне завдання: відволікти детектива і його собаку якнайдалі від пеще-
ри, в якій ховалися Чиполліно і його друзі. Але це ще було не все,
що хлопці задумали.
В ту хвилину, коли собака сищика вже готувалася наздогнати тікають і
схопити одного з них за ікри, з нею сталося щось дуже дивне.
- Про небо, я лечу! Прощайте, дорогий хазяїн! - тільки й встигла вона
прогавкав.
І вона справді стрімко злетіла вгору. Мотузкова петля під-
няла перелякану собаку до самої верхівки дуба і міцно притягнула до
товстому суку.
Коли сищик, який відстав від неї всього лише на кілька кроків, вийшов
з-за куща, собаки і сліду не було.
- Тримай-Хапай! - покликав він. - Тримай-Хапай!
Жодної відповіді.
- Напевно, підла собака знову погнався за якимось зайцем. за
десять років я так і не міг відучити її від старої звички!
Чи не чуючи у відповідь ні звуку, він знову покликав:
- Тримай-Хапай!
- Я тут, господар! Тут! - жалібно відповів йому придушений голос від-
кудись зверху.
Сищик підняв голову і крізь листя дуба побачив свою собаку десь
між верхніх гілок дерева.
- Що ти там робиш? - строго запитав він. - Нічого не скажеш, знайшла
час лазити по деревах! Ти що думаєш, ми з тобою в іграшки граємо?
Злазь негайно! Бандити не чекають. Якщо ми втратимо їхній слід, хто ж ос-
вободи полонянку?
- Господар, не гнівайтесь! Зараз я вам все поясню. - завищали з-
бака, марно намагаючись звільнитися з пастки.
- Нічого тут пояснювати! - продовжував обурений містер Моркоу. - Я і
без твого брехні прекрасно розумію, що тобі не хочеться переслідувати
бандитів і ти віддаєш перевагу ганятися за білками на гілках дерев.
Тільки тобі це так не минеться! Я, найвідоміший в Європі і в Аме-
рике сищик, не можу тримати у себе на службі ледарку, що не
пропустить жодного дерева, не піддавшись спокусі піднятися на нього.
Що й казати, підходяще місце для мого помічника. Прощай! ти
звільнена.
- Господар, господар, дайте ж мені хоч слово сказати!
- Говори що хочеш, але я не маю наміру тебе слухати. У мене є справи
важливіші. Я зобов'язаний виконати свій обов'язок, і ніщо не зупинить мене на
цьому шляху. А ти ганяйся за білками, скільки твоїй душі завгодно. бажаю ті-
бе знайти більше веселу посаду і менш суворого господаря. А собі я по-
дищу помічника несерйозно. Ще вчора я наглядів у парку славного пса
по імені Мастино. Він як раз по мені: чесний, скромний і гідний пес.
Йому-то мабуть ніколи не прийде в голову полювати за гусеницями на ду-
бах. Отже, прощай, легковажна і невірний собака! Більше ми не уви-
дімся.
Чуючи такі образи і докори, бідна собака залилася гіркими
сльозами.
- Господар, господар, будьте обережнішими в шляху, не те з вами станеться те
ж, що і зі мною!
- Кинь ці дурні жарти, стара пустолайкі! Я ще ніколи в житті не
лазив ні на які дерева. І, вже звичайно, не збираюся йти твоєму
Наприклад, забуваючи свої прямі обов'язки.
Але в ту саму мить, коли містер Моркоу вимовляв цю обурену
мова, він відчув, як щось схопило його за поперек з такою
силою, що у нього перервався подих.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30