У будинках дитини живуть і виховуються покинуті діти, діти-сироти з народження до трьох років, потім ці діти підлягають усиновленню або переходять в дитячі будинки або школи-інтер-нати. Головна відмінність дитячих будинків від шкіл-інтернатів з-стоїть в тому, що вихованці дитячих будинків навчаються і по-лучают освіту в найближчих до дитячого будинку школах, а вихованці шкіл-інтернатів живуть і навчаються в цьому ж закладі.
За віковими ознаками дитячі будинки можуть поділяти-ся на дитячі будинки для дошкільнят, дитячі будинки для школь-ників і різновікові дитячі будинки.
Основними завданнями дитячих будинків є:
- створення сприятливих, комфортних умов, прибл-дені до домашніх, що сприяють нормальному розвитку дитини;
- забезпечення охорони здоров'я дітей;
- охорона інтересів і прав вихованців;
- освоєння дітьми освітніх програм, отримання гідної освіти в інтересах особистості, суспільства і го-сударства;
- формування загальної культури вихованців, їх адап-тація до життя;
- формування потреб у вихованців до саморозвинути-тію і самовизначення;
- створення умов для усвідомленого вибору та наступного освоєння професійних освітніх програм.
Контингент притулку складають дошкільнята і молодші школь-ники (90%), строк перебування яких в родині стало неможливим, наприклад, через алкоголізм батьків, постійних побоїв, від-присутність елементарних умов для життя. Одна з причин примі-щення дітей в притулок - сексуальне насильство (11%), насильство як над маленькими дітьми (1,5-5 років), так і над дівчатками 13-15 років. 9% дітей поміщаються в притулок через хворобу матері, відсутність про-наслідком родичів, здатних піклуватися про них, смерті роди-телей, на час оформлення опіки.
Дітей в притулок направляють співробітники міліції (59%), соці-альні педагоги (26%), родичі (10%) і дуже рідко (6%) діти приходять до притулку самі, це підлітки, які змушені піти з сім'ї.
Обстеження дітей притулку дає досить важку картину: 80% мають психоневрологічну патологію, 42% - затримку психомовного розвитку, переважають захворювання органів нку-ня. Тільки 2,2% дітей здорові.
Притулок має наступні функції:
- забезпечення безпеки, захист дитини від зовнішніх загроз - жорстокого поводження з ними батьків або родинний-ників (побої, вигнання з дому, голод, сексуальне насильство), експлуатації з боку дорослих кримінальних елементів і т.д .;
- захист законних прав та інтересів дитини, пов'язаних з його взаємовідносинами з батьківською сім'єю, усиновлених третьому, встановленням опіки, отриманням освіти, оволодіння третьому професією і т.п .;
- відновлення і розвиток найважливіших форм человечес-кою життєдіяльності - таких, як гра, пізнання, праця, про-щення для успішної соціалізації дитини, адаптації його в нормальному людському суспільстві;
Особливо слід підкреслити обов'язок притулку активно, оперативно і наполегливо здійснювати правозахисну діяль-ність по відношенню до дітей. Вони можуть і повинні в слу-чаї необхідності звертатися до органів внутрішніх справ з проханням вилучити дитину з середовища, небезпечної для його фізично-го, психологічного, морального здоров'я, ініціювати в суді справу про позбавлення батьківських прав або притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб установи, де колись виховувався дитина.
Треба усвідомити, процес пристосування дитини до життя в притулку не є одномоментним, він складний, вимагає когось комплексно підходу і поступовості. Найважливішими умовами є тепла атмосфера спілкування, розумна зглянутися-ність до дитини, впевненість в тому, що він здатний изме-тися на краще, персоніфіковане ставлення до нього як до особистості, дбайливе ставлення до його потреб та інтересів.
З перших кроків свого перебування в притулку знову прибувши-ший дитина має стояти в позиції також не наблюдат-ля, а співучасника, творця нових умов своєї життєдіяльності-ності. Тому корисно дітей залучати до створення або переобладнання нового будинку або обстановки.
Поступово він повинен придбати почуття власної до-ма. Цьому може допомогти і створення затишних куточків, де ребе-нок, втомившись від безперервного перебування на людях, міг би по-бути один, скинути психологічну перевантаження, осмислити нове життя, відволіктися, пофантазувати.
У притулку обов'язково повинна бути своя бібліотека, в кото-рій могли б посидіти не тільки читають, але й не читають діти, погортати книги, подивитися ілюстрації, а то і по-могти бібліотекарю в його роботі.
Важливою педагогічної завданням є утвердження в со-ціально притулку таких людських зв'язків і взаємини-ний, які б дозволяли дитині відновити коммуника-тивную діяльність, подолати труднощі спілкування з дорослими-лимі і однолітками, а також потім розвинути трудову, позна-вательного і ігрову діяльність .
Перша стадія «накопичення згод» між дорослим і підлітком по самим нейтральним речей згідно конкурують-ної ситуації ( «у нас холодно. Тепло. Жарко», «скоро стем-неет», «тобі не дуже зручно сидіти тут, може бути краще тут» і т.д.). Корисно погоджуватися з підлітком, слід най-ти доводи для того, щоб підтримати його, щоб він почув незвичні для нього словосполучення на кшталт «можливо», «швидше за все ти маєш рацію», «логічно», «вірно», які вимовляючи-сятся спокійно і рівно.
Друга стадія - стадія пошуку нейтральних інтересів і захоплень підлітка з метою викликати в нього позитивний емоційний стан. Зацікавленість дорослих тим, що привертає підлітка, сприймається їм позитивно, і створює умови для контакту.
Третя стадія - обговорення повідомлення, яке підліток робить довірливо дорослому після перших двох стадій. На цій стадії треба строго дотримуватися етики відносин: не можна проявляти сумнів в тому, що говорить про себе підліток, не слід йому заперечувати, ні в якому разі небажано встуила-пать з ним у суперечку.
На четвертій стадії з'ясовуються якості особистості, кото-які небезпечні для взаємодії з іншими дітьми. Розповіді-вая про інших людей, дитина по суті говорить про себе, і ста-новится ясно, що викликає у нього неприязнь до людей, чого він прагне уникати.
Як правило, на цій стадії спілкування дитина звільняє-ся від напруги, і взаємодія переходить на п'яту ста-дию, з якої починається процес вироблення спільних прини-травнем і підлітком, і дорослим норм поведінки.
Розвиток адекватної самооцінки позитивних якостей у дитини є також результатом адаптації його в соці-ному притулку. Низька самооцінка гальмує адаптацію до нових умов. Тому спілкування, взаємодія доросло-го з вступникам до притулку повинно бути орієнтоване на відновлення дитини в правах насамперед перед самим собою, на формування у нього поваги до самого себе, чув-ства власної гідності, впевненості в своїх можли-ності позитивного розвитку. З цією метою треба так вага-ти виховну роботу, щоб він на ділі переконався б у тому, що про нього піклуються, що у нього є перспективи і він ко-му-то потрібен.
Турбота як моральний принцип і імператив спілкування з дитиною повинні лежати в основі всієї роботи притулку, його педагогів. Тоді дитина починає усвідомлювати свою значи-мість і здобувати нові вміння від гігієни до трудової участі. В процесі навчання вихователь з урахуванням потрібно було-сті дитини в емоційній підтримці повинен вести заня-ку так, щоб дитина, освоював нові вміння, домагався успіхів, а в разі скрутних ситуацій отримував кон-конкретного підтримку. Вся система відносин до дитини долж-на підкреслювати його індивідуальність, його персональну значимість для оточуючих. З цією метою кожне значуща подія в його житті має бути так зазначено, щоб ребе-нок відчув би увагу оточуючих. Слід продукції-мати різні знаки персонального уваги до нього - на-приклад, не пропускати день його народження, перший день в школі і т.п.
Підготовка дитини до школи є важливою умовою його майбутньої адаптації в непріютской середовищі. У притулку діти і підлітки повинні отримувати і загальноосвітню по-міць. Найчастіше приютские діти або взагалі не відвідували школу, або у них великі перерви у відвідуванні, або вони не в змозі в силу своєї депрівірованності адаптується-тися в великому шкільному колективі. Для більшості з них школа не є цінністю, а іноді ненависна, так як труднощі в школі були, можливо, однією з причин їх драматичної долі. У зв'язку з цим, общеобразователь-ва підготовка повинна здійснюватися строго індивідуальні-но і виважено. Виходячи з цього одних дітей треба готувати до повернення в школу, знижувати негативне ставлення до школи, інших можна направити в школу і допомогти її посе-щать, виконувати необхідні домашні завдання і т.д. Але і ті й інші мають потребу в адаптаційно-виховної допо-щі з боку педагога. Доброю формою вирішення цієї заду-чи є так звана домашня школа. Навчаючись в ній, діти легше долають страх перед школою, восстанав-ливают загальнонавчальних навички і прогалини в знаннях, слід придбати-тануть впевненість в своїх силах. Заняття в таких школах проводяться індивідуально або в мікрогрупах, ведуть їх з-никами спеціалізованої установи або педагоги загальноосвітніх шкіл. Зрозуміло, що навчання в домаш-них школах повинно носити розвиваючий характер, спирати-ся на позитивні можливості дитини, в ході занять повинні бути передбачені і корекційні заходи по раз-витию у дітей логічного мислення, пам'яті, уваги. Щоб розташувати дітей до навчання, потрібно дуже обережно використовувати оцінки. На перших порах слід оцінювати тільки старанність, ставлення до занять, а потім, пості-пінно включати в коло оцінки знання і вміння, набуває-мі дітьми.
Посередницька і Патри-нірующая.
Починаючи свою діяльність в дитячому будинку, соці-ний педагог повинен добре уявляти, з якою катего-рией дітей йому доведеться працювати.
Медико-психолого-педагогічні проблеми дітей, які перебувають в дитячих будинках, досить докладно дослі-дова вченими М. І. Лісіна, В. С. Мухіної, А. М. прихо-жан, Е. О. Смирнової та ін.
У вихованця дитячого будинку виникає і безліч со-ціальних проблем: особисті - отримання особистих документів (паспорта, свідоцтва про народження, свідоцтва про смерть батьків та ін.); матеріальні (отримання пенсій, допомог, аліментів), отримання житлоплощі (велика частина дітей не має свого житла і прописки), працевлаштування випускників та їх подальше професійне освіту.
Складний виховний процес в дитячому будинку вимагає від вихователів з'ясування не тільки його сьогоднішніх, поточних за-дач, але і розкриття тенденцій розвитку як дитини, так і кол-тиву, в якому він знаходиться. Одна з головних задач при цьому - формування гуманних відносин, які виражаються в безкорисливої моральної допомоги всім, хто цього потребує; в повазі іншої людини, в чуйності, емоційності, відгук-чивости на чуже горе і чужу радість, на переживання іншого;
дбайливого ставлення до гідності людської особистості.
Проблеми адаптації дитини, яка потрапила в дитячий будинок, ре-абілітації дітей девіантної поведінки, інтеграції воспи-танніков в суспільство є важливими в діяльності соці-ального педагога.
Медична реабіліта-ція вважає проведення комплексу оздоровчих і лікув-них заходів.
Психологічна реабілітація пов'язана з проведенням занять по зняттю тривоги, занепокоєння, напругу вання дитини в дитячому будинку.
Педагогічна реабілітація вважає проведення додаткових занять за програмою загальноосвітньої школи, а також корекційних занять.
При формуванні у дітей прагнення до знань ис-користується індивідуальний підхід, який передбачає:
- співвіднесення рівня розвитку дітей притулку з рівнем розвитку дітей даного віку;
- позитивну оцінку успіхів (похвалою, підбадьорювання третьому, заохоченням);
- облік схильностей і можливостей дитини;
- цікавість і наочність матеріалу в процесі навчений-ня і виховання;
- допомога в налагодженні взаємин з однолітками і вчителями;
- навчання володінню словом.
Питання і завдання для самоконтролю
1. Які основні види піклування дітей-сиріт в Росії?
4. Розробіть програму навчання прийомних батьків.
6. Сформулюйте рекомендації співробітникам дитячого будинку по створенню ефективної виховної середовища.
2. Виховання дітей у неповній сім'ї: Пер. з чеськ. / Общ. Ред. Н. М. Єршової. - М. 1987.
3. Буянов М.І. Дитина з неблагополучної сім'ї. М. Просвітництво, 1988.