Банки для здійснення своєї комерційної діяльності повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів. Специфіка діяльності банків полягає в тому, що вони, з одного боку, привертають з різних джерел часів-но вільні грошові кошти, а з іншого - розміщують їх, задовольняючи потреби підприємств, організацій, населе-ня, які потребують додаткових ресурсах на умовах повернення і платності.
Банківські ресурси - сукупність коштів, знахо-дящіхся в розпорядженні банків і використовуються ними для кре-дітних та інших активних операцій. Слід розрізняти термін "ресурси банку" та термін "ресурси кредитування". Друге по-нятие набагато вже, оскільки визначає лише ту частину ресур-сов банку, яка використовується ним для кредитних вкладень.
Джерела банківських ресурсів утворюються в результаті про-ведення банками пасивних операцій. Виділяють наступні ос-новні групи пасивних операцій комерційних банків:
· Первинне розміщення пайових і боргових цінних паперів власної емісії;
· Формування і збільшення фондів банку;
· Кредити і позики, отримані від інших юридичних осіб;
При здійсненні комерційним банком тих чи інших пасивних операцій у нього утворюються різні види ресур-сов: власні та залучені.
Власні кошти комерційного банку складаються з сформованих ним фондів і прибутку, отриманої банком в результаті його діяльності в поточному році і на про-тяженіі минулих років. Фонди банку складають основу соб-дарських засобів. Кожен з них має певне цільове призначення. Відрізняються також порядок і джерела їх фор-мування.
Як зазначалося в параграфі 18.1, відправною точкою в орга-нізації банківської справи є формування комерційним-ськими банками статутного фонду
Крім статутного фонду комерційні банки формують ряд фондів спеціального призначення (наприклад, резервний фонд, фонд розвитку банку і т.д.), джерелами створення та поповнити-ня яких є прибуток банку. В окрему групу можна виділити фонди банку, утворення яких пов'язане з різними зовнішньоекономічними факторами. Це так називаються ваемие фонди переоцінки.
Особливу групу в фондах банку складають кошти, аккуму-лірующіеся в результаті нарахування зносу основних засобів.
До складу власних коштів банку входить ряд інших еле-ментів:
· Створені за рахунок прибутку банку резерви на ризики та платежі;
· Емісійні різниці, що утворюються в результаті реалізації первинно акцій, що розміщуються за ціною, що перевищує їх номінальну вартість;
· Перерозподілу прибутків звітного року і минулих років.
Слід розрізняти поняття "власні кошти" і "соб-жавного капітал банку". Якщо перше поняття - узагальнене, що включає всі пасиви банку, утворені в ході його внут-ренней діяльності, то власний капітал банку є розрахунковою величиною. Він може включати, крім певних статей власних коштів, і окремі види при-залучених. Прикладом таких коштів може бути субордініро-ний кредіт.Возможность його прирівнювання до влас-ним засобів обумовлена специфічними вимогами, яким даний кредит повинен відповідати. наприклад:
· Досить тривалі терміни залучення (не менше п'яти років);
· Відсутність можливості витребування кредитором раніше передбачених договором термінів погашення;
· Виплата основної суми боргу тільки після закінчення терміну дії договору.
Власний капітал банку виконує ряд найважливіших функцій, з них основні - захисна, оперативна, регулюються-ючий.
Захисна функція полягає в можливості захисту інтересів вкладників, там як власний капітал може служити джерелом виплати коштів за зобов'язаннями при втраті ліквідності банку і при його ліквідації. Капітал голок-рает роль своєрідної захисної "подушки" і дозволяє банку продовжувати операції у разі виникнення великих непред-бачених втрат або витрат.
Оперативна функція проявляється в тому, що банк за рахунок резервів, фондів і прибутку, що складають його капітал, мо-же виробляти ряд витрат (наприклад, з придбання основ-них фондів і нематеріальних активів), здійснювати інвес-тиции в статутні фонди інших суб'єктів і т.п.
Регулююча функція власного капіталу банку заклю-чає в тому, що центральні банки, встановлюючи обязатель-ні для всіх комерційних банків економічні нормативи, ряд яких пов'язаний з розміром власного капіталу, мають реальну можливість регулювати діяльність банків. Та-кими нормативами для банків Республіки Білорусь є: достатність капіталу; максимальний розмір ризику на один-го клієнта; максимальний розмір великих кредитних ризиків; максимальних розмір ризику за коштами, розміщеними в за-рубіжних країнах, які не є членами Організації еко-номического співпраці і розвитку; максимальний раз-мер ризику на одного кредитора (вкладника); максимальний розмір власних вексельних зобов'язань; норматив навчаючи-сті банку за рахунок власних коштів у статутному фонді од-ного юридичної особи; максимальний розмір притягнутий-них коштів фізичних осіб та ін.
Власний капітал банку є основою його коммер-чеський діяльності, забезпечує фінансову стійкість банку і його платоспроможність, служить джерелом покриття непередбачених витрат, які є наслідком різних ризиків банку.
Значну частину банківських ресурсів складають при-потяг кошти. За усталеною в світовій банків-ської практиці традиції, в залежності від способу аку-ції все залучені ресурси поділяються на депозитні та недепозитних. Подібний розподіл здійснюється виходячи з того, хто є ініціатором проведення операцій. До депо-зітам відносяться кошти, які розміщені в банку по же-ланію клієнтів. Вони являють собою грошові кошти, внесені в банк його клієнтами - юридичними та фізичних ос-кими особами. Ресурси не депозитного характеру являють собою кошти, які залучаються з ініціативи банку. Подібну частина ресурсів іноді класифікують як позикові кошти.
За економічним змістом депозити можна розділити на кілька груп:
Основною характеристикою всіх депозитів до востребова-ня є можливість їх власників без попереднього повідомлення користуватися цими засобами: виробляти за рахунок них платежі та перерахування, отримувати їх частина для ис-користування на дозволені законодавством цілі у вигляді готівкових коштів, здійснювати їх депонування і навіть пів ве вилучення.
Для банків основна незручність депозитів такого роду свя-зано з досить високим ризиком їх одночасного вилучення і необхідністю підтримки великого запасу коштів для розрахунків по подібним зобов'язанням.
Найбільш стійку частину депозитних ресурсів представ-ляють строкові депозити та ощадні вклади. Під сроч-ними депозитами розуміються грошові кошти, внесені в банк на фіксований термін. У деяких випадках коммерчес-кі банки вдаються до оформлення термінових депозитів депо-зітнимі і ощадними сертифікатами.
Для банку з точки зору управління його ліквідністю де-позитив термінового характеру є найбільш прийнятними, так як вилучення цих коштів їх власниками передбачає-ся лише після закінчення обумовлених термінів.
Недепозитними (позиковими) засобами прийнято вважати ресурси, які формуються комерційними банками шляхом продажу власних боргових зобов'язань (векселів, обли-гацій, банківських сертифікатів) на грошовому ринку або шляхом отримання позик від інших кредитних установ, в тому числі від центрального банку. Недепозитних джерела банків-ських засобів на відміну від депозитів не носять персональний ха-рактер і не асоціюються з конкретними клієнтами банку. Вони купуються на ринку часто на аукціонній основі. Причинами залучення подібних ресурсів можуть бути необ-ходімость збільшення залишку коштів на кореспондентському рахунку для завершення міжбанківських розрахунків і оперативне регулювання ліквідності банку. Купівля ресурсів на між- банківському ринку може бути пов'язана також з можливістю їх ефективного використання на конкретні цільові про-грами, а іноді таким чином мобілізується відсутня частина ресурсів для задоволення потреб найбільш зна-чімих клієнтів банку.
Під структурою банківських ресурсів розумі-ється співвідношення часток різного роду ресурсів банку в їх со-сукупними обсязі. На структуру ресурсів впливають різні фактори:
· Стан ринку позикових капіталів;
· Наявність у банку відповідних ліцензій, що дають право здійснювати операції з іноземною валютою і коштами фізичних осіб;
· Тривалість діяльності банку, від якої залежать обсяги власних і залучених ресурсів;
· Склад клієнтури, яка є постачальником залучених коштів;
· Тип банку (спеціалізований або універсальний) і ін.
На особливу увагу заслуговує управління ресурсів і комерційних банків, яке представляє собою діяч-ність, пов'язану з акумуляцією коштів, визначенні-ням розміру і відповідної структури джерел цих коштів в безпосередній ув'язці з розміщенням.
Найважливішим завданням при використанні банками влас-них і залучених ресурсів є одночасне забезпе-чення максимальної прибутковості банківських активів і при-прийнятний рівня ліквідності. Основний обсяг доходів забезпе-ють банкам кредитні вкладення, вкладення в цінні буму-ги і інвестиції; загальна ліквідність банку підтримується за рахунок розміщення ресурсів в високоліквідні активи: кошти в касі на кореспондентських рахунках у центральному банку і в інших комерційних банках. Певна частина ресурсів використовується банками для придбання основних засобів і нематеріальних активів. Подібні активи характеризуються що не ліквідні і не приносять дохід, але вони необхідні для забезпечення нормального функціонування банку, як і будь-якого іншого суб'єкта господарювання.
Значна роль в управлінні банківськими ресурсами належить комерційним банкам, але оскільки зміна розмірів і структури банківських ресурсів надає впливів-ствие на динаміку показників грошової маси, повинно здійсню-ществляться і централізоване регулювання ресурсної ба-зи комерційних банків.
Регулювання ресурсної бази комерційних банків не яв-ляется безпосереднім завданням центрального банку, однак в рамках проведення грошово-кредитної політики Національ-ний банк Республіки Білорусь шляхом реалізації різних методів грошово-кредитного регулювання може надавати прямий або непрямий вплив на розмір ресурсів комерційних банків.
В цілому необхідність регулюючого впливу Націо-нального банку Республіки Білорусь на ресурсну базу когось мерційних банків викликана вимогами забезпечення безопас-ності і ліквідності всієї банківської системи.
Основними цілями управління ресурсами, проведеного комерційними банками, є:
· Підтримання банком власної ліквідності;
· Задоволення попиту клієнтів на кредитні вкладення;
· Отримання прибутку, достатнього для виплати дивідендів в розмірах, які відповідають акціонерів, і для розвитку банку.
Важливим елементом управління ресурсами комерційного банку є управління його пасивами. Воно, як правило, полягає у визначенні оптимальної структури источни-ков банківських ресурсів для конкретного банку.
Одним із завдань, що вирішуються в процесі управління ресурсами комерційного банку, є їх ефективне розміщення, яке відшкодовувала б витрати по їх залученню та забезпечують-валі банку прибуток при одночасному виконанні требова-ний ліквідності з боку Національного банку Республіки Білорусь. Це досягається завдяки тісній взаємозв'язку пас-пасивного операцій з активами. Банк повинен забезпечити коли-кількісний і якісний відповідність розмірів і характеру наявних в його розпорядженні ресурсів напрямками і зро-кам кредитних вкладень, а також вкладень в інші активи.
Комерційні банки здійснюють ресурсне регулювання в основному в оперативному порядку. Щодня відбувається спів-поставлення очікуваних надходжень і зобов'язань, що підлягає щих погашення на конкретну дату. Вільні ресурси можуть бути використані для збільшення кредитних вкладень і для реалізації на міжбанківському ринку. Поряд з оперативним регулюванням комерційні банки складають перспектив-ні плани і прогнози на місяць, квартал, рік та інші періоди.
Управління банківськими ресурсами є досить складним процесом, і від його якості багато в чому залежать лик-видность, прибутковість, рентабельність і загальний фінансовий сос-тояніе комерційного банку.