«Мужність у спадок нащадкам»
(До 65-річчя Великої Перемоги у ВВВ)
Класний керівник 4 «Б» класу
Тема: Мужність у спадок нащадкам (до 65-річчя Великої Перемоги у ВВВ)
Цілі: знайомство учнів з ратними і трудовими подвигами людей; виховання патріотичних почуттів, любові і гордості до Батьківщини, до народу; розвиток пам'яті, мови.
Коли почалася Велика Оте-кількісний війна, захищати Батьківщину від ворога один за одним пішли на фронт три сина Кер-бека Сетовіча Тухужева, житі-ля селища Нартан. Сім'я Тухужевих до революції відноси-лась до найбільш заможним селянам. Батько Кербека Сет Гуловіч мав отару овець, що не-великий табун знаменитої ка-бардінской породи коней, мав славу як добрий, милосердний чоловік. У нього був гостинний двір - один з кращих будинків в селищі Клішбіевском, даху-тий бляхою з різьбленими двері-ми. (Ці двері зараз зберігає-ся в краєзнавчому музеї КБР).
С.Г. Тухужев був героєм Рус-ско-японської війни і користу-вався великою повагою в селі.
Сет Гуловіч Тухужев пере-дав своєму синові своє трудолю-біє, вміння жити, виховувати дітей. До створення колгоспу Кербек Сетовіч теж володів тими ж багатствами, що і батько. Крім того, він був пре-червоним садівником-селекція-нером. Своїм підростали синам - Гете, Керуючий і Борису теж батько готував спе-ціальності хліборобів. Але що почалася якраз в той пе-ріод, коли хлопцям предста-ял вибір життєвого шляху, війна розпорядилася по-своє-му: всіх трьох братів покликала Батьківщина на війну проти веро-Ломна німецьких фашистів.
Сьогоднішня наша розповідь окремо про кожного з них, про їхню мужність, які вони отримали у спадок від сво-його дідуся, героя війни з Японією.
^ Сет Гуловіч Тухужев
Кербек виховував своїх си-новей на прикладі життя і бо-евого шляхи їх знаменитого де-душки, який був удостоєний вищої солдатської нагороди Російської імперії за чоловіка-ство, хоробрість і героїзм, про-явлені їм під час війни з Японією в 1905 році. Сет Гу-Лович входив в кабардинский кавалерійську сотню, відбутися у-явшую з добровольців, кото-які вирушили на край све-та, щоб захищати свою біль-шую Батьківщину від японських агрес-соров.
На жаль, у нас немає доку-ментів, які свідчать про те, за які конкретні під-віги Сет Тухужев був сподоби-ен високої нагороди поряд зі своїми земляками - односель-чанами Тлостанбі Маремовим і Зулкарнєєв Тлянчевим.
За розповідями правнучки Сета Гуловіча, депутата Нартанского сільської Ради ме-стного самоврядування, біб-ліотекаря ЗОШ №2 Зареми (Мадіна) Борисівни Тухужевой, сім'я дбайливо зберігала і той «Георгіївський хрест» і всі документи до нього. Але коли до влади прийшли більшовики, рідні героя завернули все це в промокне в непогоду ганчірку і кудись закопали, вирішивши, що це завадить кар'єрі хлопців при новій владі.
Зате з Російських архівних та інших матеріалів знаємо, ка-де-не мужність, відвагу, героя-вим, завзятість показали бук-вально все кабардинские кава-лерісти на війні з японцями, маємо їх колективний порт-рет.
«Вони не були навчені сучас-менному методу ведення виття-ни, не мали уявлення ні про стратегію, і про тактику, - на-писано в одному з архівних документів. - Замість цього у цих високих, ставних багаті-рей з надлишком були такі ка-пра ці, як зразкову чоловіка-ство, героїзм, відчай, абсолютно зневажливе ставлення до можливої смер-ти на поле битви. Ці «необ-нені» кіннотники раптово, дружно, як блискавка, як ураган налітали на стрункі ряди оборони японців, що викликаючи-ло паніку, справжній перепис-лох в їхньому стані таким чином, що хвалені самураї викиду-ли свою зброю і зверталися в безладну втечу ".
Безумовно, одним з тих, про мужність яких так яскраво ска-зано в цьому документі, були також Сет Тухужев, Зулкарней Тлянчев і Тлостанбі Марем. Тому ставати зрозумілий-ним, чому вони отримали ви-сокие бойові нагороди.
Таким чином, герой Япон-ської війни Сет Тухужев вмес-ті зі своїми генами і передав у спадок онукам і прав-нукам свою мужність і відвагу. Наша розповідь про те, хто ці героїчні нащадки Сета Гуловіча Тухужева і чим вони теж прославили своє ім'я.
Він найстарший з трьох онуків Сета, синів Кербека. Народився Гета 10 травня 1909 року. Після закінчення ШКМ (школа, колгоспної молоді) він вме-сте з батьком стає садово-будинок зовсім недавно створене-го в Нартане колгоспу.
У 1932 році Гета Кербековіч був покликаний на кадрову службу до лав Червоної Армії. Після демобілізації він по-зобновляет роботу в садівник-стве. Молодому і утворений-ному хлопцю передалися глиб-кі знання, великий досвід по вирощуванню фруктових на-насаджень, якими володів його батько, навіть перевершив його в селекційному справі, вирощені-вання нових сортів плодових дерев в умовах Нартай. І гідною оцінкою його успе-хов в садівництві стало те, що він став учасником ВДНГ (вис-тавки досягнень народного господарства) в Москві, винагороджу-ден почесним знаком «Садо-воду - городники» і офіційні-ально визнаний майстром-се-лекціонером садових культур.
Але скоро перестали прихо-дить листи, зв'язок з Гетой пре-рвалася раптово. Довгих п'ять років його мати, дружина і малень-кі діти жили в тривозі і не-веденні про те, що з їх люби-мим сином, чоловіком і батьком.
Його молодші брати Керуючий і Борис, йдучи захищати Ро-дину, не знали про причини мовляв-чення Гети. про те, де і як він воює. В одному вони були пів-ністю впевнені: їх брат буде битися до останньої краплі крові і ніякої мови про те, щоб він виявився в полоні, не може бути, живим він ні в якому разі не зда-стся в руки ненависного вра-га. Єдиною причиною мовчання Гети брати вважали його гі6ель, про яку з якоїсь причини не було повідомлено його рідним. І Керуючий, і Бо-рис, вирушаючи на фронт, по-клялися жорстоко помститися НЕ-мецкім фашистам і за брата, і за всіх наших людей, кото-які загинули від їх рук. І вони дотримали свого слова.
Керуючий Тухужев в дитинстві і юності, які збіглися з до-військовим періодом, коли був неймовірно високий ентузі-азм радянських людей, искрен-ні вірили, що вони будують небачену досі. Нове щасливе життя для всього народу, пройшов всі етапи пат-ріотіческого виховання під-Растан покоління, був одним з перших піонерів Нартай, комсомольцем, а за-тим і членом коммуністічес-кой партії. Через дуже мно-го років, пройшовши, як то кажуть через вогонь, воду і мідні труби і, ставши солідним мужчи-ної, він з розчуленням, носталь-гією згадував роки, прове-дені в знаменитому колгосп-ном піонерському таборі, кото-рий був розташований на краси-вої лісовій галявині біля Хрус-тального джерела. Тут він по-лучіл перший і назавжди за-пам'ятає урок патріотіз-ма, урок любові до Батьківщини.
Народився Керуючий в 1916 році. Після піонерського табору став одним з перших учнів толь-ко що відкрилася в селі школи колгоспної молоді (ШКМ). Тут дуже велику увагу приділяли підготовці підлітків до майбутньої служби в легендарній Червоної Армії, звичайними були походи, заня-ку в гуртку на отримання значка «Ворошиловський стре-лок», розучування патріоти-чеських пісень, на кшталт «Якщо завтра війна, якщо завтра в похід. " і т.д.
Словом, покоління Карачая Тухужева зустріло початок Ве-Лікою Вітчизняної війни цілком морально, духовно, фізично підготовленими до захисту своєї Батьківщини.
До кінця війни Керуючий Тухужев залишався в складі цієї дивізії, яка за бойові заслуги отримала почесне найменування Запорожско- Хінганском Червонопрапорної ордена Суворова II ступеня дивізії.
Керуючий Кербековіч пишався тим, що він вніс частинку своєї праці в розгром ворога під Сталінградом. Його 203-а дивізія воювала на зовнішньому кільці оточення армії фельдмаршала Паулюса, пройшла з запеклими боями 250 кілометрів, звільнивши від фашистів 12 великих населених пунктів і близько 100 хуторів.
У скарбничку перемог дивізії, які і були пізніше гідно оцінені присвоєнням вище названого почесного найменування, її воїни внесли тільки протягом першого року свого існування понад 17 тисяч знищених близько однієї тисячі взятих полон солдатів і офіцерів ворога, 90 підбитих танків і бронемашин, два десятка збиті літаків. У ці перемоги вніс свій гідний внесок і наш мужній земляк Керуючий Тухужев, який в ході з боїв був тяжко поранений. І як тільки він оговтався і покинув госпіталь, він знову влився в число тих, хто вже без оглядки гнав загарбників геть з на-шей країни.
Керуючий брав участь у форсуванні Дніпра недалеко від знаменитої електростанції, був серед групи відчайдушних бійців, які під ураганним вогнем противника переправилися через річку, зайняли на ворожому березі плацдарм довжиною 1400 і глибиною до 450 метрів і дали можливість нашим головним силам перекинути туди досить сил, техніки, щоб дезорганізувати потужну оборону противника. У складі своєї знаменитої дивізії К.К. Тухужев звільняв Краснодон, Свердловськ, Ровеньки, Миколаїв, Одесу, Тирасполь, Кишинів, з боями дійшов до столиці Чехословаччини Праги, де і закон-чіл війну на добу пізніше дня, коли нашими був узятий Берлін і основні сили німців капі-туліровалі. Правда, закінчив він тоді війну тільки на запа-де, після чого йому і його диви-зії випала доля прийняти бій-ше участь в розгромі япон-ців, зокрема, в преодоле-ванні з боями Великого Хінгану, де наші частини показали чудеса хоробрості, звернувши са-Мура в втеча.
Отже, рівно через сорок років з того часу, коли царська ар-мія, куди входив і георгіївський кавалер Сет Тухужев, зазнавши-ла ганебної поразки від Япо-нії, наші війська, де служив тепер і його онук Керуючий, на-чисто розбили саму сильну в той час в Азії Квантунську армію і відновили потоптаний-ву колись японцями спра-ведливость, взяли реванш за той далекий поразку.
За мужність і відвагу, прояв-лені в боях з захват-чікамі, Керуючий Тухужев був нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня і бойовими медалями-ми.
Демобілізувавшись у 1946 році, К.К. Тухужев зі свій-жавної йому чесністю і сумлінністю виконував відповідальні роботи в род-ном колгоспі «Нартан» і в Нальчику. Пішов на пенсію в 1973 році і до смерті брав активну участь в діяльно-сті ветеранської організації міста Нальчика.
Ясно, що з закінченням похо-да в Західну Україну і Західну Білорусію Борисов не демобілізували. Він отримав звання лейтенанта і був на-значен помічником 14-го пол-ка третьої гвардії кавалерії-ської дивізії. Потім він стано-вится артилеристом гірської артилерії.
У складі цих військ Борис Кербековіч приймає актив-ве участь у визволенні Курська під час знаменитої Курсько-Орловської битви ле-том 1943 року. Потім Б.К.Туху-жув звільняв Польщу, Че-хословакію, брав участь в раз-грім ворога в Румунії і взя-тії столиці цього колишнього со-юзніка фашистської Німеччини. І, нарешті, наш мужній земляк взяв участь в сра-женіях за Берлін. Тут же він і закінчив війну. За бойові заслуги Борис Кербековіч нео-днократно отримував Благодар-ності від Верховного главноко-Манді Червоної Армії І. В. Сталіна. Він нагороджений бойовою медаллю «За перемогу над Німеччиною» та пізніше Юбі-лейн медалями, заснований-ними в честь 20-річчя і 30-річчя Перемоги у Великій вітч-жавної війні, а також медалями в зв'язку з 50-річчям і 60-річчям Збройних Сил СРСР.
Закінчилася восьмирічна епопея Бориса Кербековіча Тухужева, протягом якої він не бачив ні рідних, ні поблизу-ких, ні рідної землі, 17 травня 1946 року, коли його демобілі-заклику.
Вдома на нього зустріла повна розруха, за два місяці оккуп-ції фашисти розграбували все багатства, накопичені колхами-зом в передвоєнні роки, раз-руйнували все 14 капітальних бригадних польових станів, ферми, стайні, розтягнули техніку.
Відразу ж після повернення в село, Борис без єдиного дня відпочинку включився в роботу по відродженню колгоспу, села. Він вступив в коммуністічес-кую партію, а колгоспники через брали його головою од-ного з трьох колгоспів Нартай, який носив ім'я Л.П.Берія. Він очолював господарство ряд років до об'єднання всіх трьох кіл-хозов в один.
У 1952 році молодого, грамот-ного і чесного Бориса Тухуже-ва направили на навчання в місто Ленінград на центральні фі-нансових курси підвищення кваліфікації при Міністер-стве фінансів РРФСР. Курси він закінчив на добре і отлич-но, що дало йому можливість успішно працювати в фінан-вих органах району та села. Зокрема, одинадцять років бе-зупречно виконував зобов'язане-сті голови ревізійної комісії колгоспу «Нартан». Він тричі обирався депута-том сільської Ради народ-них депутатів.
До своїх бойових нагород Бо-рис Кербековіч додав в 1970 році медаль «За доблесть-ний працю. В ознаменування 100-річчя від дня народження В.І. Леніна », що свідок-ствует про його гідному внесок в розвиток рідного колгоспу, процвітання села.
Гідною оцінкою його бій-вих і трудових заслуг було і те, що йому була встановлена престижна в той час персо-нальная пенсія республіканс-кого значення.
Він правнук героя Японської виття-ни Сета Гуловіча, син його вну-ка Карачая. Олександр Карача-евич перейняв всі риси чоловіка-ства, відваги і героїзму, якими володіли його знаменитого прадіда, батько і брати батька, про ко-торих ми вже розповіли. Був хлопець глибоким патріотом сво-його народу і Росії, де він по-лучіл три вищі освіти, придбав шану і повагу всіх, хто знав його людей. Закінчивши СШ №9 міста Нальчика з зо-лотой медаллю в той час, ко-ли її давали тільки за глибокі, феноменальні знання, він біс-препятственно надійшов на мед-фак КБГУ, разом з червоним дипломом, отримав спеці-ність стоматолога. Потім, не перериваючи роботу, жадібний до знань хлопець успішно вікон-чіл ще два факультети вузу - філологічний і историчес-кий.
Знання, отримані в ре-таті навчання на цих двох після-дних факультетах, наклали незгладимий відбиток на його характер, формування його короткою, але яскравою політич-кою біографії, зробили його ис-тінним патріотом свого наро-да - адигів, розкиданих по всьому світла. З історії він знав усі подробиці про трагічну долю черкесів, 90% яких були винищені царськими вої-лаву або насильно виселені зі своєї території. Вивчивши ан-глійскій мову в ході навчання на філологічному факультеті, хлопець готував видати в США на цій мові книгу, яка озна-коміла б західних читачів з героїчною і трагічною долею адигів.
А настільними книгами у нього були романи абхаза Баграта Шінкуби «Останній з ушед-ших» і вихідця їх черкесів Михайла Лохвицького «Громовий гул», які яскраво описували історію загибелі сотень тисяч ні в чому не винних черкесів, в тому числі повністю зникнувши-шего з лиця землі цілої гілки адигського народу - Убихи.
І коли над іншою гілкою це-го народу - абхазами вже в наш час теж нависла смертель-ва небезпека в результаті на-падіння на них грузинських військ, Олександр залишив свою улюблену роботу, незавершена-ву книгу англійською мовою, наражаючи на смертельну загрозу так вдало почалася було наукову кар'єру, він без поділу-Мья влився в число наших доб-ровольцев, які відправлені-лись зі зброєю в руках відстає-вать свободу і незалежність братнього народу. Але йому не судилося побачити перемогу наших хлопців і повсталого аб-хазского народу над агресора-ми. Виконуючи бойове завдання командування абхазької ар-ми Академії, він трагічно загинув.
Народ і уряд братс-кой країни високо оцінили зас-луги нашого молодого патріота (загинув він у 42-річному віці), йому було присвоєно звання Ге-рою Абхазії. З усіма вояцькому-ми почестями, в супроводі тодішнього офіційного пред-ставники Абхазії в КБР В. Ар-дзінби і бойових друзів його тіло привезли в нашу республіку і поховали в рідному селищі Нартан.
Вдячні односельці увічнили ім'я свого бойового-го сина, який віддав своє життя в розквіті молодості за праве діло братнього народу, присво-ів його ім'я одній з вулиць Нарта-на.
Це він і ще десятки його отча-янних бойових соратників це-ною свого життя заклали ос-нову сьогоднішньої суверенної Абхазької Республіки. І защи-щенний ними народ шанує їх па-м'яти, називаючи їх іменами ули-ці, школи, санаторії, інші установи.
- Так чому ратні зустрічі з ворогом рідній землі завжди закінчувалися нашою перемогою, хоч як важко було її здобути? Чиїми словами ми можемо закінчити наш урок? (Словами Олександра Невського: «Хто з мечем до нас прийде, від меча і загине!»)