духовно-моральної сфері загальним надбанням всіх народів є-ються великі досягнення науки, мистецтва, культури, а також загально-людські моральні цінності.
Залежність може бути елементарною, прямою залежністю від свого товариша, брата, колеги. Залежність може бути складною, опосередкований-ної. Наприклад, залежність нашої індивідуального життя від рівня раз-витку суспільства, результативності економічної системи, ефективності політичної організації суспільства, стану моралі. Мають місце залежності між різними спільнотами людей (між міськими і сільськими жителями, студентами і працюють і т.д.).
1) суб'єкти зв'язку (їх може бути двоє чи тисячі людей);
2) предмет зв'язку (тобто з приводу чого здійснюється зв'язок);
3) механізм свідомого регулювання взаємин між суб'єктами або "правила гри".
Контакти зацікавленості. Чому ви виділяєте з людей того людини або іншого? Ця людина вам може бути цікавий тому, що володіє певними цінностями або рисами, відповідними вашим потребам (у нього, наприклад, цікава зовнішність, володіє інформацією, потрібною вам). Контакт зацікавленості може перерватися залежно від багатьох факторів, але перш за все:
1) від ступеня взаємності інтересів;
2) сили інтересу особистості;
3) навколишнього оточення. Наприклад, красива дівчина може прив-лягти до себе увагу молодої людини, але може виявитися байдужість-ної підприємцю, хто цікавиться, в основному, розвитку власної справи, або професору, відшукувати наукові таланти.
Орієнтація на інших, виконання очікувань-зобов'язань - своєрідна плата, яку дійову особу має платити за спокійні, надійні, цивілізовані умови задоволення своїх потреб.
Більш масовим є ціннісно-раціональне дію, підпорядкованих-ненное певним вимогам, прийнятим в цьому суспільстві цінностям. Для індивіда в цьому випадку немає будь-якої зовнішньої, раціонально-поня-тій цілі, дія за словами М. Вебера, завжди підпорядковане "заповідей" або вимогам, в покорі яким даний людина бачить борг. У цьому випадку свідомість діяча в повному обсязі раскрепощено; в разре-шеніі протиріч між метою та орієнтацією іншим він повністю покладається на прийняті ним цінності.
Виділяються два види взаємодії: співробітництво і суперництво. Співпраця передбачає взаємопов'язані дії індивідів, спрямовані на досягнення загальних цілей, з обопільною вигодою для взаємодіючих сторін. Взаємодія на основі суперництва включає в себе спроби відсторонення, випередження або придушення сопер-ника, що прагне до ідентичних цілей.
Якщо на основі співпраці виникають почуття подяки, потреби в спілкуванні, бажання поступитися, то при суперництві можуть виникати почуття страху, неприязні, злості.
Потреба - стан нестачі, відчуття потреби в чому-небудь необхідному для життя. Потреба є джерелом діяльності і первинною ланкою мотивації, вихідним пунктом всієї системи стимули-вання.
Він виділив п'ять видів потреб:
1) фізіологічні - у відтворенні людей, їжі, диханні, одязі, житлі, відпочинку;
2) потреби безпеки і якості життя - стабільності умов свого існування, впевненості в завтрашньому дні, особистої безпеки;
4) потреби престижу - в повазі з боку "значимих інших", службовому зростанні, статус, визнання, високу оцінку;
5) потреби самореалізації, творчого самовираження і т.д.
А. Маслоу переконливо показав, що незадоволена потреба в їжі може блокувати всі інші мотиви людини - свободу, любов, відчуття спільності, повагу і т.д. голод може служити досить ефективним засобом маніпулювання людьми. Звідси випливає, що не можна недооцінювати роль фізіологічних і матеріальних потреб-ностей.
Становлення системи потреб сучасної людини - процес тривалий. В ході цієї еволюції через кілька етапів відбувається перехід від безумовного домінування вітальних потреб, при-сущих дикуну, до цілісної багатовимірної системі потреб нашого сучасника. Особистість все частіше і частіше не може, та й не хоче пре-небрегать жодної зі своїх потреб на догоду іншій.
Саме, інтереси і перш за все інтереси економічні, матеріальних-ні, мають вирішальний вплив на активність чи пасивність великих груп населення.
Цінності - об'єкти різного роду, здатні задовольняти челове-етичні потреби (предмети, заняття, відносини, люди, групи та ін.).
У соціології цінності розглядаються як такі, що історично конкретний характер і як вічні універсальні цінності.
1) смисложиттєві (уявлення про добро, зло, благо, щастя);
а) вітальні (життя, здоров'я, особиста безпека, благо-стан, сім'я, освіта, якість продуктів і т.д.);
б) демократичні (свобода слова, партій);
в) суспільного визнання (працьовитість, кваліфікація, социаль-ве положення);
г) міжособистісного спілкування (чесність, безкорисливість, добро-бажаність, любов і ін.);
д) особистого розвитку (почуття власної гідності, драбин-ня до освіти, свобода творчості і самореалізації і ін.);
а) традиційні (любов і првязанность до "малої Батьківщини", сім'ї, повагу до влади);
Якщо розвиток, що відбувається в деякій системі, наближає її до певного ідеалу, оцінюваного позитивно, то ми говоримо, що розвиток є прогрес. Якщо зміни, що відбуваються в деякій системі, призводять до зникнення і збідніння її складових елементів або існуючих між ними відносин, то система піддається регресу. У сучасній соціології замість терміна прогрес все більше користуються поняттям "зміна". Як вважають багато вчених термін "прогрес" висловлює ціннісне думка. Прогрес означає зміна в бажаному напрямку. Але в чиїх цінностях може бути виміряна ця бажаність? Наприклад, будівництво атомних електростанцій які зміни собою уособлюють - прогрес чи регрес?
Моральне розвиток груп може бути виміряна ступенем відповідності їх суспільного життя, визнаним в них моральним критеріям, але може бути також виміряна і ступенем "щастя", досягнутого їх членами.
У будь-якому випадку краще говорити про розвиток особливо і прийняти дефініцію, яка не включає жодної оцінки, а дозволяє вимірювати рівень розвитку об'єктивними критеріями і кількісними заходами.
Термін же "прогрес" пропонує залишити для визначення ступеня досягнення прийнятого ідеалу.
Найчастіше під час відносно стабільного розвитку суспільства, ідеал регулює діяльність людей і суспільні відносини безпосередньо, а опосередковано, через систему існуючих норм, виступаючи системним принципом їх ієрархії.
Ідеал, як ціннісний орієнтир і критерій оцінки дійсності, як регулятор суспільних відносин, є виховує силою. Поряд з принципами і переконаннями він виступає компонентом світогляду зору, впливає на формування життєвої позиції людини, сенсу його життя.
Орієнтація тільки на ідеал часто призводить до певного спотворення дійсності; бачення сьогодення крізь призму майбутнього нерідко веде до того, що дійсне розвиток відносин підганяється під заданий ідеал, тому що виникає постійне прагнення цей ідеал наблизити, найчастіше ігноруються реальні суперечності, запобігати негативним явищам, небажані наслідки зроблених дій.
Ідеали наштовхуються на опір дійсності, тому вони втілюються не в повній мірі. Щось з даного ідеалу втілити-ється в життя, щось видозмінюється, щось відсіюється як елемент утопії, щось відкладається на більш віддалену перспективу.
Це зіткнення ідеалу з дійсністю розкриває важливу особливість буття людини: людина не може жити без ідеалу, мети; критичного ставлення до цього. Але людина не може жити і одними ідеалами. Його справи і вчинки побуждаются реальними інте-самі, він повинен постійно погоджувати свої дії з готівковими коштами втілення ідеалу в життя.
Традиційний погляд, склався в нашому суспільствознавстві, зводився до того, що існував лише один справжній комуністичний ідеал, в основі якого лежить сувора теорія наукового розвитку. Все осталь-ні ідеали вважалися утопічними.
Людина існує за рахунок обміну речовин з навколишнім середовищем. Він дихає, споживає різні природні продукти, існує як біологічне тіло в межах певних фізико-хімічних, органічних та інших умов навколишнього середовища. Як природне, біологічне істота, людина народжується, росте, дорослішає, старіє і вмирає.
Все це характеризує людину як біологічна істота, визначає його біологічну природу. Але разом з цим він відрізняється від будь-якої тварини і перш за все такими рисами: виробляє свою власну навколишнє середовище (житло, одяг, знаряддя праці), змінює навколишній світ не тільки за міркою своєї утилітарної потреби, а й за законами пізнання цього світу, так само як і за законами моральності і краси, може діяти не тільки за потребою, але і по свободі своєї волі і фантазії, дія тваринного же орієнтується виключно на задоволення фізичної потреби (голод, інстинкт продовження роду, груп ші, видові інстинкти і т.п.); свою життєдіяльність робить предметом, осмислено до неї ставиться, цілеспрямовано змінює, планує.
1. Дубінін Н. П. Що таке людина. - М. Думка, 1983.
Сорокін П. / Соціологія М. 1920