Перед істориками Башкирії стоїть відповідальне завдання - розкрити перед сучасниками історію свого народу, від етапу до етапу простежити мужню боротьбу трудящих за вільну і счастли-ву життя.
Основна причина слабкої вивченості ранніх періодів історії башкирського народу полягала (і полягає) в нестачі источ-ників. Башкирська феодальна історіографія не має давніх тради-цій. До теперішнього часу, наприклад, науці не відомо жодного до- кумента, історичного твору або літопису, які датувалися б періодом до XVI в. і виходили б від самих башкир. Значною мірою пояснюється це тим, що до середини XVI ст. т. е. до приєднатися-ня кУкаіни, башкири не мали не тільки своєї політичної організації (державності) і постійної системи місцевого управ-ня. Тому ще до недавнього часу історія Башкирії до XVI в. вивчалася головним чином на підставі уривчастих відомостей, содер-жащіхся в українських літописах та історико-літературних пам'ятках інших народів. Надзвичайно вузьке коло джерел протягом длитель-ного часу не давав дослідникам можливості більш-менш широко розгорнути вивчення ранньої історії башкирського на-роду.
Таким чином, історики Башкирії вже давно гостро відчувається не-обходимость знайти джерела, які дали б можливість хоча б частково заповнити «білі плями» в розробці історії Башкирії до XVII в. Пошуки такої документальної бази дали несподівані резуль-тати. Виявилося, що в Башкирії існують, і довгий час знаходяться в забутті найцікавіші документи, уважне вивчення яких може пролити світло на багато важливих моментів ранньої і середовищ-невековой історії-Башкирії. Ці документи - башкирські шежере.
на походження башкирських шежере і 'їх розвитку як історичного джерела.
У башкир, як і в ряді інших в минулому кочових скотарських народів, здавна існував звичай складати родовід свого роду. У родовід включалися члени роду по чоловічій лінії. Каж-дий член роду мав добре знати свій родовід. Знання в цій галузі башкири передавали своїм дітям і онукам.
Народження цього звичаю було пов'язано, мабуть, з принципом родо-вої екзогамії у башкир. Башкирська рід, на відміну від родоплемінних організацій осілих землеробських народів, не мав твердо окреслених кордонів. Рід у башкир був лише один з ланок багатоступінчастої родоплемінної системи. Це ланка, як і інші ланки всієї родоплемінної системи, було схильне постійним, хоча я мед-ленним, змін. Родова організація у башкир могла перетворитися в племінну, розпавшись на кілька самостійних пологів, або, навпаки, перетворитися в родове підрозділ, влившись до складу іншого, більш сильного роду. У цих умовах, природно, суворе дотримання існуючого v башкирів принципу екзогамії вимагало точного знання родоводу. Таким чином, складання і знання ро-дословной спочатку було необхідністю, продиктованою звичаями патріархально-родових відносин. Найбільш точно і докладно знали родовід (шежере) аксакали роду, проте, згідно зі звичаями, і ря-довие башкири мали запам'ятовувати імена своїх предків до 10-15 коліна.
Ці традиції в побуті башкир зберігалися дуже довго. Навіть в на-варте час нерідко зустрічаються люди похилого віку, які знають свою родослов-ву в межах 10-12 поколінь.
Однак уже в період панування патріархально-родових отноше-ний шежере стали переростати своє первісне призначення. Пере-даючись від батьків до дітей і онуків, родоводи поступово стали со-воджуватись розповідями про події, які відбувалися при житті родового вождя - б'ючи. З покоління б покоління шежере стали перетворюватися на своєрідну неписане історію роду або пле-мени. У цій історії знаходили відображення і подання даного роду про своє походження, і події, пов'язані з міжплемінний боротьбою, і генеалогії родоплемінної знаті і т. Д.
Таким чином, процес перетворення башкирських шежере в письмові документи був досить тривалим. До наших днів ше-Жере дійшли в копіях XVIII-XIX ст. і тільки в ряді випадків - в більш ранніх списках.
Зараз багато хто з цих матеріалів в сукупності з генеалогії, а також народними переказами про походження того чи іншого пле-мени, представляють для істориків і етнографів винятковий ін-терес. Вони дозволяють не тільки заповнити деякі «білі плями» в області ранньої історії Башкирії, а й більш глибоко, ніж раніше, ис-слідувати суспільний лад башкирів в період становлення і розвитку феодальних відносин.
Обмовимося, що при всьому цьому шежере зберігали і своє тради-ционное значення. Це була історія, генеалогічна літопис певного роду, певного племені. В якості такої шежере було атрибутом патріархально-родового життя. Наявність шежере в башкир-ському роді було так само обов'язково, як обов'язкові були такі родо-ші атрибути, як тамга, птах, дерево. У XVII-XVIII ст. пов.1 елементи колишньої патріархально-родового життя перетворилися вже здебільшого в пережитки, але все ж в суспільстві, де панували патріархально-феодальні відносини, ці пережитки ще довго зберігали визначено-ве значення в побуті башкир. Тому башкири в цілому дбайливо відно-сілісь до збережених найбільш старим текстам шежере, прагнучи не вносити в них істотних змін.
Важливо підкреслити, що шежере не їсти явище, притаманне тільки башкирам. На певній стадії суспільного розвитку, а саме в епоху розкладання родового ладу і формування класових отноше-ний, складання генеалогій мало місце у багатьох народів. У народів, в житті яких до порівняно недавнього часу зберігалися атрі-пляшок патріархально-родового укладу, генеалогії або спогад про них живі ще й у наші дні. Усні шежере існують серед казахів, туркменів, башкирів, киргизів, монголів та інших народів. Ці пам'ятні-ки стародавньої та середньовічної історії у різних народів можуть називаються тися по-різному (шежере, Тайра, тарих і т. Д.), Але суть їх залишається приблизно однаковою, т. Е. Вони включають родовід того чи іншого роду з більш або менш докладним викладом найбільш видатних подій з життя даної родоплемінної групи.
живуть серед башкир і туркмен в усних переказах або в шежере. Та-ково, наприклад, переказ про походження кипчаків '.
Широко відома давня монгольська літопис «Таємне сказання», складена в 1240 р при дворі хана Угедея, також бази-ється на офіційних -монгольскіх генеалогія, переказах, по край-ней .мере в тій його частині, де йдеться про історію та походження мон-Гольських племен - '. Таким чином, вже ранні зведені історичні праці і літописи як найважливішого джерела використовували родоплемінні генеалогії, перекази, родоводи родоплемінної аристо-кратії і т. Д. Які, усно передаючись від покоління до покоління, протягом сотень років жили в пам'яті народу.
Особливо показові в цьому плані твори хівинського хана XVII в. Абу-л-Газі: «Шаджара-i таракіма» (Родовід туркмен) і «Шаджара-i турк» (Родовід тюрків). В основу обох цих пишучи-ний в кінцевому підсумку були покладені генеалогічні перекази, родо-немов, супроводжувані розповідями про події, синхронних тієї чи іншої особистості. У даному разі твори Абу-л-Газі є узагальненим перекладанням поширених серед туркменів шежере. Примітно, що обидва твори хівинського хана називаються «Шаджара. ».
«Написана« Родовід туркмен », за словами Абу-л-Газі,« на прохання туркменських мулл, шейхів і беків », які вважали, що поширеною-ненние в народі Огуз-наме повні« помилок і один з одним не сходяться ». Потрібно було дати офіційну редакцію перекази про походження туркменів, їх розвитку і розміщення. Кожне плем'я знало, і в ряді слу-чаїв зберігає до наших днів свої родоводи, але зведеної родослов-ної різних туркменських племен не було. Але вже тоді, за часів Абу-л-Газі, т. Е. В середині XVII ст. в політичних цілях самого Абу-л-
Газі потрібно було кодифікувати розрізнені суперечливі родо-немов окремих племен ». Таким чином, основним джерелом при викладі твори Абу-л-Газі послужили родоводи туркменів або «.седжре, до сих пір зберігаються в народній пам'яті» 2.
Історична обстановка в Башкирії склалася таким чином, що вона не викликала необхідність кодифікації родоводів, дуже різних за походженням башкирських племен. Цього не способст-вовали ні етнічна роз'єднаність башкирських племен, ні слабкі тенденції до політичної централізації Башкирії. У той же час в XV-XVI ст. в зв'язку з розвитком продуктивних сил і прогресом в суспільному житті башкирів, народилася необхідність в створенні • офіційних редакцій найбільш популярних шежере, якими були родоводи великих башкирських племен. У таких племенах з'явилися свої «історики», які стали записувати шежере і створювати тим са-мим письмові варіанти шежере, які згодом, при знятті з них численних копій, менше, ніж зазвичай, піддавалися зраді-вам.
Зі сказаного вище випливає, що, по-перше, родоводи на визна-діленої стадії суспільного розвитку були характерні для багатьох тюркомовних і монгольських народів, по-друге - історичні рабо-ти середньовіччя, починаючи від «Таємного оповіді» і кінчаючи сочи-нениями Абу -л-Газі, широко використовували в якості джерела ці ро-дослівні. А це в свою чергу означає, що збір, вивчення і видання шежере (родоводів), що збереглися в пам'яті башкирського, казах-ського, туркменського, каракалпацького, киргизького та інших народів, буде мати неоціненне значення для вивчення багатьох питань, свя-чених з етнічної історією цих народів, з їх суспільним ладом в період становлення класового суспільства і т. д.
Башкирські шежере складалися кожним родом. Пізніше, в XVII-XVIII ст. коли рід у башкирів розпався, шежере стали склад-лять жителі групи родинних сіл, одного села чи навіть члени від-ділових сімей. У такі шежере зазвичай записувалися імена всіх чоловік-чин даного села або сім'ї протягом кількох поколінь. Ці докладні генеалогії становлять чималий інтерес з точки зору вивчення ряду питань суспільного ладу башкирів. Однак набагато цікавіше шежере більших організацій башкирського гро-ва - племені, роду, так як саме вони включають відомості про важливіше ших моментах історії башкирського народу. Але подібних шежере збереженні-нилось порівняно небагато.
башкир села Ісламбахтіно Ермекеевского району Башкирської АРСР. Це шежере придбано в 1956 р в селі Ісламбахтіно науч-ними співробітниками ІІЯЛ Б. Г. Калимуллина і Т. Г. Баїшева. Дан-ний список шежере складений на початку XIX ст. і складається в основному з родоводом. Деякі імена шежере супроводжуються дуже короткі-ми текстами. В цілому це шежере як історичне джерело також особливої цінності не має, але в сукупності з іншими, згаданими вище фактами, воно доводить, що в Західній Башкирії шежере колись були так само широко поширені, як і на південному сході. Вос-поминання про шежере і зараз ще зрідка можна почути серед ста-Риков західних районів БАССР. Так, башкири Янаульского району розповідали, що їх предок Айзуак на лижах їздив в Москву, звідки привіз берестяну грамоту на володіння землями. Це переказ являє-ся фрагментом колись існував шежере башкир-гайнінцев, причому фрагментом дуже великою, так як на протязі сто тисячоліть він зберігся в пам'яті народу.
Залишається фактом, однак, що шежере западнобашкірскіх племен збереглося дуже мало і що в наші дні там ці історичні памят-ники зустрічаються набагато рідше, ніж у Східній Башкирії. Пояснює-ся це тим, що в Західній Башкирії вже в XVII-XVIII ст. Патріар-хальне-родові традиції в зв'язку з швидким розвитком феодальних від-носіння канули в минуле. В результаті поступово втрачався інте-рес і до пам'ятників старовини, до історії окремих родів, які в суспільному житті значення вже не мали.
До теперішнього часу збереглися головним чином ті шежере, які були записані в XVIII-XIX ст. Треба сказати, що історики і краєзнавці давно звернули увагу на ці своєрідні істеричні джерела. Вперше використав шежере в історичному дослідженні П. І. Ричков. В «Історії Мелітопольської» боротьбу башкир з ногайським пануванням, деякі моменти з історії приєднання Башкирії до української держави П. І. Ричков описує, посилаючись на розповідь башкирського старшини Кидраса Муллакаева 3. Кидрас Муллакаев, в свою чергу, повідомив П. І. Ричкова відомості , почерпнуті їм з «татарської історії», яка, однак, під час башкирського повстання 1735-1740 рр. була втрачена. Зіставлення відомостей, що містяться в книзі П. І. Ричкова, з текстами башкирських шежере показало, що «татарська історія», яку мав Кидрас Муллакаев, не що інше, як шежере башкир-Мінц. Один з варіантів цього шежере публікується в цьому збірнику (шежере III). В іншій роботі, у «Вступі до Астраханської топографії», П. І. Ричков використовує шежере башкир-кипчаків.