· Автократизм або невелике число носіїв влади (монарх, диктатор, військова хунта, олігархічна група);
· Не підконтрольність влади народу, звужені або зведені нанівець дії принципів виборності державних органів і посадових осіб, підзвітність їх населенню;
· Ігнорується принцип поділу влади, глава держави, виконавча влада домінують, роль представницьких органів обмежена;
· Монополізація влади і політики, недопущення реальної політичної опозиції і конкуренції (іноді відсутність різноманітних політичних інститутів може бути наслідком незрілості громадянського суспільства або недовіри партіям з боку населення);
· Відмова від тотального контролю над суспільством, невтручання обмежене утручання у внеполитические сфери, перш за все в економіку;
· Як методів державного управління домінують командні, адміністративні, в той же час відсутня терор, практично не застосовуються масові репресії;
· Права і свободи особистості головним чином проголошуються, але реально не забезпечуються (перш за все, в політичній сфері);
· Особистість позбавлена гарантій безпеки у взаємовідносинах з владою;
· Силові структури суспільству практично непідконтрольні і використовуються часом в політичних цілях. [1]
Традиційні абсолютистські монархії - режими, в яких відсутні поділ влади, політична конкурен-ція, влада сконцентрована в руках вузької групи осіб, гос-подстве ідеологія аристократичного класу.
4. Країни «соціалістичної орієнтації» з усіма особливостями сприйняття соціалізму, його типів, егалітаристських традицій власної культури і так далі (приклади: Алжир, Бірма, Гвінея, Мозамбік, Венесуела, Танзанія, Білорусь та інші).
Вони бувають трьох видів:
а) володіють строго диктаторської, терористичної природою і персональним характером влади (наприклад, ре-жим І. Аміна в Уганді);
б) військові хунти, які проводять струк-турне реформи (наприклад, режим генерала Піночета в Чилі);
в) однопартійні режими, що існували в Єгипті при Г. А. Насер, в Перу при X. Перона, і т. д.
Додатковим джерелом збереження такого типу правлінь є використання владою певних особливостей мас-сового свідомості, менталітету громадян, релігійних та культурно-регіональних традицій, які в цілому свідчать про досить стійкою громадянської пасивності населення. Саме мас-совая громадянська пасивність служить джерелом і передумовою терпимості більшості населення до правлячого угрупування, усло-Вієм збереження її політичної стійкості.
Особливість партійних режимів полягає в здійсненні монопольної влади будь-якою партією або політичної группи-ровкой, не обов'язково формально представляє інститут партії. Найчастіше це однопартійні режими, але до них можуть бути відне-сени і форми правління аристократичних (Марокко, Непал) або сімейних (Гватемала) груп, а також правління перших осіб государ-ства з їх згуртованими політичними «командами» (Білорусія). Зазвичай такі режими або встановлюються в результаті революційної-ций, або нав'язуються ззовні (як, наприклад, в післявоєнних ус-ловиях в країнах Східної Європи, де були встановлені кому-ністіческіх режими з допомогою СРСР). Але в окремих випадках ре-жими цього типу можуть являти собою і результат еволюції легітимного режиму.
Корпоративні режими уособлюють собою владу бюрократи-чних, олігархічних чи тіньових (неформальних, кримінальних) угруповань, які суміщають влада і власність і на цій основі контролюють процес прийняття рішень. Держава стає характерною-ся притулком сил, які використовують прерогативи офіційних органів для захисту своїх вузько групових інтересів. Економічним підґрунтям такої системи влади є розгалужена в держуправлінні система квот, дозвільний порядок реєстрації під-приємств, відсутність контролю за діяльністю державних слу-службовців.
Режими особистої влади (Індія при І. Ганді, Іспанія при Фран-ко, Румунія при Чаушеску) персоналізують всі політичні відносини в очах громадської думки. Це може привести до громадян-ської диктатурі, для якої характерна одноосібна влада цивільної особи. Зазвичай такою особистістю стає національний лідер або лідер «групи за інтересами», при-йшов до влади за допомогою державного перевороту. Він може або проводити відносно самостійний полі-тичний курс, спираючись на власну харизму, або обслу-проживати інтереси своїх прихильників. Жорсткий характер прав-ління в поєднанні з певними традиціями некритичного вос-ємства влади нерідко дає економічний ефект, призводить до активізації населення і зростання легітимності режиму. Однак така система влади нерідко провокує політичний терор з сторо-ни опозиції.
Стало очевидним, що для проведення радикальних суспільних реформ необхідна влада, яка має високу здатністю забезпечують-вать політичну стабільність і громадський порядок, мобілізовувати суспільні ресурси, долати опір політичних проти-ників.
[1] Вільна електронна енциклопедія «Вікіпедія».