У XVIII і XIX століттях з'являються перші теоретичні досліджень-ня, що послужили основою для осмисленого вивчення процесів згас-ня і відновлення життєвих функцій організму. Особлива заслуга в цьому належить російським натуралістам - П. Посникова, Е. Мухіна, С. Г. Зибеліна, А. Філомафітський, а в більш пізній вре-мя - їх наступникам: А. А. Кулябко, Н. П. Кравкову, Ф . А. Андрєєву, С. І. Чечуліну, С. С. Брюхоненко, І. Р. Петрову і ін. в останні роки - Г. Н. Андрєєву, Г. Ш. Васадзе, А. А. Вишневському, Г. Л . любаня, Б. В. Петровському, В. П. Радушкевічу, Н. Н. Сиротінін, С. А. Хачат-ряну, Г. Н. Цибуляк, А. М. Чернуху, Ю. Н. Шаніна і ін. Великий внесок в розвиток реаніматології вносять і багато закордонних учених. З 1936 року в цьому напрямку ведуться дослідження колективом співробітників лаб-рії експериментальної фізіології з пожвавлення організму АМН СРСР (керівник В. А. Неговский).
У XX столітті і особливо в останні три-чотири десятиліття з нових теоретичних позицій ведуться всебічні дослідження процесів, які протікають в організмі під час термінальних станів. Ізу-чення цих крайніх етапів життя теоретично підтвердило думка про те, що процеси вмирання оборотні, коли гине ще жізнеспо-собнимі організм, і про те, що можливо попередити, а в показаних випадках і лікувати стану агонії і клінічної смерті. Так, за срав-ково короткий історичний проміжок часу був пройдений шлях від емпіричних спроб пожвавлення до становлення реаніматології як нової теоретичної науки, висновки якої можуть бути викорис-ни і вже використовуються в клінічних умовах. У Радянському Союзі цьому значною мірою сприяли дослідження, які проводили-ся як на патофізіологічних кафедрах, так і в хірургічних, тера-певтіческіх та акушерсько-гінекологічних клініках медичних инсти-Тутов. Виникла і підготовлена всім ходом розвитку вітчизняного природознавства, молода наука реаніматологія є одночасно і главою теоретичної дисципліни - патологічної фізіології.
Реаніматологія вивчає комплекс патологічних процесів, метушні-кающих в організмі в прикордонних зі смертю станах (особливо тя-желие форми гіпоксії, а також процеси, що розвиваються в постреані-мационного станах). До основних питань, що вивчаються реаниматологией, відносяться дослідження спостерігаються в організмі при згасанні і відновленні життєвих функцій загальних закономірностей, притаманних усім видам вмирання, і специфічних для даного патолого-ня процесу, що призвів до смерті; розробка найбільш вдосконалення-шенних методів реанімації і подальшого лікування хворих в постреанимационном ( «відновлювальне») періоді. Виявлення в Евола-Ціон аспекті біологічної сутності перехідного періоду від життя до смерті і від смерті до життя також є однією з важливих проблем реаніматології.
Не знаючи законів існування організму на крайніх етапах його життя, не враховуючи патогенетичних і етіологічних чинників, при-вели організм до вмирання, не можна допомогти вмираючому хворому так само, як не можна вилікувати будь-важке захворювання, не знаючи його етіо-логії та патогенезу. Ми не можемо в даний час покладатися тільки на емпіричний досвід, накопичений практичної медициною за довгі роки, що передували першим спробам створення науково обгрунтований-ної теорії науки про пожвавлення. Поява реаніматології як науки відповідало нагальним потребам життя.
У науковій літературі, особливо зарубіжної, зустрічається змішання двох понять: реаніматології і реанімації. Реанімація - це непо-безпосередніх процес пожвавлення організму при проведенні спеціальних реанімаційних заходів. 'До них в першу чергу відносяться спокуса-ного дихання, масаж серця, електрична дефібриляція серця і ін. Реаниматология - це теоретична дисципліна, наукові висновки якої використовуються при реанімації в клініці.
У клініці проблемою реанімації в даний час займаються фактично лікарі всіх спеціальностей: терапевти, хірурги, анестезіо-логи, акушери-гінекологи, педіатри, лікарі швидкої і невідкладної допомоги, медичні працівники гірничорятувальних станцій, пунктів спасе-ня потопаючих.
Виникла на стику інтересів таких експериментальних і клиниче-ських дисциплін, як патофізіологія, хірургія, терапія (зокрема, невідкладна), анестезіологія, акушерство і гінекологія, наука про пожвавлення організму розвивається серед цих дисциплін як рівна, однак властивим їй 'шляхом, запозичуючи і узагальнюючи досвід суміжних з нею медицин-ських дисциплін і в свою чергу збагачуючи їх. Координоване взаи-модействие лікарів, які перебувають біля ліжка вмираючого хворого, - запорука успішної боротьби за його життя. Неможливо уявити собі роботу реаніматолога без залучення в потрібний момент хірурга, анестезіолога, акушера-гінеколога, терапевта для проведення всіх не-обхідних лікувальних заходів відповідно до основного патології-зації процесу, який призвів до вмирання. Однак в останні критичний-ські хвилини, коли мова йде про повернення до життя хворого зі стану, що межує з біологічною смертю, вирішальне слова не-сомненно залишається за реаніматологом. Саме реаніматолог, який добре знає всі особливості перехідного періоду від життя до смерті (при всіх видах вмирання), що володіє не тільки практичними методами реанімації, але і засвоїв теоретичні принципи, на основі яких розроблялися ці методи, може найбільш успішно впоратися з за-дачею відновлення згасаючих або вже згаслих життєвих функцій.
Важко переоцінити значення реаніматології і практичної Реаним-ції в загальній програмі народного охорони здоров'я в нашій країні. Підтвердженням цього значення є те велику увагу, яку приділяють органи охорони здоров'я створенню реанімаційних центрів в лікувальних установах, широкої пропаганди і впровадження методів Реаним-ції не тільки у великих містах, а й у віддалених районах і в сільських місцевостях нашої країни і, нарешті, всебічна допомога і з-дія проведення дослідницьких робіт, присвячених проблемам реаніматології, в наукових установах нашої країни. Все це несом-ненно є запорукою успішного вирішення багатьох поставлених перед реаниматологией завдань.
Розвиток реаніматології та впровадження реанімації в практику ставить все нові і нові питання, від швидкості і якості відповіді на які залежать життя десятків і сотень тисяч людей.
У розвитку термінальних станів величезну роль грають розстрой-ства дихання - первинні і вторинні. Для розуміння патогенезу дихальної недостатності і її ефективного лікування необхідно вивчення загального і регіонарного легеневого кровообігу, різноманіття-них показників легеневої вентиляції, порушень еластичних і аеродинамічних властивостей легких. В подальшому вдосконаленні нуж-дається і дихальна апаратура.
Однією з центральних проблем сучасної реаніматології являє-ся детальне дослідження процесу згасання функції серцево-судинні-стій системи при вмирання організму і характеру відновлення гемодинаміки при пожвавленні, взаємозв'язок між окремими ланками системи кровообігу і їх роль у формуванні компенсаторних механізмів, спрямованих на підтримання гомеостазу. Необхідно, зокрема, цілеспрямоване і багатостороннє вивчення центральної гемодинаміки, регіонарного органного кровотоку і мікроциркуляції (на рівні кінцевих судинних утворень). Необхідно також даль-нейшее вивчення іантизсідальної системи крові як фактора, супутнього порушень гемодинаміки і мікроцір-куляціі.
Найважливішим завданням є дослідження патофізіології мозку в постреанимационном періоді, екстра-та інтрацеребральних механізмів, що визначають загибель або відновлення тканини мозку, виявлення ре-резерву стійкості мозку до тотальної ішемії. Вивчення цих питань призвело б до істотного подовження термінів ішемії мозку, совмести-мих з повним відновленням його функцій. Особливе місце займає вивчення різних аспектів мозкового кровообігу і метаболізму. В даному випадку від біохімії слід чекати найважливіших відомостей про механізми, що обумовлюють функціональний стан мозку в пе-ріод клінічної смерті.
Слід продовжити вивчення ролі ендокринної системи в патолого-гии термінальних станів. Для з'ясування первинних ендокринних порушень і розробки принципів їх корекції представляється важ-ним досліджувати характер реакції залоз внутрішньої секреції і між-. ендокринних взаємовідносин, важливо також досліджувати порушення їх центральної нервової регуляції, розлади в системі доставки гормонів до «органів-мішеней» і чутливість останніх до гормо-нальним впливів. Розробка цих процесів дозволить підійти до вирішення проблеми управління захисно-компенсаторними і віднов-новітельнимі процесами в термінальних станах.
Однією з найважливіших і невідкладних завдань є поглиблене ис-проходження постреанимационной хвороби як особливої нозологічної одиниці і розробка її раціональної терапії. Проблема терапії на-рушень, специфічних для постреанимационной хвороби, вимагає изу-чення обміну речовин, ферментних систем окисного і гликолитического циклу. Успішне лікування постреанимационной хвороби тісно пов'язано і в значній мірі обумовлено ліквідацією скупчуються-трудящих в тканинах біологічно активних речовин, відновленням і нор-малізаціей функцій ряду залоз ендокринної системи, імунних ре-акцій.
Крім досліджень змін по органам і системам, необхідно набагато ретельніше вивчати патологію помирання й оживлення залежно від причин, що викликали термінальний стан. Потребує подальшого вивчення специфіка патології терапії термінальних станів, викликаних травматичним шоком, утоплення, багатьма інток-сікаціямі. Необхідна постановка широких спеціальних досліджень особливостей помирання й оживлення при електротравми (в даний час в нашій країні майже ніхто не займається даною проблемою при всій важливості цього патологічного стану), при інфарктах міо-карда, травматичному шоці, утопленні, опроміненні та ін.
Набагато більш широкою повинна бути програма досліджень щодо застосування в реанімації штучного кровообігу, гомо- і гетеротропних органів і ін.
Мабуть, надзвичайно перспективним буде кероване елек-трон-обчислювальною машиною (ЕОМ) ведення відновного періоду по безперервної сигналізації від фізіологічних систем біль-шого, з диференційованими програмами, виробленими на осно-вання накопичення знань по реаніматології.
Не тільки з теоретичної, але і з практичної точки зору через-вичайно важливо розгортати дослідження з багатьох питань Реаним-матологіі в еволюційно-біологічному аспекті.
Основи реаніматології, під ред. В.А. Неговського, 1975р.