Грунт має певну реакцією. яка проявляється при взаємодії з водою або розчинами солей. Реакція поч-ви може бути нейтральною, кислої або лужної. Ці властивості грунту мають надзвичайно важливе значення для росту і розвитку рас-тений, так як кожен вид расті-ний найкраще розвивається при певній реакції грунту.
Кислотність грунту - одне з важливих її властивостей, про-уславлення певної кон-рацією водневих іонів. Дже-ник кислотності грунту - органіч-ські кислоти, що утворюються при розпаді рослинних залишків і вимиває в нижні горизон-ти. Серед цих кислот найбільш поширені перегнійним кисло-ти і перш за все - Креновая.
Залежно від напрямку і розвитку грунтоутворювального процесу в окремих типах і раз-ності ґрунтів кислотність проявляє-ся по-різному. Якщо в грунтовому розчині є іони кальцію і протидію підвищенню кислотності грунту висока, шкідливу дію кислотності грунту зменшується, а якщо розчин містить іони алюмінію, заліза і марганцю, її токсичність для рослин і ґрунтових мікроорга-низмов збільшується.
Висока кислотність завжди негативно впливає на мікро-біологічні процеси в грунті і на розвиток рослин. Якщо ре-акція грунту дуже кисла (підзолисті ґрунти), то в грунтовому розчині крім водню знаходяться іони алюмінію, висока концентрація яких також негативно впливає на розвиток рослин. Особливо чутливі до кислої реакції конюшина, пше-ка, льон, буряк.
Кисла реакція грунту ускладнює засвоєння рослинами азоту, кальцію, магнію і сприяє надходженню в них алюмінію і марганцю. У рослинах, які ростуть на кислих грунтах, задер-живається перетворення моносахаридів в дисахариди та інші складні сполуки, порушуються процеси утворення білків і обміну.
Розрізняють актуальну, або активну, і потенційну, або пасивну, кислотність грунтів.
Актуальна кислотність обумовлюється наявністю іонів водню в ґрунтовому розчині, а потенційна - водневих іонів і іонів алюмінію в грунтовому поглинає комплексі. Актуальну кислотність ґрунтового розчину зумовлюють в основному розчинні органічні кислоти, які утворюються в грунті в результаті біохімічних процесів.
У ряді випадків негативний вплив кислої реакції свя-зано з рухливістю іонів алюмінію, який токсичний для рас-тений, особливо при низькому рН.
Умовним загальним показником кислотності грунту є кислотність ґрунтового розчину - рН, яка залежить від содер-жания в грунті вільних кислот і обмінних іонів водню. Сільськогосподарські рослини найкраще розвиваються при рН від 5,5 до 7,5. Величина рН найбільш поширених типів грунтів коливається в межах від 3 до 9, в залежності від чого грунту де-лятся на такі групи: дуже кислі - рН 3-4, кислі - рН 4-5, слабокислі - рН 5-6, нейтральні - рН 6-7, лужні - рН 7-8, сильно лужні - рН 8-9.
Грунт з рН 6,5-7 практично нейтральна.
Потенційну кислотність можна визначити, якщо виділити з поглинаючогокомплексу поглинені іони водню. В зави-ності від того, якими солями визначають потенційну киць-лотность, її поділяють на обмінну і гідролітичну.
Обмінна кислотність обумовлюється наявністю в ППК по-огрядний і алюмінію, які витісняються з грунту під действи-му нейтральних солей. Обмінну кислотність обо-позначають так само, як і активну, але з обов'язковим зазначенням, що це рН сольової витяжки. Обмінна кислотність сильно кислих грунтів дорівнює 4,5, кислих - 4,6-5,5, слабокислих - 5,6-6, близьких до нейтральних - 6,1-6,5, нейтральних - 7. Обмінну кислотність можна також визначати в міліграм - еквівалентах суми водню і алюмінію на 100 г грунту.
Гідролітична кислотність - це кількість іонів водоростей-да, які витісняються з грунту водним розчином солей сла-Бих кислот і сильних лугів. Зазвичай для цієї мети застосо- ють оцтовокислі солі - ацетат натрію або кальцію.
Величина гидролитической кислотності в різних грунтах бував-ет від 0,1 до 10 мг-екв і більш на 100 г грунту. У звичайних чорноземах гидролитической кислотності практично немає, реак-ція їх нейтральна, тоді як в чорноземах опідзолених і се-яких лісових ґрунтах вона іноді досягає 3 мг-екв і більш на 100 г грунту. Найвища гидролитическая кислотність в деяких торф'яних горизонтах болотних грунтів і їх різниць. Зазвичай ги-дролітіческая кислотність грунту більше, ніж обмінна. Вона практично є спільною кислотністю грунту, тому що при визначенні її враховуються як активна, так і обмінна форми.
Знання кислотності грунту має велике практичне значен-ня для визначення потреби ґрунту у вапнуванні. Найчастіше користуються даними гидролитической кислотності. Якщо вона становить 1-2 мг-екв, то немає потреби у вапнуванні грунтів, а якщо грунт має більшу кислотність, то її потрібно обя-ково вапнувати. Слабопідзолисті піщані ґрунти вапнують навіть при гидролитической кислотності менше 2 мг-екв на 100 г грунту.
При вапнуванні грунтів крім гидролитической кислотності враховують ступінь насиченості підставами і актуальну кислотність. У вапнування потребують все грунту з рН<5,5 и V<70 %. К кислым почвам относятся подзолистые, дерново-под-золистые, красноземы, а также многие болотные и заболоченные почвы.
При вапнуванні вуглекислий кальцій вступає в реакцію з обмінним воднем або алюмінієм і заміщає його на поверх-ності колоїдної частинки грунту (грунтово-поглинаючого комп-лексу), а витіснений іон водню з'єднується з киснем, утворюючи воду і вуглекислий газ. Для вапнування застосовують крейду, подрібнений мергель, а в районах розвитку цукрової про- мисловості - дефекат, який містить до 60-70% карбо-ната кальцію.
Підвищена лужність в грунті не тільки шкідлива для роз-ку рослин, але і підсилює пептизацію колоїдів, внаслідок чого різко погіршуються фізичні властивості і водний режим ґрунтів.
Залежно від змісту обмінного натрію (в% до сум-ме поглинених підстав) розрізняють такі грунту: понад 20% - солонці, 10-20 - солонцюваті, 5-10 - слабосолонце-ватие, менше 5% - несолонцюваті.
Грунти, в водному розчині яких є розчинні солі натрію (в основному хлориди, сульфати і карбонати), називають-ся солончаками. Зазвичай у складі таких грунтів є також раство-рімие солі кальцію і магнію.