У лісі жило багато різних равликів: великих і маленьких, світлих і темних, зовсім молодих і старих, яскравих і непомітних.
Ось повзе наша перша героїня: земляна равлик, у неї великий і міцний будиночок, тому що вона живе в холодній і сирій землі. Усередині будиночка просторо і затишно - земляна равлик любить затишок і внутрішній простір, він дозволяє забувати про негаразди зовні будиночка і здавлює стіни будиночка важкої землі. Вона повільно повзе по грунту, іноді вилазячи на повалене дерево погрітися на сонечку, що обдувається свіжим вітром, або зануритися в воду в срібному потічку. За кольором вона непомітна і зливається з землею і травою - так їй простіше рятуватися від різних хижаків.
Ось наприклад, як ця, наша друга героїня, що тільки що звалилася з травинки, звідки її здув налетів раптово вітерець. Вона легка, тому їй не важко буде знову швидко залізти на травинку, бо їй там просто подобається. Вона звідти все бачить - всіх інших равликів копошаться внизу, і завжди може зістрибнути до них і підійти ближче, якщо її щось зацікавить. Хоча постійно сумнівається, а чи варто стрибати вниз? На вигляд вона дуже яскрава, так як їй доводиться часто бути на виду, і її можуть закльовувати птиці. Але птахи бояться клювати яскравих равликів, хіба мало що.
У цей пам'ятний вечір над лісом вибухнула гроза. І маленька трав'яна равлик сповзла з листочка вниз і почала шукати притулок від буйства стихій. Під травою вона знайшла нашу земляну равлика, яка закопувалася в землю, щоб її чи не змило дощем в срібний струмок.
- Можна я поки посиджу в твоєму будиночку? - запитала трав'яна равлик, - як тільки негода закінчиться, я піду.
- Давай! Місця вистачить. - відповіла їй земляна равлик і посунулася в своєму будиночку.
І так вони і просиділи деякий час, перечікуючи дощ розмовляючи про життя, сміючись, попиваючи чайок і вино з кульбаб. Гроза швидко скінчилася, і на небі засвітило сонечко.
- Ну я пішла, - сказала трав'яна равлик - а, до речі, куди ти повзеш?
- На он ту гору, від туди можна буде побачити всю нашу долину, і там говорять сама соковита трава.
- Ух ти здорово, мені подобається соковита трава, хоча я люблю залазити і на травинки, що ростуть тут, і мені більше подобається спостерігати з верху за тим, що відбувається поруч.
- Мені знизу видно все, що відбувається поруч дещо в іншому світлі, на жаль, тому мені і хочеться залізти високо високо, і побачити, який же він світ в цілому! А спостерігати за ним з невеликої висоти це трошки не те, я вже знаю його зсередини.
- Може поповземо на вершину гори разом? - запропонувала трав'яна равлик, - ти знайдеш там свою мрію і соковиту траву, і я теж не відмовлюся поласувати.
- Із задоволенням, - відповіла їй земляна равлик, - так навіть буде веселіше.
І поповзли вони на гору разом. Трав'яна равлик не звикла так довго повзти по землі, тому вона або їхала на земляний равлику, або, поки та відпочивала, залазила на травинки, де знову бачила свій звичний світ і своїх знайомих трав'яних равликів.
Земляний равлику було спочатку важко тягнути на собі трав'яну равлика, але потім вона так звикла до цього, що навіть стала засмучуватися, коли та повзла вгору на травинки, щоб посидіти на своєму улюбленому вітрі. А та повзла все частіше і частіше, тому що трава ставала все красивішою і соковитіше, а вітру все сильніше.
Але земляна равлик все одно добре ставилася до трав'яний равлику, тому що у земляний з'явилася мета не тільки самої побачити світ забравшись на гору, але і показати його своїй подрузі.
Одного разу, вони досягли вершини. Весь верх гори, як вони і сподівалися, поріс самої соковитої і самої зеленою травою з усієї, що вони бачили на своєму віку. Трав'яна равлик швидко піднялася на найдовшу травинку, і перед її очима відкрився приголомшливий вид на долину, де вони колись жили, і на багато інших красивих місць.
- Ой, як же здорово! Ти тільки подивися на це, земляна равлик! Залазь сюди, а то тобі не видно з-за високої трави всю красу цього світу! Спасибі тобі, що терпіла мене всю дорогу, і показала мені це! Ну підійматися же швидше сюди, подивися навколо, це ж була твоя мрія!
- Я знаю. - сказала задумливо земляна равлик, обросла за час подорожі важким будиночком, і, мнучи своїми вусиками тоненьку травинку, на яку піднялася її подруга, сумно посміхнулася їй у відповідь.
- Ти засмучена? - запитала її травняая равлик, - ось так повзти, повзти, багато часу і не втілити свою мрію на самому останньому етапі? Це ж жахливо!
- Напевно ні. - сказала земляна равлик, - поки я повзла разом з тобою, моєю мрією стало не побачити світ, а показати його тобі. Я зрозуміла, що мрія теж може змінюватися з плином часу, і від тих, хто поруч з нами. А зараз я дуже втомилася, і хочу трохи відпочити, а ти поки розважся і подивися на світ.
І земляна равлик заснула.
Трав'яна равлик задумалася, і вирішила зробити добру справу для своєї супутниці. Вона стала бігати від травинки до травинки і перегризати стеблинки. І потихеньку вся вершина гори виявилася без трави, і, коли земляна равлик прокинулася, перед її поглядом постала чудова картина сходу сонця над далеким лісом і ранковий туман огорнув луг, де вона колись народилася. Земляна равлик сиділа і заворожено дивилася на цю картину, а трав'яна равлик, дико вимотана такою роботою, спала поряд.
- Навіщо ти це зробила? - запитала земляна равлик, трав'яну, коли та прокинулася.
- Я просто зрозуміла, що моєю мрією не було знайти соковиту траву, і добре провести з тобою час в цьому довгому шляху, моєю мрією стало в тому числі і допомогти тобі досягти цієї вершини, щоб втілилася твоя мрія побачити світ.
- Але тепер тут немає трави, і ти не матимеш чим харчуватися, що ж робити?
- А он дивись, виявляється за цією горою є ще більш висока гора, ми просто її раніше не бачили, давай поповземо туди, там напевно ще більше соковита трава і можна побачити ще більше світу!
- Але ж вірно, нам же так добре повзти двоем, тільки ти не тікай по дорозі, адже без тебе я не зможу побачити цей світ, - відповіла Земляна равлик.
- І ти теж не втрачайся серед сирої і холодної землі, каміння та повалених дерев, адже без тебе мені нізащо не піднятися на цю гору, - вторив їй Трав'яна равлик.
Над долиною заходило сонце, а де то серед густого листя біля підніжжя невеликої гори повзли вгору дві маленькі крихітні равлики. І попереду у них було ще багато і багато таких гір, з яких світ перед ними відкривався все більше і більше.