Зараз важко згадати, кому з нас першому прийшла в голову ця ідея. Ми сиділи за столом на кухні, пили чай і їли хліб з вишневим варенням. На холодильнику стояв радіоприймач, йшла передача «Загадки Всесвіту». Розповідали про планетах сонячної системи, про Місяць і Землю, про астероїди і метеорити.
Генка приніс із кімнати «Астрономію», яку він колись купив за два рубля в букіністичному магазині. Ми слухали передачу, і розглядали в книжці картинки із зображенням далеких зірок.
Ми мріяли, що настануть такі часи, коли подорож в космос буде звичайною справою, на зразок походу в музей. І коли нас, хлопчаків, пускатимуть в політ, як звичайних пасажирів, скажімо автобусів і тролейбусів. А може навіть, пустять і за штурвал, потрібно лише повчитися водити космічні кораблі, як слід. Тільки ось таких інститутів, де цьому вчать, поки немає ...
Генка так розмріявся, що мало не впав з табуретки.
- Ну, чому нам потрібно так довго чекати? - журився він.- А, може ... Ідея! Алька, а чому б нам прямо зараз не побудувати ракету?
- Яку ракету? - здивувався я.- Ти уявляєш собі, скільки потрібно матеріалів? І залізо для корпусу, і сидіння, і штурвал. Одні тільки двигуни чого варті!
- Ні ти не зрозумів! Звичайно ж, не справжню велику ракету. А поки тільки маленьку таку ракету ... Ти ж сам казав, що в астрономічний гурток нас не приймуть, тому що ми ще маленькі. А давай побудуємо маленьку ракету, запустимо її в космос. Доведемо всім, що і ми можемо дещо зробити для космосу!
- Вірно, Генка! Прийдемо в гурток, розповімо про нашу ракеті. Доведемо всім, що ми не маленькі. Ми теж хочемо в космос, чим ми гірші за інших?
- Тільки ось, як її зробити? Слухай, а ось Костик з класу «В» колись вихвалявся, що знає конструкцію саморобної ракети.
- Костик, «Хом'як». Так бреше він все! Звідки йому знати?
- Бачив, як старшокласники запускали ракету на старому занедбаному винограднику.
- Ха-ха, хто б його взяв запускати ракету.
- Він сказав, що ракету робив його старший брат. Він і дозволив йому подивитися на старт.
- Хм, - Генка замислився Ну, ладно, давай зателефонуємо йому. Запитаємо!
Довелося покликати Коcтіка до нас.
- Я буду головний конструктор! - заявив він.- А то я не граю!
Довелося нам погодитися.
Під керівництвом Костика ми дістали селітру (благо цього порошку було повно в господарському магазині) і розвели її в воді. Потім ми намочили листи газети і почали сушити на прасувальної дошки, проглажівая їх праскою.
- Ось, якщо б нам ще вдалося роздобути магній - це була б взагалі пісня! - мрійливо вимовив Костік.- Ми з хлопцями з сусіднього двору колись зробили таку штуку: наскоблілі напилком алюмінієвих тирси, змішали з магнієм і завернули в папір. Ну і бахнуло ж тоді! До сих пір зірочки в очах ...
- Облиште, хімік! - невдоволено буркнув Генка, якому не подобалося бути вторим.- Давай ближче до справи!
- Спокійно! Не потрібно поспішати. Деталі - це головне ... Робимо далі так. Зубна паста є?
- Зубна паста?! - здивувалися ми з Генкою.
- Так, тягніть все тюбики, які є в будинку!
Ми притягли все тюбики з-під зубної пасти. Костик видавив в раковину все пасту з алюмінієвого тюбика. І вирівняв його зсередини так, що тюбик став схожий на порожній циліндр.
- Це буде корпус ракети, - сказав Костик. - Тепер робимо гніт.
Ми розпатрали пачку цигарок Генчиної батька, і зробили гніт з цигаркового паперу. Костик пропхав гніт через отвір тюбика, а потім щільно набив корпус ракети «сілітровой» папером і закрутив плоскогубцями край тюбика.
- Тепер найголовніше. Робимо стартовий майданчик, тобто космічний полігон!
Для стартового майданчика нам знадобилися спиці. Вони знайшлися в скриньці у Генкиной мами. З однієї спиці ми наробили кільця, які примотали ізолентою до корпусу нашої ракети. А з другої спиці ми змайстрували щось на зразок направляючої стріли.
Ми вже зібралися йти на старий виноградник, щоб запустити нашу ракету, як несподівано на вулиці пішов дощ.
Найбільше засмутився Генка.
- Прямо як на зло, - розгнівався він.- Дощ вирішив нам зірвати вся справа! Ну, що ж робити?
- Будемо запускати тут! - вирішив Костик. Але ми тут же замахали на нього руками.
- Нічого не бійтеся, поруч з вами головний конструктор космічних кораблів! - заспокоїв усіх Костік.- Ми будемо запускати ракету у вікно. Полетить в космос ваша ракета, зуб даю!
- У вікно? - з сумнівом сказав Генка.- А вийде?
Мене теж брали сумніви. Але я промовчав.
- Все буде просто супер! - запевняв нас Костік.- Ось побачите!
Ми розчистили місце посеред кімнати, встановили на паркеті нашу установку. Все було готово для старту!
- Запуск буде здійснювати головний конструктор! - заявив Костик. Але тут Генка запротестував. І Костик відступив.
- Гаразд, - миролюбно сказав Костік.- Валяйте. Тільки дайте я подалі відійду. Так, про всяк випадок.
Генка підпалив гніт. І ми затамували подих.
Вогник гніту швидко досяг підстави ракети, і тут пролунав гучний тріск. Ракета швидко помчала по стрілі, і ми підняли радісний крик. Ура. Наша ракета пішла на зліт!
Але раптом щось пішло не так! Ракета різко змінила свою орбіту, і, злетівши з шпиля, полетіла не в вікно, а зовсім в іншу сторону. Вона врізалася в килим, який висів на стіні, і залишила на ньому мільйон іскор.
Далі ракета метнулася в бік люстри, і скло посипалося на підлогу і застукало по паркету маленькими «Градинкая».
Набравши останнім прискорення, ракета пропалила дверцята шафи, і через секунду зсередини повалив дим.
- Рятуйся, хто може. - закричав Костик, і першим кинувся до виходу.
І тільки ми з Генкою не розгубилися. У переляку ми спершу теж кинулися до виходу, але потім побігли в ванну, набрали в тазики води, і залили пожежу в шафі.
Ми сиділи посеред кімнати і спостерігали наслідки нашого «пригоди». Стіни були закопчені димом, килим злегка обвуглився, люстра розлетілася на шматки. Але найсумніше видовище являв собою шафа. У його дверцятах зяяла дірка розміром з кулак, і постраждало пальто Генчиної тата, в який, врешті-решт, і догодила наша ракета ...
На другий день, Костик розбовтав всій школі, що у Генки будинку вибухнула ракета. І що тепер у Генки всі стіни кімнати чорного кольору від кіптяви. Цілі юрби наших однокласників мало не екскурсіями ходили до Генку в гості, подивитися на невдалий полігон «Байконур» у його квартирі.
Люстру батьки скоро повісили нову, а на дверцята шафи ми пристосували невелике дзеркало. Але приховати всі сліди всього цього події, звичайно, було неможливо. Хоч ми і дуже постаралися.
Втім, прикро було навіть не це. І те, що батьки нас посадили під «домашній арешт» на цілий місяць теж було не так прикро. Стало зрозуміло, що астрономічний гурток нам «світить» тепер не скоро, особливо після такої «слави» на всю школу!
Загалом, нову ракету ми вирішили поки не робити. Спершу пошукаємо хороший довідник по ракетам, і почитаємо, як все зробити правильно. А ось такі горе-конструктори як Костик, нам тепер точно не потрібні!