У філософії Нового часу наря-ду з яскраво вираженим емпіризмом існував і раціоналізм. У пошуках відповіді на питання, як слід розуміти раціоналізм і раціональність, зауважимо, що раціоналізм (від лат. Розум) є перш за все певний спосіб пояснення світу, де до-мінуюча роль належить розуму. Раціональність опосередковує-вана попередньої роботою думки, вона передбачає построе-ня схем діяльності в ідеальному плані, пов'язана з целесообраз-ністю і общезначимостью. Якщо ви раціоналіст, то ви про це попереджую-ті всі свої дії їх апробацією в розумовому, ідеальному плані, для вас головною є ідея, ви віддаєте перевагу слідувати загальнозначущої нормі.
Про відкриття раціональності кажуть, маючи на увазі здатність мислення працювати з ідеальними Об'єктами і здатність слова відображати світ понятійно. У цьому сенсі відкриття раціональності приписують .антічності і, зокрема, вчення Платона про «иде-ях» як підставах світу суті. За європейською цивілізацією спочатку закріпилося значення раціональної цивілізації. Їй притаманний дух розумного і розумового підходу до дійсно-сті, практично-прагматичного способу вирішення проблем. Онтологічний раціоналізм виходить з переконання, що світ разу-мен і в основі буття лежить якесь розумне початок. З новою си-лій, після засилля в середньовіччі теології, раціоналізм зая-вив про себе, в епоху Нового часу. До раціоналістам зараховують Декарта, Лейбніца, Фіхте, Гегеля. Останньому належить про-програмний тезу онтологічного раціоналізму: «Що розумно, то дійсно; і що дійсно, то розумно ».
Гносеологічний раціоналізм (раціоналізм в пізнанні) об'єк-являє головним джерелом пізнавальної діяльності не досвід і експеримент, а розум і незалежні від досвіду ідеї. Він зайнятий з'ясуванням загального і необхідного змісту пізнання, що не-залежного від світу чуттєвих вражень. Етичний раціону-лизм наказує кожному індивіду слідувати нормам моральності-ності, стверджуючи, що в основі етичних дій лежить розум. (Родоначальником і головним представником етичного раціону-лизма вважається Сократ.)
«Немає нічого в розумі, чого раніше не було б в почуттях». Цим сенсуалізм підкреслював роль досвідченого знання. До сенсуаліст від-носять Бекона, Гоббса, Локка, Гельвеція, Дідро, Гольбаха.
Ідеалістичний сенсуалізм стверджує, що органи чуття з-спілкуються людині тільки дані щодо його власного стану, але ніяк не про об'єктивно існуючому поза суб'єктом світі. Так думав Берклі, заявляючи, що речі є комплекси Відчуваючи-ний. До ідеалістичному сенсуалізму тяжів і Юм.
У сучасній філософії долаються обмеження абсо-лютізаціі як раціоналізму, так і сенсуалізму. Процес пізнання постає як складний процес взаємозв'язку і взаимодейст-вия чуттєвого і раціонального, що включає в себе і дані органів почуттів і процедури їх розумового, логічного упор-дочіванія, раціональні і почуттєві форми пізнання.