Клавдій (бл. 90 - бл. 160). грец. астроном, математик, оптик і географ. Гл. соч.- «Велика побудова» ( «»). відоме під назв. «Альмагест» (СР-век.араб. Спотворення грец. Оригіналу і подальше європ. Спотворення араб. Слова альМаджісті). - звід астрономич. знань стародавніх, містить детально розроблену гео-центріч. модель світу, каталог зірок (вказано положе-ються і яскравість тисячі двадцять вісім зірок). опис видимої форми Чумацького Шляху. «Альмагест» служив теоретич. базою розрахунку рухів планет і зберігав своє значення аж до розробки Коперником в сер. 16 в. геліо- центріч. системи світу.
Згідно зі схемою П. в центрі світу знаходиться нерухома Земля, навколо якої по кругових орбітах - епіциклам - рухаються планети, а центри епіциклів ковзають по великим несучим колам - деферента; Земля розташована поблизу загального центру деферентов. Ця модель задовільно пояснювала іррегулярності (нерівномірність і «петлеподібними») в русі планет (і Сонця) і дозволяла точно передбачити їх положення в будь-який момент.
Схема П. представляла собою перший зразок організації естеств.-науч. знання в теорію: в основу теорії П. була покладена кінематіч. модель, якою пояснювалися явища і дозволяла із застосуванням тригонометрії (на основі безперервних функцій) передбачати положення небесного тіла в будь-який момент, в той час як астрономи Др. Єгипту і Вавилона не будували моделей космосу і передбачали положення небесних тіл на основі арифметич. операцій. Модель П. була вільна і від довільних спекулятивних конструкцій, подібних аристотелевской, яка включала перводвигатель. більше 50 речовин. сфер і т. п. У виборі гіпотез для пояснення явищ П. дотримувався принципу простоти, в тих же випадках, коли найпростіша гіпотеза виявлялася недостатньою, стверджував, що «потрібно брати інші, найбільш підходящі». Так, найважливіший зрушення в астрономич. науці зробив його відмова від йде від Піфагора, Платона і Аристотеля уявлення про рівномірних кругові рухи небесних тіл: по П. планети переносяться по деферента нерівномірно. Цим предвосхищались революц. ідея Кеплера про рух планет по еліпсам. По відношенню до системи Коперника модель П. є відображенням видимості, а не достовірності, але математико-геомет-річ. аспект моделі П. включає геліоцентріч. елементи. У «Альмагест» П. аргументує істинність геоцентризму, але в той же час дослідження показали, що з первонач. тексту ретельно витравлені будь-яке згадування про сутність геліоцентріч. системи Аристарха Самоський, безумовно відомої П. П. поклав початок робіт в області тригонометрії (сферичної і на площині). відкрив рефракцію в атмосфері Землі, досліджував явища відображення і поглинання світла, заклав основи географії (вказав географич. координати ок. 8000 пунктів земної поверхні). займався хронологією і астрологією.
Opera que extant omnia, ed. J. L. Heiberg, v. 1-3, Lipsiae, 1898-1952.
Нейгебауєр О. Точні науки в давнину, пров. з англ .. М. 1968. Додаток I; Ідельсон Н. І. Етюди з історії небесної механіки, М. 1975; Xютт В. П. Концепція додатковості і проблема об'єктивності физич. знання, Таллінн, 1977. с. 39-42; Гpігоpьян А. Т. Pожанская M. M. Механіка і астрономія на середньовічних століття. Сході, М. 1980; Duhеm Р. Le Systeme du monde, v. 1-10, P. 1913-59; Drеуеr J. L. E. A history of astronomy from Tholes to Kepler, Dover, 19532.
Філософський енциклопедичний словник. - М. Радянська енциклопедія. Гл. редакція: Л. Ф. Іллічов, П. Н. Федосєєв, С. М. Ковальов, В. Г. Панов. 1 983.
(Πτολεμαῖος) (неправильно Птоломей), Клавдій - грец. математик, астроном і оптик 1-й пол. 2 ст. Жив в Олександрії. Гл. працю - "Твір, або Математична система" ( "Σύνταξις μαθηματική", лат. назв. "Compositio seu syntaxis mathematica") стало вищим досягненням грец. математичного. астрономії. Соч. переведено в 7 в. на сирійський, в 9 ст. - на арабський і в 12 ст. з арабського на лат. мова .
Хоча в 3 ст. до н.е. Аристарх Самоський були сформульовані принципи геліоцентріч. системи, к-рій сторіччям пізніше дотримувався і Селевк з Селевкии, однак геоцентріч. система П. з її припущенням про нерухомому положенні спостерігача і його інструментів виявлялася в той час більш плідної як для геометричний. конструкцій планетних шляхів, так і для вдосконалення методів спостережень. Теорія П. з'явилася більш досконалої в математич. відношенні, ніж т.зв. теорія Евдокса і Калліпа, разделявшаяся Аристотелем (див. Евдокс Кнідський). Істинність геоцентріч. системи П. намагався обґрунтувати цілою низкою аргументів. У виборі гіпотез П. вважав за необхідне керуватися принципом простоти; в тих випадках, коли найпростіша гіпотеза незгодна з небесними явищами, потрібно вибирати найбільш підходящі, тобто згодні з ними. У середні століття, в період панування аристотелизма, непоодинокими були спроби витлумачити гіпотезу П. лише як зручну математичного. фікцію, зберігаючи об'єктивне значення за теорією Аристотеля. Боротьба обох концепцій, птолемеевской і арістотелівської, закінчилася перемогою першої, поки на зміну обох варіантів геоцентріч. системи не прийшла геліоцентріч. система Коперника. Останній, однак, використовував ряд спостережень, що приводяться П.
Соч .: Opera omnia, ed J. L. Heiberg, v. 1-3, Lipsiae, 1898-1952; Geographie, e codicibus recognovit С. Müllerus, v. l, p. 1-2, P. 1883-1901; L'optique, éd. critique par A. Lejeune, Louvain, 1956.
Літ .: Ідельсон Н. І. Етюди з історії планетних теорій, в сб. Микола Коперник, М.-Л. 1947; Lеjеune A. Euclide et Ptolémée. Deux stades de l'optique géométrique grecque, Louvain, 1948; його ж, Les recherches de Ptolémée sur la vision binoculaire, "Janus", 1958, [v.] 47, No 2; Duhem P. Le système du monde, v. 1-10, P. 1913-59 (див. Імен. Указат.); Sarton G. A history of science, Camb. Тисячу дев'ятсот п'ятьдесят два.
Філософська енциклопедія. У 5-х т. - М. Радянська енциклопедія. За редакцією Ф. В. Константинова. 1960-1970.
"Частота" Птолемея - одне з найбільш ґрунтовних грецьких творів з теорії музики. В кн. 1 багато уваги приділяється обговоренню і критиці двох основних античних музичних теорій: піфагорійців і Аристоксена; своє завдання Птолемей бачить в побудові такої теорії, в якій чуттєве сприйняття і розум не вступали б у конфлікт (ту ж позицію він займає і в трактаті "Про критерії і провідний початок (душі)").
Географія Птолемея чудова в першу чергу не фактичними даними, а закладеними в ній математичними принципами картографування. Він продовжив і акцентував традицію математичної "теоретичної" географії Ератосфена і Гіппарха, з якої різко розійшовся Страбон, запропонувавши чисто наративну "практичну" географію, що служить, за його словами, "державним інтересам і користь народу". "Географія" Птолемея придбала особливий вплив в епоху Відродження, коли в нач. 15 в. грецький оригінал був переведений на латинь і в 1477 видано в Болоньї (до поч. 17 ст. - ще 31 видання). Завдяки помилку Птолемея, який поширив Азію занадто далеко на Схід, Колумб сподівався доплисти до неї через океан набагато швидше, ніж це можна було зробити на самому ділі, якби на його шляху не було Америки.