Життя в мінливому суспільстві пов'язана з багатьма труднощами, недарма ще древні мислителі вважали одним з найбільш сильних проклять побажання життя в епоху змін. Постійні стреси, страх майбутнього, невпевненість в своїх силах, переживання за своїх дітей і багато іншого надають похмурі
У цій ситуації люди поводяться по-різному. Хтось замикається в собі, поте-ряв інтерес до навколишнього життя, а хтось, навпаки, стає надмірно говір-лівим. Деякі намагаються кріпитися, немов не помічаючи тяжкості ситуації. Є й такі, хто сприймає життя як остаточно невдалу і вирішує звести з нею рахунки, але все це прояви одного і того ж стану - «неврозу безробіття».
Психологічний стан безробітного для вітчизняної психології про-блема досить нова, тому фундаментальних досліджень в цій області немає. Для західноєвропейських країн класичної стала модель психологічного стану безробітного відома як теорія Харрісона (див. Малюнок). Він перед- вважає, що люди відчувають на різних етапах різні емоції і проходять не-скільки стадій у своєму пошуку роботи.
Перша стадія.Шок. У момент звільнення працівник не може повірити, що це саме його звільняють, саме він виявився не потрібен на підприємстві. Він її не приймає, деколи затаюючись образу на колишній колектив, який «не відстояв» його. Але поступово він упокорюється з ситуацією і переходить до наступної стадії.
Третя стадія.Пессімізм. До цього моменту людина, як правило, мотивується-ван на пошук роботи. З цього ж часу надії починають танути, активність
Класична модель психологічного стану безробітного (по Харрісону)
знижується, виникають фінансові труднощі, все частіше починають відмовляти в прийомі на роботу. Тим більше що у роботодавця існує небезпідставне упередження проти претендента, тривалий час не працював.
Четверта стадія. Фаталізм. Вона настає під кінець першого року істота-вання без роботи і характерна для багатьох так званих «професійних безробітних», а також людей з істотними труднощами адаптації в соціумі. У цей період будь-яку надію на ефективне працевлаштування вже практично залишені. Людина примирився зі своїм статусом безробітного і звик до низ-ким доходам, фактично припинивши пошук роботи.
Близьку до теорії Харрісона модель розвитку специфічних стресових со-стоянь у безробітних пропонує Л. Пельцман, що обстежив людей, втративши-ших роботу або перебували під загрозою її втрати. У якості першої фази він також виділив стан невизначеності і шоку, при цьому зазначивши, що наибо-леї сильним патогенним фактором є не тільки сама втрата роботи, а й триває загроза того, що це станеться. Друга фаза веде за собою наступлю-ня певного суб'єктивного полегшення і пристосування до ситуації. Лю-ди починають відчувати певне задоволення від того, що у них з'явилося багато вільного часу, і починають активні пошуки роботи. У ряді ситуацій стресові стани виявляються надзвичайно стійкими і полегшення не насту-Пает. Навпаки, стан погіршується. Як правило, ця фаза триває 3-4 місяці з моменту втрати роботи. Через цей час, до початку шостого місяця, стан безробітного погіршується. Настають істотні зміни в психічному і фізичному здоров'ї людини, спостерігається різке зниження активності. Ба-Гії безробітні на цьому грунті починають хворіти як нервово-психічними, так і соматичними захворюваннями. І нарешті, остання, четверта, стадія форми-рілої у людини безпорадність і примирення зі сформованою ситуацією. Чоло-століття звикає до стану неробства і навіть боїться знайти роботу.
Ситуація очікування втрати роботи виявляється ще більш стрессогенной для людини. Л. Пельцман досліджував захворюваність і частоту нещасних випадків у службовців заводу металевих виробів перед закриттям заводу. У цій ситуа-
ції спостерігалося значне збільшення кількості нещасних випадків, про-що вийде як на роботі, так і поза нею, а також загострення у персоналу заводу хро-нічних і простудних захворювань.
Для розуміння психоемоційного стану безробітного важливо визна-лити, що ми розуміємо під стресом. Під словом «стрес» в побутовому плані ми розуміємо практично всі ситуації, що викликають сильне негативне нерв-но-психічна напруга і мають негативні наслідки для організму і психіки людини. Наукове визначення стресу дав Г. Сельє: «Стрес є песпе-цифические відповідь організму на суб'єктивно значимий подразник».
Він виділив три стадії стресу.
Перша стадія - це стадія неспецифічних реакцій, або стадія тривоги. Організм людини і його психіка переходять в режим мобілізації ресурсів, орга-нів і систем. Така мобілізація підвищує стійкість організму до стресової ситуації. Якщо «накласти» цю стадію на психологічний стан безработ-ного, то виникає наступна картина: людина одержує звістку про те, що, мож-ли, скоро він залишиться без роботи, і починає шукати іншу роботу, мобілізуючи всі свої ресурси і виявляючи високу творчу активність, не завжди супро-ждающего реальними зусиллями з пошуку роботи.
Друга стадія - резістентіості, або стійкого і вибірково реагує-вання, - є сигналом до того, що людину чекають великі проблеми в даль-нейшем. Дія стрессагента триває: загроза залишитися без роботи посилилася; можливо, звільнення вже відбулося. У людини з'являється головна проблема: знайти роботу. Ця ідея захоплює все його думки. Потреба в роботі стає найголовнішою, вона знижує всі інші потреби.
І нарешті, третя стадія, виснаження, або дистресу, настає тоді, коли людина тривалий час (як правило, більше 4-5 місяців) знаходиться без робо-ти. Відбувається зниження рівня функціонування практично всіх систем психіки людини, і це може супроводжуватися не тільки апатією, а й розвитком депресивних станів.
Таким чином, психологічний стан безробітного - це стресовий стан і до нього застосовні ті принципи, які використовують фахівці при роботі з іншими стресовими станами.
Трудове свідомість і трудова мотивація безробітних
Праця є біологічна потреба людини. Без цього атрофуються як м'язи, так і розумові здібності. Тільки фізично нездорові і ду-шевнобольние люди вважають за краще не працювати.
Середня людина уве-рен, що працює заради матеріального достатку або положення в загально-стве, але коли до кінця найвдалішою ділової кар'єри він набуває і те й інше і йому ні до чого більше стре-митися, у нього не осту-ється жодного просвітку в майбутньому, а лише ську-ка монотонного забезпе-ченного існування.
Праця по обов'язки - це робота, а робота по схильності - дозвілля.
нальних якостей і навичок, а також саме розуміння необхідності інтенсивно працювати заради заробітку.
Ми можемо говорити про крайньої бідності трудової мотивації багатьох робота-чих і безробітних. З точки зору роботодавця, це робить працівника важко-керованим і практично непідвладним стимулювання, в тому числі і мате-ріального. Працівник з бідної мотивацією не здатний пристосуватися до нових умов. Ми живемо в постоян-но мінливому світі, і адаптація до чогось нового стає хронічним процесом. Тому, на думку Г. Сельє, у багатьох цілеспрямованість змінюється чувст-вом відчаю, яке породжує або жорстокість, або крайній песимізм. Працівник же з бідної трудової мо-тіваціей і деградованих трудовою свідомістю кон-серватівен; він не бажає сприймати новації і пови-шать кваліфікацію, відрізняється стійким переконанням у тому, що йому повинні платити тільки за вихід на роботу. Тому такий працівник претендує на спокійну рутин-ву роботу з гарантованим заробітком на підпри-ятіі, схожому на старе місце роботи, бажано в дер-жавний секторі.
Мотиваційна структура у безробітних на відміну від мотивації зайнятих про-громадської-корисною працею більш деформована. Як правило, інтереси і ув-лікування, характерні для працюючих людей, у безробітних значною мірою втрачені. Порожнеча, викликана цією втратою, заповнюється різними проявле-нями депресивних станів. Часто безробітні починають скаржитися на раз-ні соматичні захворювання, стверджуючи, що отримали їх на колишній роботі. Ставитися до цих тверджень треба з великою обережністю: поряд з об'єк-єктивні причинами захворювань, викликаних несприятливими умовами праці, існує великий відсоток безробітних, у яких соматичні заболе-вання є проявом так званої «маскованих» депресії. Моті-ваціонная структура у таких людей вкрай бідна: часто основною потребою пошуку роботи для таких людей стає отримання відмови в прийомі на роботу. Виправдання свого положення він знаходить або зовні (немає робочих місць, не потрібна його спеціальність і т. Д.), Або всередині себе (нікому не потрібен, старий або дуже молодий, хворий і т. Д.).
Мотивація безробітних залежить від стажу перебування в цьому стані. В Де-департаментів Федеральної державної служби зайнятості населення Ленін-градської області було проведено дослідження динаміки мотивації безробітних жінок. Жінки, тільки що втратили роботу і пробули в якості безработ-них менше місяця, переживають незадоволене прагнення до зміни про-
професії та отримання нової роботи. Це призводить до виникнення негативного емоційного стану, що супроводжує бажанням повернутися до звично-му способу життя. Однак вони хочуть отримати нову роботу в готовому вигляді, не роблячи для цього ніяких зусиль. Таким чином, мотиви пошуку роботи у них, як правило, відсутні.
Мотиваційна сфера безробітних жінок в період від 1 до 6 місяців перебуваю-дення на обліку в центрі зайнятості характеризується пригніченістю інтересів. Вони втрачають інтереси і захоплення, пошукова і загальна активність у них зна-ве знижується. Втрата роботи в цей період сприймається як загроза, як велика невдача в житті; уявлення про майбутню роботу в цей період також сильно змінюються - на перше місце ставиться спілкування з людьми, часом на шкоду про-професійної самореалізації та творчої активності.
Після закінчення півроку провідні інтереси зміщуються зі сфери профессио-нальної діяльності і сім'ї в сферу дозвілля. Багато жінок починають забу-вати останню свою роботу і навіть часом забувають про необхідність систематичної-чеського відвідування служби зайнятості з метою перереєстрації. Головним мотивом пошуку роботи стає задоволення комунікативної потреби і потреби в професійній творчості. Однак багато професійні навички до цього часу виявляються втраченими, і в першу чергу навички де-лового спілкування.
Іншим способом «захисту від роботи» є догляд в сімейні справи. Особ-но це характерно для жінок. Ще один важливий вид захисту для небажаючих працювати - соматичні захворювання. Але, працюючи з такими людьми, необхідно пам'ятати, що в той же час фізичне захворювання, як уже було сказано вище, може бути ознакою «маскованих» депресії. В цілому треба чітко диффе-ренціровать, де невербалізованої безробітним проблема є способом пси-хологіческой захисту, а де - реальною проблемою.
Для безробітних, які мають тривалу перерву в роботі, характерно не толь-ко зміна трудової мотивації і трудового свідомості, а й зміна трудового стереотипу. На думку лікаря-психотерапевта М. Е. Ловчева, в першу оче-гу це проявляється в зміні внутрішнього локусу контролю на зовнішній. Такі люди зазвичай перекладають на інших відповідальність за себе, своє життя, свою